Розподіл води на земній поверхні. Екологічні групи рослин і тварин за відношенням до водного режиму.

Загальна кількість води на Земній кулі становить приблизно 1,5 млрд км³. На долю океанів та морів припадає 1,37 млрд км³ води, або 94%. Поверхневі води суходолу: річки, озера, болота, льодовики, материковий лід — займають близько 2% усієї кількості води на Землі.

Водна поверхня земної кулі, що утворює єдину поверхню, має назву Світовий океан. Водами Світового океану покрито 361 млн км², або 71% площі поверхні Землі.

Вода і суходіл нерівномірно розподіляються на Земній кулі. Більша частина суходолу знаходиться в Північній півкулі і дорівнює 100 млн км², або 39%, а на Південну припадає лише 49 млн км², або 19%. Площа водної поверхні в Північній півкулі дорівнює 155 млн км², тобто 61%, а в Південній — 206 млн км², або 81% (у відсотках від кожної сфери).

Лише 2,5% води є прісною — придатною для життя. Близько 69% від цієї кількості знаходиться в шапках полярного льоду і гірських льодовиках або в підземних водоносних горизонтах, занадто глибоких для того, щоб відкачувати її при сучасних технологіях.

Розподіл прісної води на Землі:

• Ґрунтові води — 10 530 км³

• Озера і річки — 93 км³

• Інші води, в т. ч. волога в ґрунті, лід, вічна мерзлота, болота — 342 000 км³

• Покриття глейзерів і вічних снігів — 24,06 млн км³.

Поверхня суходолу Землі за умовами стоку води розподіляється на області зовнішнього та внутрішнього стоку.

Зовнішньою (периферійною) областю стоку називають частину суходолу, річковий стік якої надходить безпосередньо в океани та моря, пов’язані зі Світовим океаном. Внутрішньою (безстічною) областю називають суходіл, яка не має стоку в океан, вода її річок надходить у безстічні озера. З 149 млн км² площі суходолу на область зовнішнього стоку припадає 119 млн км², або 80%, а 30 млн км², або 20% — на область внутрішнього стоку.

Води Світового океану та суходолу у рідкому та твердому стані утворюють гідросферу — перервну водну оболонку Землі. Верхньою її межею є поверхня розділу з атмосферою (тропосферою), нижня частина гідросфери проникає в літосферу і не має чіткої з нею межі. Між атмосферою, гідросферою та літосферою відбувається постійна взаємодія та обмін кількістю енергії та речовини.

Співвідношення надходження та втрат води з урахуванням зміни її запасів протягом певного проміжку часу для певного об’єкта називається водним балансом. У середньому для багаторічного періоду щорічна втрата води з морів та океанів внаслідок переносу випаровуваної вологи на суходіл покривається надходженням води за рахунок поверхневого та підземного стоку. У межах сучасної геологічної епохи вважають, що об’єм води на земній кулі сталий, і кількість її, яка щорічно бере участь у колообігу, практично незмінна.

Щорічний об’єм опадів для всієї земної кулі становить 622 тис. км³, або 1220 мм шару, що чисельно дорівнює випаровуванню. Річний об’єм опадів на континентах — 164 тис. км³, об’єм опадів над океанами та морями — 458 тис. км³. Із загальної кількості атмосферних опадів, що випадають за рік на суходіл, понад 70% випаровується, а решта стікає в океан.

Усі рослини в тій чи іншій мірі потребують воду для свого життя. Але різні види рослин по різному пристосувалися до кількості вологи, що надходить до їх організмів з довкілля. В залежності від умов певної території рослини поділяються на певні екологічні групи.

Виділяють такі групи рослин за відношенням до вологи:

• гідатофіти,

• гідрофіти,

• гігрофіти,

• мезофіти,

• ксерофіти.

Гідатофіти

Гідатофіти — водні рослини, які повністю занурені у воду. Це водорості й вищі водні рослини (елодея канадська, рдести, валіснерія спіральна та інші). Якщо їх витягти з води, то вони швидко висихають і гинуть. Ці рослини мають такі ознаки:

• продихи редуковані, немає кутикули, відсутня диференціація мезофілу, листя найчастіше розсічене;

• погано розвинуті механічні тканини, коренева система;

• добре розвинута аеренхіма;

• осмотичний тиск клітинного соку низький.

Гідрофіти

Гідрофіти — рослини, які частково занурені у воду (рогіз вузьколистий, очерет звичайний, калюжниця болотна, частуха подорожникова, сусак зонтичний, стрілиця стрілолиста). У цих рослинах

• краще розвинуті провідна й механічні тканини, добре представлена аеренхіма;

• листя за сильної інсоляції мають іншу структуру: епідерміс має продихи;

• інтенсивність транспірації невелика.

Гігрофіти

Гігрофіти — наземні рослини, що зростають в умовах підвищеної вологості ґрунту і повітря.

• Листя у них покриті тонкою кутикулою, продихів мало, міжклітинники великі;

• осмотичний тиск клітинного соку низький;

• транспірація мало відрізняється від фізичного випаровування;

• рослини погано утримують воду (мохи, плавуни, папороті та ін.).

Мезофіти

Мезофіти — рослини, що зростають у помірно зволожених місцях існування.

• Здатність переносити ґрунтову і атмосферну посуху обмежена;

• добре розвинута коренева система (рослини луків, лісів, бур'яни, культурні рослини).

Особливе місце серед мезофітів займають ефемери й ефемероїди. Вони мають такі ознаки:

• дуже короткий вегетаційний період, не більше 4-6 тижнів;

• довгий період спокою у вигляді насіння, цибулин, бульб, кореневищ.

Ксерофіти

Ксерофіти — рослини, що зростають у місцях з недостатньою вологістю й мають пристосування до перенесення посухи. Можуть запасати вологу в листі і стеблах. Добре регулюють водний обмін, тому навіть під час довгої посухи залишаються в активному стані. Ця група рослин поділяється на

• сукуленти і

• склерофіти.

У склерофітів добре розвинута коренева система (підземна маса більша від наземної у 9-10 разів). Вона екстенсивного типу. Ця група рослин має добре розвинену провідну систему (багато жилок), добре розвинені покривні й механічні тканини (наявність товстої кутикули, тріхом), продихи глибоко занурені в епідерміс; вони мають підвищений осмотичний тиск клітинного соку.

Щодо сукулентів, то коренева система в них розвинена погано, вони навіть можуть загинути в сильну посуху. Ці рослини накопичують велику кількість води, тканини обводнені на 95-98%, у клітинах багато зв'язаної води. Транспірація в них дуже мала. Це призводить до сильного перегріву рослин.

Тварини розподіляються на екологічні групи за місцем проживання:

- наземні (сухопутні),

- навколоводні,

- водяні,

- повітряні.

Тварини, що живуть у воді розподіляються на тих, що постійно живуть у воді й тих, що живуть у воді лише певний час (деякі види комах, личинка яких мешкає у воді, а імаго – на суші та амфібії).

Усі сухопутні організми за відношенням до фактора вологи поділяються на три екологічні групи: вологолюбні (гігрофіли) - мокриці, комарі; сухолюбні (ксерофіли) - терміти, верблюди; мезофіли - ті, які віддають перевагу помірній вологості. Різняться вони і за водообміном: найбільш інтенсивний водообмін у гігрофілів - вони не витримують значного водного дефіциту та погано переживають навіть короткочасну посуху. Ксерофіли мають різноманітні механізми регуляції водообміну і пристосовуються до утримування води у тілі та клітинах.

Ілюстративний матеріал дивіться у ролику:

перелік використаних джерел:

https://uahistory.co/zno/step-to-vnz-geography-2012-spivak-full-course/62.php

https://geoknigi.com/book_view.php?id=358

https://pidru4niki.com/1471121337926/ekologiya/voda