Російська імперія к. 19-поч.20 ст

Тема: Російська імперія к. 19-поч.20 ст

§ 21. Російська імперія за підручником.

До початку Першої світової війни Росія залишалася країною різких контрастів. Високі культурні досягнення співіснували з дикою відсталістю. Імперія пережила військові тріумфи, принизливі поразки та революційні потрясіння.

«Великі реформи» 60—70-х рр. XIX ст.

«Самодержець усієї Русі» Олександр II (1855—1881 рр.) увійшов в історію не тільки як «цар-визволитель», але і як «цар-реформа-тор». Після звільнення селянства від кріпацької залежності в 1861 р. у країні були проведені ліберально-демократичні за своїм змістом «Великі реформи».

За своїм змістом «Великі реформи» відкривали перед Росією перспективу державотворення, але їх здійснення вступало в суперечність із царським самодержавством.

Опрацюйте за підручником підзаголовки:

6. Передумови та причини Першої російської революції 1905—1907 рр.

7. Події революції. 

9. Політична реакція в Росії.

Дайте письмову відповідь за планом:

1. Причини революції

2. Основні події революції

3. Наслідки політичної реакції в Росії.

Зовнішня політика.

Після воцаріння Олександра II Російська імперія вжила заходів щодо ліквідації важких наслідків поразки в Кримській війні та виходу з міжнародної ізоляції.  У жовтні 1870 р. Росія заявила, що вважає себе вільною від зобов’язань за Паризьким договором 1856 р.

Головними напрямками зовнішньої політики Російської імперії пореформеного часу стали Європа, Середня Азія, Далекий Схід і Балканський півострів.

У 1873 р. був укладений договір між Росією, Австро-Угорщиною та Німецькою імперією, відомий під назвою «Союз трьох імператорів».  Зусиллями О. Бісмарка умови договору насамперед відповідали інтересам Німеччини та були спрямовані проти Франції.

Наприкінці 80-х рр. ХІХ ст. міжнародна ситуація в Європі підштовхувала Росію до дружби із Францією, оскільки тільки такий союз міг стримати агресивний мілітаризм міцніючої Німеччини.

У 1892 р. Росія та Франція підписали військову конвенцію, що надавала гарантії безпеки двом країнам. Цей документ був покладений в основу майбутньої Антанти — військово-політичного союзу Франції, Англії та Росії, що протистояли країнам Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія).

Наприкінці XIX ст. Російська імперія вийшла з міжнародної ізоляції та активно долучилася до розв'язання проблем світової політики.

Повернення Росії до світової політики знову поставило на порядок денний «східне питання». У середині 70-х рр. XIX ст. посилився національно-визвольний рух слов’янських народів проти османського ярма. Виникли необхідні умови для втручання Росії до подій на Балканах. Чергове воєнне протистояння, у ході якого планувалося остаточно вирішити питання проток, стало неминучим. І хоча російсько-турецька війна 1877—1878 рр. була успішною для Росії, країна зазнала нищівної дипломатичної поразки на Берлінському конгресі, де зіткнулася із запеклим опором Англії та Австро-Угорщини.

«Східне питання». Карикатура із французького журналу кінця XIX ст. Австрійський і російський імператори ділять Балканський півострів, а турецький султан марно намагається їм перешкодити.

Головна особливість зовнішньої політики Росії за межами Європи полягала в тому, що ця політика найчастіше приводила до війни. Експансія Росії на Далекому Сході зустріла рішучу протидію з боку імператорської Японії, яка брала активну участь у поділі територій і сфер впливу китайської династії Цин, що занепадала. За договором 1875 р. країни обмінялися територіями: Японія відмовилася від Сахаліну, а натомість отримала від Росії Курильські острови. Проте уникнути збройного протистояння все-таки не вдалося. Російсько-японська війна 1904—1905 рр. завершилася ганебною поразкою самодержавства.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. Російській імперії не вдалося вирішити основні зовнішньополітичні проблеми, тому її участь у світовій війні ставала неминучою.

Колоніальна експансія.

Протягом усього «довгого» XIX століття колоніальні володіння Російської імперії постійно зростали за рахунок поглинання сусідніх із нею країн і територій: Фінляндії, Польщі, Бессарабії, Закавказзя, Середньої Азії та Далекого Сходу. Віддаленої й холодної Аляски (територія 1,5 млн км²) царський уряд позбувся ще в 1867 р., продавши її Сполученим Штатам за мізерну суму в 7,2 млн доларів.

Масштаби експансії Російської імперії в Азії не поступалися прагненням Великої Британії. До середини століття Росія завершила приєднання казахських земель. У 60-х рр. XIX ст. почалося завоювання Середньої Азії, куди були спрямовані значні військові сили на чолі з досвідченими генералами (мал. 3). Росії протистояли Бухарський емірат (1500— 1920 рр.) і Хівинське ханство (1512—1920 рр.). Економічно слабкі й відсталі залишки колись могутньої імперії Тимура майже 20 років чинили опір російській військовій експансії. Як результат обидві держави формально зберегли незалежність, але прийняли російський протекторат і фактично стали колоніями.

  Наприкінці 70-х рр. XIX ст. підданство Росії прийняли туркменські племена. Кордони Російської імперії досягли меж Афганістану, і в 1885 р. на річці Кушка сталися військові сутички між російськими й афганськими загонами.

У правлячих колах Великої Британії експансію Росії в Середній Азії визнали як загрозу колоніальним інтересам Англії в Індії. Так, у Середній Азії та Персії інтереси Англії й Росії зіткнулися настільки, що ледве не вилилися у війну.

Важливою особливістю Російської імперії як колоніальної держави було те, що її колонії географічно сусідили з територією метрополії.