Середньовічне місто. Ремесло і цехи

1. ВИНИКНЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧНИХ МІСТ

Появі нових і відродженню старих міст Західної Європи у Х—ХІ ст. сприяв розвиток господарства. Зросло виробництво зерна, розвивалося садівництво, виноградарство. Виник надлишок сільськогосподарських продуктів, які можна було обміняти на ремісничі вироби. Майстерність сільських ремісників зростала. Для збуту своєї продукції ремісники, залишаючи села, зосереджувались на перехресті важливих шляхів, біля великих замків, бродів, мостів, перевалів. Поступово ці поселення перетворювались на міста.

Історичні подробиці

Забудова міст. Міські вулиці та площі

Вулиці були вузькими, як щілини. Ширина головних вулиць становила 7-8 м, а звичайних — 2,5-3 м, — на довжину рицарського списа. У Брюсселі одна з вулиць називалася «Вулиця однієї людини», бо двоє людей не могли на ній розминутися. Найвужча вулиця у світі розташована в німецькому місті Ройтлінген і має назву Шпроєрхофштрассе. Її найбільша ширина — 50 см, а найвужча частина не перевищує 31 см.

В українських містах, які були засновані в давні часи та за Середньовіччя, найвужчою вважають вулицю Вузьку, що у Львові. Її ширина — лише 3 м.

Найвужча вулиця у світі

Єдиним просторим місцем у місті була ринкова площа. Тут стояли міські ваги, фонтан. На ній споруджували ратушу — будинок міської ради. Зверху її увінчувала вежа з годинником. Його сполошний дзвін міг сповіщати про лихо, пожежу, напад ворога. У ратуші розташовувалися міська скарбниця, в'язниця і збройова майстерня.

Ратуша у м. Кежмарок, Словаччина (сучасне фото)

Ратуша у м. Кам'янець-Подільський, Україна (сучасне фото)

Український Всесвіт

Дізнайтеся, у яких українських містах, що мають середньовічну історію, центральна площа має назву «Площа Ринок» або «Ратушна площа».

2. МЕШКАНЦІ МІСТА. РЕМІСНИКИ

Більшість населення міст становили ремісники, які відігравали важливу роль у міському житті. Вони виготовляли вироби на замовлення або на продаж.

Майстерня ремісника розміщувалася на першому поверсі його будинку. Головним працівником у ній був ремісник-майстер — власник майстерні, інструментів, устаткування. Майстерня була і за крамницю, у якій продавали виготовлені вироби.

Допомагали майстрові учні та підмайстри. Учні виконували підсобні роботи і таким чином протягом двох-восьми років навчалися ремеслу. Фах батька-ремісника часто успадковував син, який змалку трудився поруч із ним. Підмайстром називали робітника, який оволодів ремеслом. За свою працю він одержував заробітну платню, жив у будинку майстра, харчувався за його столом, перебував під його постійним наглядом. Зібравши потрібну суму грошей, підмайстер міг відкрити власну майстерню і стати майстром. Але для цього на власні кошти мав виготовити шедевр — найкращий зразок виробу. Це означало успішно скласти іспит.

Поміркуймо!

Дізнайтеся, що в наш час називають шедевром. Чи однакове значення слова нині і в добу Середньовіччя?

Шевці

Зброярі (середньовічні мініатюри)

Видобувач золота

3. ВИНИКНЕННЯ ЦЕХІВ

Майстри намагалися залучити до міста якомога більше покупців і захистити себе від конкуренції сільських ремісників. Лише спільно вони могли протистояти утискам феодалів. Отже, у ремісників було багато спільних інтересів. Тому майстри-ремісники певного фаху, що жили в одному місті, об’єднувались у спілки — цехи. Часто вони селилися поруч, створюючи свої вулиці.

На загальних зборах майстри ухвалювали статут — правила, обов'язкові для всіх членів цеху. Згідно з ним усі майстри повинні були виготовляти речі за певним зразком, мати визначену кількість верстатів, учнів і підмайстрів; заборонялось переманювати замовників і покупців. Правила цеху ухвалювали для того, щоб одні ремісники не збагачувалися більше, ніж інші.

Варто запам'ятати!

Цех — спілка майстрів однієї спеціальності.

Тривалий час цехи сприяли розвитку ремесел. Виникали нові ремісничі спеціальності, нові цехи. У XIII ст. у Парижі, наприклад, було 100 цехів, а в XIV ст. — 350.

Однак цехи почали перешкоджати переходу підмайстрів у майстри. Тому підмайстри об'єднувалися у спілки — братства для боротьби з майстрами.

Свідчать документи

Із статуту цеху паризьких ткачів

Кожний паризький ткач вовни може мати у своєму будинку два широкі верстати й один вузький.

Кожний ткач вовни у своєму домі може мати не більш як одного учня. Але не менше ніж на чотири роки служби.

Усі сукна мають бути з вовни і однаково доброякісні ззовні й усередині.

Ніхто з цеху не повинен починати роботу до сходу сонця під загрозою штрафу.

Підмайстри-ткачі повинні закінчити роботу, як тільки продзвенить перший удар дзвона до вечірньої молитви, але залишити роботу цілком вони можуть тільки після дзвону.

• 1. Які права й обов'язки мали середньовічні ткачі?

• 2. Уявіть себе ремісником, поміркуйте, які правила цеху вам би сподобалися, а які — ні. Свою думку обґрунтуйте.

4. ЛИХВАРІ Й БАНКІРИ

На ярмарках між рядами купецьких крамниць стояли столики, за якими сиділи міняйли — спеціалісти з грошових справ. Міняйли за встановлену плату обмінювали купцям їхні гроші на ті, що приймали на ярмарку.

У міняйл поступово накопичувалося багато грошей. Вони почали давати їх у борг під високі відсотки. Боржникові доводилося віддавати в півтора-два рази більше від отриманої суми. Так міняйли ставали лихварями. Із міняйл і лихварів вийшли перші банкіри — власники банків. Банк (у перекладі з італійської означає: «ряд», «конторський стіл») — це місце збереження великих сум грошей.

Міняйло і його дружина (картина художника Маринуса ван Реймерсвале, 1539 р.)

Найдавнішим у світі є італійський банк у м. Сієна — Monte dei Paschi di Siena. Заснований 1472 р, він діє досі. У ньому найменш забезпечені верстви населення міста-держави Сієна могли отримати дешеві позики.

Будівля найдавнішого банку в м. Сієна (сучасне фото)

Варто запам'ятати!

Лихварство — надання грошей у борг з умовою сплати відсотків після погашення боргу.

5. БОРОТЬБА ГОРОДЯН ІЗ СЕНЬЙОРАМИ. МІСЬКІ КОМУНИ

У XII—XIII ст. боротьба міст проти сеньйорів велася у всіх країнах Західної Європи. Одні міста в результаті повстань і тривалих війн добивалися незалежності, інші — відкуповувалися від сеньйора. Але багато міст терпіли утиски й грабежі феодалів: сплачували оброк, штрафи, мито.

Здобувши незалежність, городяни створювали органи самоврядування — міські комуни брали у свої руки управління справами міста. На чолі міста стояла міська рада, яку вибирали городяни. Голову міської ради у Франції і Англії називали мером, а в Німеччині — бургомістром.

Варто запам'ятати!

Міська комуна (франц. commune, від лат. communis — загальний) — у середньовічній Західній Європі це громада міста, що домагалася від феодалів права на міське самоврядування.

Мислю творчо

• 1. На основі відео «Берген, XIV ст.» підготуйте та проведіть віртуальну екскурсію середньовічним містом для однокласників/однокласниць.

Відео «Берген, XIV ст.» (тривалість 04 хв 40 с)

https://cutt.ly/Vi4CRuG