Степ. Пасовища. Агроценози.

На минулому занятті ми вже розглянули деякі екосистеми трав'яних ландшафтів. Пригадайте, які саме? Сьогодні ми розглянемо екосистеми степу, пасовищ, агробіоценозів.

Степ — природна смуга помірного поясу, для якої характерне майже повсюдне поширення трав'янистої, в основному злакової рослинності на чорноземних і каштанових ґрунтах. Степ займає 6% суходолу і вкритий переважно злаками й багаторічниками. Степ буває субтропічним, саванноподібним різнотрав'ям, чагарниковим, луговим тощо.

        Отже, степам властива посухостійка, тобто, ксерофітна рослинність. Степовій зоні притаманні сухість клімату, зниження кількості опадів до 250-500 (750) мм і сезонний розподіл опадів, що спричинює період посухи у другій половині літа. Не стільки низька сума річних опадів, як характер їх розподілу протягом року формує умови, за яких дерева рости не можуть. На відміну від тропічних трав’янистих саван, степи та прерії мають ще й зимовий період спокою, зумовлений зниженням температури.

Домінантна рослинність степів — ксерофітні злаки з участю різнотрав’я. Степові рослини — у більшості гемікриптофіти, бруньки відновлення яких переживають несприятливі умови водопостачання влітку та холодні зими на поверхні ґрунту, що дає можливість розвивати вегетативні органи максимально швидко. Нестачу вологи рослини переживають завдяки щільним згорнутим пластинкам листків (злаки) або опушенню, що знижує транспірацію. На відміну від лісових видів із широким листям, багато степових видів реагують на зміну вологості ґрунту досить швидко, навіть протягом доби. Інтенсивність транспірації регулюється шляхом замикання продихів і згортання листкових пластинок. Водночас степові види в умовах дефіциту вологи можуть змінювати осмотичний тиск (всисну силу) у ширших межах, ніж лісові, що забезпечує їм досяжність води, недоступної для деревних рослин.

Степові угруповання ефективніше витрачають вологу та при витраті одного літра синтезують 7-11 г біомаси, тобто утричі більше, ніж ліси. Частина видів (однорічники) мають максимальну транспірацію навесні, а потім різко скорочують і під час літньої посухи усихають, встигаючи дати насіння. Багато рослин мають форму «перекотиполя» й у сухому стані, відриваючись, розносяться вітром по степу. Степові злаки характеризуються високою адаптованістю до впливу антропогенних чинників (випасання, пожеж і витоптування, косіння). Вони добре відновлюються після відчуження біомаси, оскільки мають інтеркалярний (вставний) ріст, що надає їм переваги перед іншими видами. Водночас у цих рослин переважає вегетативний тип розмноження, що забезпечує їм домінування у фітоценозі. При відмиранні рослин накопичується підстилка, яка швидко розкладається, а рясна мичкувата коренева система, яка знаходиться у верхньому шарі ґрунту, забезпечує формування потужного чорнозему.

У вертикальній структурі угруповання біомаса степів переважно сконцентрована близько поверхні ґрунту. У цьому вузькому діапазоні вона диференційована на яруси (під’яруси) — верхній більш розріджений 1,5-0,8 м, другий густіший — 0,4-0,8 м, третій основний — 0,2-0,4 м і надземний до 10 см. Інколи окремі яруси випадають. Коренева система — дво-три-ярусна. На глибині до 20 см концентрується густе переплетіння тонких мичкуватих коренів і бульб, цибулин геофітів. Інші види різнотрав’я мають глибшу кореневу систему — до 1,5 м, а окремі види проникають на глибину до 6 м. Співвідношення підземної до надземної біомаси становить 5:1.

Ґрунти у степах — чорноземи — мають значну потужність (до 2 м). У вертикальному розрізі вони слабодиференційовані на горизонти, у яких вміст гумусу знижується поступово до 10 разів. Формуванню чорнозему сприяли як густа коренева система злаків, підстилки, що швидко розкладається, так і специфіка підстилаючих порід, хімічний склад, ґрунтова біота.

        Фауна степів також дуже різноманітна. Зі ссавців характерними для українського степу, крім численних дрібних гризунів: ховрахів, бабаків, полівок, хом’яків, сліпаків та мишей, є заєць, тхір степовий, ласки, горностаї, вовк, лисиця. Зустрічаються борсуки, сарни. Більшість тварин живе в норах. Для звірів нори є схованкою під час небезпеки й несприятливої погоди, місцем народження малят, також для деяких з них — місцем зимовой сплячки, накопичення запасу кормів. У норах дрібних звірів селяться плазуни.

З птахів характерними є: жайворонки, перепілка, сорокопуд, куріпка, боривітер, канюк, кібчик та ін. Та рідкісні тепер: хохітва, дрохва, журавель степовий. На берегах лиманів і на узбережжі морів зустрічаються дикі гуси, чаплі, куліки.

З плазунів зустрічаються ящірки, полоз жовточеревий, гадюка степова та інші. Велике значення у фауні степів займають безхребетні ґрунтові мешанці.

Степи, що формували зональний тип рослинності на родючих чорноземах в Європі, були знищені, їх площа займає декілька відсотків від колишньої території. Типові плакорні степи збереглися у заповідниках, а невеликі ділянки — подекуди на схилах балок, курганів тощо. Враховуючи велике ландшафтне, ґрунтоутворююче, біотичне значення, необхідна їх охорона.

Запрошую до перегляду відеоролику:

Нагадую перелік рідкісних видів рослин степу:

шафран сітчастий, брандушка різнокольорова, тюльпан бузький,

горицвіт весняний, сон чорніючий, гіацинтік блідий,

мускарі, півники карликові, белевалія сарматська,

астрагал шерстистоквітковий, ковила,

волошка східна, мигдаль степовий.

        Тварини степу:

ховрахи, бабаки, хом’яки, сліпаки,

миші, зайці, тхір степовий, ласки, горностаї,

вовки, лисиці, борсуки, сарни,

мідянка, гадюка степова, ящірка прудка,

жайворонок, перепілка, сорокопуд,

куріпка, боривітер, канюк, кібчик,

дрохва, журавель степовий.

        Отже, сьогодні ми з вами разом зробили висновок, що наші українські степи надзвичайно гарні, унікальні, є дуже важливою частиною природи України та потребують збереження.

Використані джерела:

https://uadoc.zavantag.com/text/1306/index-3.html?page=2

https://studfile.net/preview/5186484/page:84/