Розгортання руху Опору в Україні

Актуалізація опорних знань

1. Із якою метою було розроблено план «Ост»?

2. Охарактеризуйте суть німецького окупаційного режиму в Україні.

3. Поміркуйте, до яких наслідків міг би привести такий «новий порядок».

4. Дайте визначення поняттю «колабораціоністи»?

Залита кров’ю, окупована Україна не скорилася ворогу. По всій її території зростав і зміцнювався могутній визвольний рух.

Робота з терміном

Рух опору — це боротьба поневолених народів проти окупантів.

9 червня 1941 р. з’явилася директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б), відповідно до якої партійні й радянські органи розпочали практичну роботу з формування партизанських загонів. До цієї роботи були залучені й органи НКВС УРСР, у складі яких створювалися спеціальні підрозділи. їхню діяльність координував заступник наркома внутрішніх справ УРСР Тимофій Строкач. Основу партизанських загонів складали бійці Червоної армії, що потрапили в оточення.

Щоправда, через швидке просування військ Вермахту створити партизанські загони і мережу радянського підпілля в західному регіоні та правобережних районах України не вдалося. Цьому також сприяло негативне ставлення багатьох громадян України, особливо в Галичині й на Волині, до радянської влади. Тож перші спроби налагодити збройну боротьбу в тилу ворога провалилися.

Партизанський рух розгорнувся в лісових масивах Північної України після налагодження централізованого керівництва. Наприкінці 1941 р. утворилися партизанські загони О. Федорова на Чернігівщині, С. Ковпака та С. Руднєва на Сумщині, О. Сабурова - на території Сумської і Брянської областей. На основі цих загонів згодом було організовано великі партизанські з’єднання. Москва забезпечувала їх зброєю, усім необхідним для бойової, диверсійної та розвідувальної діяльності.

Партизани з’єднання Сидора Ковпака

Начальник УШПР Т. Строкач вручає медаль «Партизану Вітчизняної війни» юному партизанові Рівненського партизанського з’єднання А. Білопольському. Червень 1943 р.

З метою налагодження регулярного зв’язку з партизанами у червні 1942 р. було створено Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з Т. Строкачем. УШПР здійснював координацію дій як між окремими загонами, так і між партизанами й частинами регулярної армії, переправляв літаками у тил ворога десятки груп, кадри фахівців (радистів, підривників, шифрувальників), зброю, боєприпаси, одяг, медикаменти, пропагандистську літературу тощо.

УШПР керував рейдами великих партизанських загонів і з’єднань по тилах ворога (у жовтні 1942 р. рейд на Правобережну Україну провели з’єднання О. Сабурова і С. Ковпака, улітку 1943 р. рейд до Карпат розпочав С. Ковпак). Одним із завдань партизанських рейдів, якими керувала Москва, була боротьба з «націоналістичними формуваннями» УПА, що, зрозуміло, підривало довіру місцевого населення до радянського партизанського руху.

Сидір Ковпак (1887-1967)

Від 1937 р. - голова Путивлівського міськвиконкому. Після нападу Німеччини на СРСР залишений у тилу ворога для організації партизанського руху. Створив Путивлівський партизанський загін, на базі якого 1942 р. постало Сумське партизанське з’єднання. У червні - жовтні 1943 р. згідно з оперативним планом бойових дій партизанів України здійснив Карпатський рейд. Від 1946 р. - депутат ВР УРСР, у 1947-1967 рр. - заступник голови Президії ВР УРСР.

С. Ковпак (сидить ліворуч) зачитує партизанам шифровку з Великої землі. Комісар загону С. Руднєв (праворуч). 1942 р.

Упродовж червня - жовтня 1943 р. відбувся Карпатський рейд Сумського партизанського з’єднання. Завданням рейду було здійснення диверсій на нафтопроводах і комунікаціях противника й ініціювання партизанського руху в німецькому тилу. Карпатський рейд був розцінений ЦК КП(б)У і УШПР найблискучішим із усіх рейдів, які здійснювали партизани України.

У 1943 р. розпочалася так звана рейкова війна - десятки загонів на окупованій території Білорусії, Росії і України виводили з ладу залізничні комунікації, щоб не дати окупантам змоги перекидати підкріплення та військове спорядження під Курськ, де розгорталася одна з наймасштабніших битв Другої світової війни.

В операціях з вигнання окупантів з України, особливо її Правобережжя, дедалі більшого значення набувала безпосередня взаємодія партизанів із регулярними військами, наприклад, під час витіснення окупантів з Овруча, Луцька, Рівного, Одеси.

На завершальному етапі радянсько-німецької війни боротьба підпільників і партизанів у тилу окупаційної армії посилилася. У 1944 р. українські партизани тісно взаємодіяли з регулярними військами, допомагали партизанам Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини. Частина українських партизанських груп діяла на території цих країн.

Прочитайте фрагмент статті з «Енциклопедії історії України».

На основі наведеної інформації сформулюйте твердження про форми боротьби радянського партизанського руху.

«За офіційними даними УШПР, які в наш час вимагають переосмислення і можливого уточнення, партизани України, які перебували на зв'язку з керівними центрами, упродовж 1941-1944 рр. вивели з ладу бл. 470 тис. ворожих вояків та осіб, котрі з ними співпрацювали. Було підірвано 4959 ешелонів і 61 бронепоїзд, зруйновано 607 залізничних і 1589 шосейних мостів. У боях та диверсіях знищено або пошкоджено 1566 одиниць бронетехніки, понад 800 гармат і мінометів, 1444 трактори та 13 535 автомашин, бл. 2,6 тис. об'єктів промислового і виробничого призначення. Партизани розгромили 467 штабів, гарнізонів, комендатур, кущів поліції, захопили з боєм 139 населених пунктів, у тому числі 44 залізничні станції. Упродовж 1942-1944 рр. від партизан, загонів і з'єднань надійшло до УШПР 3625 повідомлень розвідувального характеру. За підрахунками сучасних дослідників загальна чисельність учасників партизанського руху сягала 230 тис. осіб» (сучасний український історик А. Кентій).

До чого закликали плакати? Які форми боротьби з нацистськими окупантами вони пропагували?

Згадайте, які події перекреслили плани українських націоналістів з відновлення української державності, що зробило неприйнятною ідею українсько-німецької співпраці.

Якою була роль уПА як військового формування в націоналістичному русі Опору

Провід ОУН(б) швидкими темпами розбудовував УПА. Спочатку Головною командою УПА керував Василь Івахів. Після його загибелі в бою з німцями у травні 1943 р. головним командиром УПА став Дмитро Клячківський. УПА мала широку підтримку з боку західноукраїнського населення і спиралася на розгалужену, глибоко законспіровану організаційну мережу ОУН(б). Вона налічувала десятки тисяч бійців (загалом через лави УПА пройшло понад 100 тис. осіб), які діяли на Волині, Поліссі і в Галичині.

Зауважте

Символічним днем заснування Української повстанської армії (УПА) вважають 14 жовтня 1942 р. Від 2015 р. це державне свято - День захисника України.

Роман Шухевич (1907-1950)

Член ОУН від 1930 р. Після розколу ОУН приєднався до бандерівської фракції, увійшов до проводу ОУН(б), брав участь у створенні «Карпатської Січі». Фактичний командир батальйону «Нахтігаль» (1941). У серпні 1943 р. на Третьому надзвичайному зборі ОУН його обрали головою бюро проводу ОУН(б) та головним командантом УПА. У липні 1944 р. він став головою Генерального секретаріату УГВР.

Поступово вдосконалювалася і структура управління й командування УПА. Бойові формування підпорядковувалися трьом командуванням: УПА-Північ, яке охоплювало Волинь і Західне Полісся, Житомирщину, Північно-Західну Київщину; УПА-Захід - Галичину, Буковину, Закарпаття і Закерзоння (Холмщину, Лемківщину, Надсяння); УПА-Південь - сучасну Хмельниччину, Вінниччину, західну частину Черкаської та Кіровоградської областей. Крайовим командирам цих трьох генеральних воєнних округів («країв») підпорядковувалися воєнні округи, яким підлягали курені (батальйони), кожен з яких складався з 3-4 сотень по 80-200 бійців. Тактичними формами боротьби УПА були рейди, напади на німецькі гарнізони, склади, обози, сутички з радянськими партизанами, військами НКВС, підрозділами Армії Крайової.

У серпні 1943 р. головним командиром УПА став Роман Шухевич (псевдо - Тарас Чупринка).

У 1943 р. УПА вела боротьбу на два фронти - проти нацистських окупантів та їхніх союзників, а також проти партизанських загонів. У жовтні-листопаді 1943 р. провела 47 боїв із німцями і 54 бої проти радянських партизанів. Провід ОУН(б) з осені 1943 р. прагнув стримувати її від активних дій проти нацистів, намагаючись зберегти сили для боротьби з комуністичним режимом, оскільки було зрозуміло, що він повертається в Україну. З початком 1944 р. між УПА й частинами Вермахту остаточно склалися відносини взаємної неагресивності. Гітлерівський уряд звільнив з концтабору С. Бандеру, А. Мельника та інших керівників ОУН.

Загін УПА. Хутір Ясенів (Львівщина). 31 серпня 1944 р.

Навесні 1944 р. відбулися перші збройні сутички УПА з регулярними радянськими військами та частинами НКВС. Під час однієї з них було смертельно поранено командувача Першого Українського фронту генерала М. Ватутіна. Від початку 1945 р. майже в усіх районах Західної України розпочалися масштабні операції НКВС, які увійшли в історію під назвою першої «Великої блокади». ЦК КП(б)У поставив завдання перед НКВС УРСР завершити розгром УПА до 15 березня 1945 р. Попри великі втрати УПА лишалася досить чисельною і дієвою підпільною організацією.

Третій надзвичайний великий збір у серпні 1943 р. затвердив процес демократизації ОУН, скасував принцип однопартійності в суспільстві і державі, проголосив УПА не військом ОУН, а всеукраїнськими збройними силами.

Восени 1943 р. командування УПА висунуло ідею створення представницького органу, мета якого - здійснювати політичне керівництво визвольною боротьбою в Україні. Після відповідної підготовки у липні 1944 р. поблизу с. Недільна на Самбірщині (Львівщина) відбувся Перший великий збір за участі різних українських політичних організацій, які сформували тимчасовий парламент України - Українську головну визвольну раду (УГВР) на чолі з К. Осьмаком. Генеральний секретаріат УГВР - Тимчасовий уряд воюючої України - та секретаріат військових справ очолив Р. Шухевич. УПА була формально підпорядкована УГВР. Представники ОУН(м) відмовилися увійти до УГВР. Зусиллями УГВР створювалися органи місцевого самоуправління, система постачання військових формувань і шпиталів, вишкільні центри, служба пропаганди тощо.

Зауважте

Довгі десятиліття ті учасники Другої світової війни, які боролися в лавах Української повстанської армії, були зневаженими і забутими, бо в СРСР згадка про УПА була небезпечною, учасникам повстанського руху було відмовлено у визнанні й шанобливому ставленні до них. Дослідження історичних джерел, зокрема архівних документів, з яких можна довідатися про діяльність УПА, стало можливим тільки в незалежній Україні.

Кирило Осьмак (1890-1960)

На початку 1917 р. працював у Київському губернському земстві, від якого увійшов до Української Центральної Ради. У 1928 р. був заарештований. У 1930 р. за обвинуваченням в участі в «СВУ» засуджений на три роки концтабору. У 1938-1940 рр. був ув’язнений за обвинуваченням у підготовці терористичного акту й антирадянській агітації. У січні 1941 р. приїхав до Києва, де перебував до 1943 р. З вересня 1943 р. мешкав у Західній Україні, брав участь в організації УПА. У липні 1944 р. був обраний головою УГВР. У 1944 р. заарештований, перебував в ув’язненні у Львові, Дрогобичі, Києві. 1948 р. засуджений до 25 років ув’язнення, яке відбував у тюрмі у Владимирі (Росія). Помер у в’язниці

Прочитайте джерело.

» 1. З якою метою було створено УПА? Які завдання мала УПА під час війни й після неї?

» 2. Які зміни в діяльності УПА політичного та економічного характеру передбачено за цим документом? Які із завдань відповідають демократичним засадам?

» 3. Які із завдань прийнятні сьогодні, а які - ні?

» 4. Які з тез листівки, на вашу думку, найбільше дратували комуністичну владу?

Документ 2

Із листівки УПА «За що бореться Українська Повстанська Армія» (1943):

«Українська Повстанська Армія бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі. УПА бореться проти російсько-большевицьких і німецьких загарбників, поки не очистить Україну від усіх "опікунів" і "визволителів"... • За... індивідуальне та колективне користування землею в залежності від волі селян. • За те, щоб велика промисловість була національно-державною власністю, а дрібна - кооперативно-громадською. • За загальний 8-годинний робочий день. • За справедливу оплату праці, за участь робітників у прибутках підприємства... • За вільну працю, вільний вибір професій. • За національно-державну організацію великої торгівлі, за громадсько-кооперативну дрібну торгівлю та за дрібну приватну торгівлю, за вільні базари. • За повну рівність жінки з чоловіком у всіх громадських правах і обов'язках. За державну охорону материнства... • За обов'язкове середнє навчання. За вільний доступ молоді до всіх вищих навчальних закладів. За забезпечення студентства стипендіями, харчами, помешканнями та навчальними приладдями. • За вільний доступ до всіх наукових і культурних надбань людства. • За пошану до праці інтелігенції. • За повне забезпечення всіх працівників на старість та на випадок хвороби чи каліцтва. • За свободу друку, слова, думки, переконань, віри і світогляду. Проти офіційного насаджування суспільності світоглядних доктрин і догм. • За повне право національних меншостей плекати свою власну за формою і змістом національну культуру. За рівність усіх громадян України, незалежно від їх національності, в державних та громадських правах і обов'язках, за рівне право на заробіток і відпочинок...»

Порівняйте тексти джерела та підручника.

» 1. Яку нову інформацію отримали? Як ви думаєте, чому саме в умовах війни став можливим організаційний розвиток УПА?

» 2. Як діяльність УПА зміцнювала ідею відродження української національної держави?

» 3. Використовуючи матеріали пам’ятки й тексту підручника, складіть порівняльну таблицю «Рух Опору на українських землях у Другій світовій війні». Критерії для порівняння оберіть самі.

Документ 3

Німецька пам'ятка про рух Опору на території України (1944 р., листопад):

«Походження і розвиток УПА. УПА була створена в кінці 1942 р. на Волині після об'єднання різних військових груп, що були до цього незалежними. Вона на початку 1944 р. поширилася на територію Галичини у формі УНС (Українська Національна Самооборона) й отримала тоді теперішню структуру і політичну орієнтацію через приєднання до ОУН (Бандери), яка з авторитетом досягла визнання в українському політичному житті. Від неї (ОУН) УПА прийняла основний політичний напрямок дії, який полягав у тому, щоб: а) вести безкомпромісну боротьбу у військовому плані проти Радянського Союзу і Червоної армії; б) у політичному плані - зберегти національну субстанцію українського народу.

Організація і чисельний склад УПА. Поділ УПА на групи Захід, Північ і Схід, проведений улітку 1944 р., відповідає історичним відмінностям українських територій - Галичина, Волинь і Радянська Україна (в кордонах 1943 р.), а також географічним особливостям військового характеру цього простору.

Організація військ і навчання переважно здійснюються за німецькою моделлю. Чисельний склад УПА можна оцінити приблизно:

а) 80-100 тисяч бойовиків регулярної армії (військове ядро, що пройшло військовий вишкіл);

б) цифри можливої загальної сили повстанської армії встановити неможливо. Українські дані коливаються між 400 тис. і 2 мільйонами вояків.

Діяльність УПА. Діяльність УПА підпорядкована політичній лінії ОУН. Після боротьби, що велась проти німців і, як виглядає ззовні, усунення конфронтації з поляками головні зусилля докладаються до боротьби проти Радянського Союзу і Червоної армії. Ця боротьба ведеться переважно у формі обмеженої війни або партизанської війни на радянський спосіб (напади, саботаж, агітація, знищення радянських службовців, пропаганда і т. ін.). За деякими ознаками можна припустити, що УПА ще не пустила в хід усі свої сили.

Діяльність ОУН становить серйозну проблему для радянського керівництва, що застосовує проти неї немалі сили (війська НКВД і військові одиниці аж до дивізії). Паралельно робляться спроби політичними поступками скерувати український націоналізм на рейки радянської політики».

Вояки УПА під час служби Божої просто неба

У чому суть українсько-польського протистояння часів Другої світової війни

Воєнні дії «проти всіх» в умовах Другої світової війни загострили проблему українсько-польських відносин. Ще 1941 р. розпочалися терористичні акції польської Армії Крайової (АК) проти українського населення Холмщини і Підляшшя. Згодом вони перекинулися на Галичину і Волинь. АК намагалася контролювати землі, втрачені Польщею 1939 р. У 1943-1944 рр. частини АК за допомогою польської поліції і добровольчих загонів із місцевого населення знищили тільки на Холмщині близько 5 тис, українців та спалили десятки сіл. На пропозиції командування УПА розпочати переговори та звернення митрополита А. Шептицького припинити винищення українців польські сили не відповіли. Воєнний спосіб розв’язання конфлікту призвів до збройної конфронтації. Наказом Р. Шухевича було створено Холмський фронт. Унаслідок трагічних подій обидва народи зазнали великих втрат, загинули тисячі мирних жителів краю.

Одним із найболісніших епізодів українсько-польського конфлікту була Волинська трагедія 1943 р. Навесні 1943 р. Крайовий провід ОУН(б) на Волині ухвалив рішення про вигнання з Волині місцевих поляків. На той час українці становили до 80 % населення Волині, поляки - 15 %. Обґрунтовуванням такого рішення стала потреба перешкодити планам польських політичних сил повернути повоєнній Польщі Західну Україну. Мала прихильників також ідея покарання місцевих поляків за співпрацю з гітлерівцями чи радянськими партизанами, тобто ідея відплати за кривди українцям. Тож дії УПА підтримувала частина місцевих українців. Спочатку акції українських повстанців були спрямовані проти польських співробітників гітлерівської адміністрації, та поступово вони поширилися також на польських селян.

11-13 липня 1943 р. стався виступ проти місцевих поляків. Загони УПА майже одночасно атакували десятки польських поселень. Польські партизанські загони та польська допоміжна поліція відповіли на події 11 липня масовими нападами на українські села.

Зауважте

За польськими підрахунками, під час Волинської трагедії з польського боку загинули щонайменше 35 тис. осіб (здебільшого польських селян), з яких 18 тис. - із встановленими прізвищами; з українського боку загинули до кількох тисяч осіб. В Україні подібних до польських підрахунків не проводили. На думку українського історика Ю. Шаповала, «у цьому кривавому протистоянні поляки втратили до 40 тисяч, а українці - до 16 тисяч осіб».

Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку історика. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування викладеної думки.

Документ 4

«Чи можна характеризувати антипольську акцію УПА як геноцид польського населення "кресів"? На нашу думку, - ні. Оскільки однією з найважливіших рис геноциду є цілковита безоборонність знищуваних. Польське населення не тільки боронилося, а й займало агресивну позицію щодо українських етнічних земель як території Польщі, проводило наступальні акції проти українських сіл, користувалося допомогою німецької адміністрації та радянських партизанів, а згодом - і радянської адміністрації для боротьби з українським визвольним рухом. Також упродовж війни мали місце переговори між українським і польським підпіллями, встановлювалися перемир'я тощо. В історії невідомі випадки, коли між стороною, яка здійснює геноцид, і населенням, проти якого він ведеться, велися б переговори...» (сучасний український історик І. Патриляк).

Чому польсько-український конфлікт так гостро виник саме на Волині, а не, приміром, у Східній Галичині, де відсоток польського населення був більшим?