Суспільне і господарське життя на теренах України в XIV–XV століттях

Перегляньте відеоурок

Українське суспільство ХІV-ХV ст. було неоднорідним та строкатим. Його основними станами були шляхта, духовенство, міщани й селяни. Стани відповідали соціально-правовим групам людей, які відрізнялися між собою майновим становищем у суспільстві, а також різними правами й обов’язками. У різних регіонах, які входили до складу різних країн, соціальна структура населення мала свої певні відмінності та особливості формування й становлення, що було зумовлено різницею в їхньому суспільному та економічному розвитку.

Становій організації тогочасного суспільства був характерний ієрархічний принцип побудови, тобто одні стани підпорядкувалися іншим, що зумовлювалося соціально-майновою нерівністю.

Магнати

представники шляхетського походження, родової й багатої знаті, великі землевласники.

Шляхта

провідний привілейований суспільний стан, що складався із вихідців різних соціальних груп, яким надавалися широкі політичні, майнові права та свободи і які несли військову службу.

Князі (титулована знать)

становили єдиний замкнутий стан, тому ні за багатство, ні за гроші, вплив чи владу не можна було стати князем, оскільки цього статусу міг набути тільки син князя (за кровним спадковим принципом).

Пани (заможна шляхта)

найзаможніші феодали, які вирізнялися родовитістю та спадковим землеволодінням; були членами великокняжої ради та брали участь у військових походах із власними військовими загонами.

Зем’яни (середня шляхта)

нащадки слуг, які здійснювали військову службу, завдяки чому отримували спадкове землеволодіння та певні шляхетські привілеї.

Бояри (дрібна шляхта)

виконували різного роду доручення та особисто несли військову службу; у своїх володіннях мали певні земельні наділи за рахунок виконання своїх обов’язків перед королем чи князем.

Духовенство

«церковні люди», – окремий привілейований стан у суспільстві, не підлягав світському суду, мав свою власну ієрархію.

Чорне ченці та черниці.

Біле світські парафіяльні священики.

Міщани

міське населення, яке займалися ремісничою та торговою діяльністю.

Патриціат

найзаможніші та найвпливовіші купці і ремісники.

Бюргерство

цехові майстри та середній клас населення.

Міський плебс

дрібні торговці, ремісники, вільні селяни.

Селяни

домінуюча частина населення, серед якого були як особисто вільні селяни, так і ті, що були прикріплені до свого наділу, відповідно – феодала.

Слуги

селяни, які відбували особисту службу при своєму господарі, у разі потреби виступали із ним у військовий похід та виконували різного роду доручення.

Данники

сплачували данину за користування землею, а також мисливськими й бортними угіддями; натуральна данина поступово витісняється грошовою платою.

Тяглі

відробляли панщину, та працювали в господарстві свого господаря здійснюючи «тяглу» службу, тобто разом зі своєю худобою обробляли землю, сплачували податки та виконували різного роду повинності.

В ХІV–ХV ст. формується новий привілейований суспільний стан козацтво

Структура українського суспільства в XIV-XVI ст.

Роздивіться суспільну піраміду українського суспільства XV - початку XVI ст. 1. Аргументуйте місце кожної верстви або групи. Визначте роль кожної з верств у житті тогочасного суспільства. 2. Поміркуйте, чому шляхті дослідники відводять роль політичного провідника народу, виразника й захисника його національних інтересів. 3. Що відрізняло князів від інших представників привілейованих верств?

Основою сільського господарства на українських землях було хліборобство. В різних місцевостях воно розвивалося неоднаково. В Галичині, на Волині, Поділлі, Київщині переважало трипілля, а на Поліссі — двопільна і перелогова системи обробітку землі.

Поступово вдосконалювали знаряддя праці. В господарствах шляхти, поряд із сохою, почали використовувати плуг із залізним лемешем, у який запрягали волів. Окрім хліборобства, розвивали тваринництво, городництво, садівництво і бджільництво. Не втрачали свого значення мисливство і рибальство.

Переважало натуральне господарство. Торгівля з іншими країнами була слабо розвинена. Двір шляхтича включав будинок, житла для челяді, господарські будівлі. До нього прилягали орні землі, сіножаті, пасовища, села із селянами. В такому дворі виробляли все необхідне для внутрішнього споживання. Однак згодом шляхта почала створювати фільварки — багатогалузеві господарства, орієнтовані на ринок. Їхня поява була зумовлена зрослими потребами на зерно як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Це сприяло збільшенню обсягів зерна на продаж. Його експортували до Нідерландів, Франції, Англії, переважно через Балтійське море. Водночас на Поділлі, розташованому далеко від торговельних шляхів, випасали великі стада худоби, а потім переганяли її на продаж до Південної Німеччини чи Італії.

• 1. Що було основою сільського господарства на українських землях?

• 2. Якими видами сільського господарства, окрім хліборобства, займалися селяни?

• 3. Поясніть значення терміна «фільварок».

Міська економіка. Магдебурзьке право.

В означений період зростали і розвивалися міста, особливо на західноукраїнських землях. Найбільшим містом був Львів, у якому проживало понад десять тисяч мешканців. Із-поміж інших міст виділялися Кам’янець, Луцьк, Острог.

Містяни поділялися на три основні групи: патриціат — заможні купці, лихварі, міські урядники; поспільство — середній, найчисленніший прошарок — ремісники, крамарі, особи, що займалися промислами; біднота, плебс — наймити, жебраки та інші. Міста були державними і приватновласницькими. Із XIV століття в містах поширилося магдебурзьке право — німецьке міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду приватних власників або державних урядників. Містяни обирали магістрат, котрий складався із ради і лави, яку очолював війт. Рада виконувала також судові функції. Першим отримало магдебурзьке право місто Сянок у 1339 році. Згодом більшість тогочасних міст отримали магдебурзьке право.

Магдебурзьке право

Міську економіку представляли ремесла і торгівля. Ремісники об’єднувалися в корпоративні організації — цехи.

Цех - самоврядна громада вільних ремісників однієї чи кількох спеціальностей, очолена виборним старшиною, цехмайстром, найавторитетнішою особою серед майстрів, об’єднаних у цех.

Тих, хто не входив до цеху, називали партачами (від латинського слова «осторонь»). З-поміж ремесел особливого розвитку набуло деревообробне, чинбарне, ковальське, зброярне, гончарне. В економіці важливу роль відігравав видобуток солі, що здійснювали в Галичині, та з причорноморських озер і лиманів.

Розвивалася внутрішня і зовнішня торгівля. Вона проходила на ярмарках, що відбувалися кілька разів на рік у великих містах; торгах, які збиралися кілька разів на тиждень; і щоденній торгівлі в міських крамницях. Активною була міжнародна торгівля, особливо на західноукраїнських землях, де проходили основні торговельні шляхи між Європою і Сходом. З українських земель на захід везли віск, мед, зерно, худобу, сіль, деревину. Натомість завозили одяг, залізо, папір, зброю, тканини (оксамит, сукно, атлас). Центрами міжнародної торгівлі стали Київ, Львів, Луцьк, Кам’янець.