Соціально економічний розвиток західноукраїнських земель на початку ХХст

ПРИГАДАЙТЕ

1. Якими були основні тенденції економічного розвитку західноукраїнських земель у другій половині XIX ст.? 

2. Назвіть основні відмінності розвитку промисловості західно- і східноукраїнських земель. 

3. Чим була зумовлена та які основні наслідки мала еміграція українців?

Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель на початку XX ст.

Промисловість.

Якщо українські землі у складі Російської імперії, хоч і деформовано, динамічно розвивалися, на західноукраїнських землях провідною тенденцією було цілеспрямоване стримування промислового розвитку, що перетворило край в один із найвідсталіших кутків Європи. Іншими провідними тенденціями були такі:

• понад 94% промислових підприємств Галичини мали кустарно-ремісничий характер. Великих підприємств налічувалося тільки 220;

• активно розвивалися лише ті галузі, які мали сировинний характер, – нафтоозекеритова, лісопильна, борошномельна, соледобувна. Найшвидше зростала нафтова промисловість. На початку XX ст. на Галичині припадало 5% світового видобутку нафти;

• інтенсивне проникнення іноземного капіталу (австрійського, німецького, англійського, американського, французького, бельгійського), який майже повністю контролював промисловість краю і хижацьки експлуатував його природні багатства;

• перетворення західноукраїнського краю на ринок збуту.

Напередодні першої світової війни нафтовидобуток випереджав інші галузі промисловості Галичини. На нафтопромислах працювало близько 6000 робітників. Нафтовик заробляв у середньому 100 крон на місяць, що становило дворічний дохід галицького селянина. Одначе робота на нафтопромислах була вельми небезпечною.

Окрім нафторозробок, Галичина мала монополію у видобутку озокериту – ґрунтового воску. Його використовували для виготовлення церковних свічок, у бджільництві, для ізоляції електричного дроту тощо. Крім нафти й озокериту, існували невеликі копальні бурого вугілля, що його використовували на місцевих залізницях.

У Галичині та Закарпатті були значні поклади солі. Копальні у Величці (біля Кракова), Калуші, Стебнику, Солотвині забезпечували сіллю майже всю імперію.

Другим після нафти найбільшим багатством краю був ліс. Від початку XX ст. щороку тут вирубувалося близько 10 млн куб.м деревини.

Отже, на початку XX ст. для здійснення індустріалізації краю існували об'єктивні причини: значні природні багатства, надлишок робочої сили, кваліфіковані спеціалісти, розвинена мережа комунікацій – залізниці (понад 4000 км), зв'язок, ємний внутрішній ринок. Єдине, чого бракувало, то це капіталовкладень у промисловість.

На початку XX ст. Галичиною зацікавився іноземний капітал, а надто найприбутковішими галузями промисловості краю – нафтодобувною та лісообробною. Від кінця XIX ст. поступово зростала і обробна промисловість. В основному це були філії великих австрійських, німецьких, італійських монополій, таких як "Сіменс", ФІАТ та ін.

І все ж, попри позитивні зрушення в розвитку промисловості, західноукраїнські землі залишалися найменш розвиненими регіонами Австро-Угорщини. Безробіття, злидні змушували людей емігрувати. Лише за перше десятиліття XX ст. з Галичини виїхали 224 тис. осіб.

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО. 

На західноукраїнських землях у сільському господарстві працювало близько 80—90 % населення. Провідні позиції в землекористуванні зберігали поміщицькі господарства. Так, у 1902 р. в Галичині існувало 3493 поміщицькі родини, що володіли 57 % землі. Через пристосування поміщицьких господарств до ринкових умов їх кількість скоротилася. Близько 80 % західноукраїнського селянства становила біднота і лише 8 % — заможні господарі. Характерною рисою землеволодіння селян було збільшення кількості господарств унаслідок їх дроблення, що супроводжувалося постійним зменшенням земельних наділів.

На початку XX ст. в Галичині поміщики почали створювати багатогалузеві маєтки — промислово-рільничі господарства, де діяли промислові підприємства з переробки сільськогосподарської продукції. Заможні селяни створювали господарства фермерського типу. Завдяки запровадженню нових досягнень агрономії та сільськогосподарської техніки валовий збір і середня врожайність культур поступово зростали.

Проте незважаючи на позитивні тенденції, у краї й надалі не вистачало свого хліба, його доводилося завозити з Угорщини. Значно краще було розвинене тваринництво, яким більше займалися селяни (91 % поголів’я). Експорт худоби став одним із головних джерел прибутку населення краю. У Закарпатті традиційно розвивалося виноградарство.

Серед усього західноукраїнського населення становище закарпатських русинів було найтяжчим. Земельна реформа початку 50-х pp. уже вичерпала свій потенціал.

51% селянських господарств (58 тис.) володіли земельними ділянками (телеками) розміром до 1 га (2 гольди), тоді як для нормального ведення господарства потрібно було 3-5 га. 128 великих землевласників володіли 32,2% земель, а найбільшими з-поміж них були Шенборни і Телекі (відповідно 233 тис. і 37 тис гольдів).

Малоземелля та інші соціальні проблеми продовжували відігравати провідну роль у збільшенні трудової еміграції українців за океан. Тільки протягом 1900—1910 рр. із Галичини й Буковини виїхало понад 300 тис. селян. Закарпаття в 1905—1914 рр. залишили понад 400 тис. осіб.

Сільське господарство західноукраїнських земель було малоефективним, розвивалося на екстенсивній основі та працювало лише на забезпечення власних потреб. Розвиток товарного виробництва був дуже повільним.

КООПЕРАТИВНИЙ РУХ. 

Важливою та ефективною формою протидії іноземному капіталу та місцевим лихварям і загальному зубожінню селянства став кооперативний рух. Його розгортанню в Галичині сприяла діяльність кооперативних спілок — «Крайового союзу кредитового», «Крайового молочарського союзу» та інших. Важливе значення для зміцнення кооперативного руху мав Освітньо-економічний конгрес, проведений у 1909 р. у Львові товариством «Просвіта». На конгресі представники українського кооперативного руху з Галичини й Буковини визначили основні ідейно-організаційні засади подальшої кооперативної співпраці.

Головним організаційним і координуючим центром українських кооперативів у Галичині був «Крайовий союз ревізійний», заснований у 1904 р. У 1914 р. він об’єднував 609 кооперативів. Майже 100 кооперативів діяли в «Руському ревізійному союзі». Кілька сотень українських кооперативів не входили до цих союзів. У Буковині в цей період діяло близько 150 селянських кас, що об’єднувалися в кооперативну спілку «Селянська каса» (1903 р.). У Закарпатті кооперативний рух був розвинений менше, а існуючі кредитні спілки входили до угорських кооперативних спілок.

Загалом на 1913 р. у Галичині діяло 1300 кооперативів, приблизно 200 — у Буковині й кілька в Закарпатті. Працювали також польські й угорські кооперативні об’єднання. Кооперативи, скуповуючи у своїх членів сільськогосподарську продукцію та постачаючи їм добрива, сільськогосподарську техніку, насіння тощо, сприяли занепаду патріархального укладу селянських господарств, їхньому залученню до ринкових відносин.

Висновки

• Провідною тенденцією економічного розвитку західноукраїнських земель на початку XX ст. було цілеспрямоване стримування промислового розвитку, що перетворило край на один із найвідсталіших у Європі.

• Для цього періоду було характерне інтенсивне проникнення іноземного капіталу (австрійського, німецького, англійського, американського, французького, бельгійського), який майже повністю контролював промисловість краю та по-хижацьки експлуатував його природні багатства.

• Західноукраїнські землі поступово перетворювалися на ринок збуту для підприємств більш розвинених регіонів Австро-Угорщини.

• Злиденне становище більшої частини населення стимулювало трудову еміграцію за океан.

Корисні посилання:

https://youtu.be/PLJgGwfw9yY

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Якими були основні тенденції економічного розвитку західноукраїнських земель на початку XX ст.? 

2. Які причини зумовили дуже повільний розвиток сільського господарства на західноукраїнських землях? 

3. Чому економіку західноукраїнських земель характеризують як колоніальну?

4. Визначте чинники, які сприяли економічному розвитку краю та які гальмували його.      

5. Чому за сприятливих економічних умов розвиток західноукраїнських земель був дуже повільним?