Соціальна компетентність. Стосунки та рівні спілкування. Навички ефективного спілкування. Принципи формування міжособистісних стосунків.

• Спілкування — це складний багатоплановий процес встановлення та розвитку контактів між людьми, який породжують потреби спільної діяльності та який включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини.

Поняття «соціальна компетентність»

Підґрунтям соціальної компетентності є підкомпетентності, або ключові компетентності:

• комунікативна компетентність (уміння будувати стосунки з іншими людьми, виступати перед аудиторією, вміння вербалізації думки);

• інтелектуальна компетентність (достатній рівень соціального інтелекту, який надає змогу орієнтуватися та взаємодіяти із соціумом, інтелектуальна лабільність тощо);

• побутова компетентність (володіння елементарними навичками побуту (готування їжі, прання, прибирання, знання гігієнічно­санітарних норм, техніки безпеки під час роботи з електрострумовими, газовими приладами тощо));

• громадянська компетентність (знання основ економічних законів і правових норм);

• моральна компетентність (наявність невикривлених ціннісних орієнтацій);

• екстремальна компетентність (поведінка, адекватна ситуації, або нормальна реакція на ненормальні події);

• професійна/учнівська компетентність (уміння самостійно опановувати новий навчальний матеріал, поповнювати професійні знання та прагнення до професійного самовдосконалення).

Сукупність ключових компетентностей складає модель соціальної компетенції.

• Соціальна компетентність — це багатогранна характеристика особистості, яка охоплює всю множину та глибину функціонування особистості в соціумі. Формат соціальної компетентності охоплює як соціальні мотиви, знання, навички, необхідні для успішної взаємодії із середовищем, так і самопочуття та самоприйняття особистістю самої себе в постійно мінливому соціумі.

При цьому соціальна компетентність передбачає як уміння будувати партнерські стосунки, здатність до кооперації, так і достатній рівень конформності для того, щоб не йти врозріз із вимогами суспільства. Соціальна компетентність вимагає від особистості не лише принциповості, вміння відстояти власну думку, протистояти небажаному впливу, але й толерантності, вміння пристосовуватися і, більш того, ефективно діяти в постійно змінних соціальних умовах.

Соціальна компетентність вимагає як досить високого рівня оптимізму, що надає віру в успіх, здавалось би, нереальної, безнадійної справи, так і достатнього рівня песимізму, який надає змогу реально оцінити себе та свої знання, щоб уникнути зайвої ейфорії, і, головне, змушує надолужити прогалини в знаннях та вміннях, що гальмують справу.

Соціальна компетентність вимагає також і вміння рахуватися із соціальними нормами та правами інших людей. Усе це вказує на ситуативний характер прояву соціальної компетентності. Формування соціальної компетентності — це є розгортання життєвого потенціалу особистості.

Можна сказати, що поняття «соціальна компетентність» — це здатність особистості орієнтуватися в різних життєвих ситуаціях.

Стосунки — зв’язок між людьми, які добре знають одне одного. Здорові щирі стосунки ґрунтуються на взаємній повазі, довірі, турботі, чесності.

Існують різні класифікації рівнів спілкування людей.

Багато хто несвідомо створює свою психологічну модель міжособистісних стосунків. Можна виділити принципи, володіння якими стане запорукою їхньої ефективності.

• Перше враження про людину створює її зовнішній вигляд (одяг, зачіска, хода, манери, вираз обличчя).

• Перші кілька хвилин (3–4) спілкування є вирішальними щодо виникнення (або зниження) симпатії між співрозмовниками.

• Мімічним знаком симпатії та настрою є посмішка.

• Використання методу «стверджувальних відповідей». Краще не починати розмови з обговорення тих питань, на які співрозмовники мають різні погляди.

• Важливо бути хорошим слухачем.

• Критика — не кращий стиль поведінки.

• Уникайте зайвих суперечок.

• Демонстрація поваги до інтересів співрозмовника.

• Повага до думки інших.

• Називайте співрозмовників на ім’я.

• Головне завдання міжособистісних стосунків — допомогти людям відчути свою значимість.

• Головні «вороги» спілкування — роздратованість і нетактовність.