Робочий час. Час відпочинку.

Робочий час. Час відпочинку. Понаднормова робота. Святкові та не робочі дні. Відпустка та порядок її надання. Охорона праці на підприємствах.

Мета: ознайомлення учнів з особливостями працевлаштування неповнолітніх, довести до відома основні види робочого часу та часу відпочинку, вміти аналізувати та застосовувати на прак­тиці законодавство про працю неповнолітніх

Тип заняття: комбінований

Хід заняття

1. Організаційний момент.

2. Актуалізація опорних знань.

3. Вивчення нового матеріалу.

План заняття

1. Робочий час

2. Час відпочинку. Види відпусток

3. Охорона праці на підприємствах

Перш ніж приступити до роботи, потрібно укласти (трудовий договір). На загальних умовах на роботу можуть прийняти особу, яка досягла (16) років. За згодою батьків, на роботу може влаштуватися і (14)-річна особа. Основний нормативний акт, який регулює відносини у трудовій сфері – (Кодекс законів про працю). При прийомі на роботу, повнолітня особа має надати (паспорт),(трудову книжку) та (диплом). Підставою для звільнення є (прогул) без поважних причин, а також поява на робочому місці у стані (алкогольного сп’яніння). Не допускається звільнення працівника у той час, коли він знаходиться у (відпустці). У день звільнення працівнику мають видати (трудову книжку) та провести (грошовий розрахунок).

1. Робочий час — це час, протягом якого працівник має виконувати свої трудові обов’язки згідно із чинним законодавством про працю, правилами внутрішнього трудового розпорядку й колективним і трудовим договорами. Відповідно до статті 50 Кодексу законів про працю України, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень, тобто в середньому – 8 годин на добу.

Види робочого часу визначені законодавством України.

Скорочений робочий час встановлюється для окремих категорій працівників:

• неповнолітніх віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень;

• осіб віком від 14 до 16 років — 24 години на тиждень;

• працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, — 36 годин на тиждень.

• для окремих категорій працівників — учителів, лікарів тощо.

Неповний робочий час — вид робочого часу, який менший від нормованого (менший за 40 годин на тиждень) і встановлюється за особистою угодою між працівником і роботодавцем. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, у тому числі таку, що перебуває під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, При цьому виді робочого часу сторони самі домовляються про час роботи.

Ненормований робочий час встановлюється для окремих категорій працівників, праця яких, у зв'язку із специфікою і характером їхньої роботи, не вкладається в рамки нормального робочого дня. Цей вид робочого часу, як правило, допускає роботу понад нормальний робочий день і тиждень, за що ці працівники отримують додаткову відпустку.

Надурочний робочий час — це робота, яка виконується працівниками понад нормальний робочий день і тиждень, якщо вона виконувалась за письмовим або усним розпорядженням власника або уповноваженого ним органу чи з його відома. До надурочних робіт не залучають вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років, неповнолітніх та інших осіб.

Свої особливості має інший робочий час. Таким вважається робочий час із 22 години до 6 години. До роботи в нічний час забороняється залучати вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, неповнолітніх та деяких інших осіб.

Понаднормовими вважаються Відповідно до ч. З ст. 62 КЗпП власник чи уповноважений ним орган може застосовувати понаднормові роботи тільки у таких виняткових випадках:

1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2) при проведенні суспільно необхідних робіт з водопостачання, газопостачання, опалення, освітлення, каналізації, транспорту.

3) при необхідності закінчити розпочату роботу, яка не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли її припинення може призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна

4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів, що викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих, у пунктах відправлення і призначення;

5) для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви;

Підставою для залучення працівника до понаднормових робіт є наказ (розпорядження) роботодавця. Однак у всіх випадках залучення до понаднормових робіт можливо тільки з письмової згоди працівника. Законодавством передбачено категорії працівників, яких забороняється залучати до понаднормових робіт (вагітні жінки, жінки, що мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП); особи молодше вісімнадцяти років (ст. 192 КЗпП) та ін.).

2. Згідно Конституції України Стаття. 45 гарантує кожному право на відпочинок.

Часом відпочинку є встановлений законодавством час, протягом якого працівники звільняються від виконання своїх трудових обов’язків і який можуть використовувати на власнийрозсуд. Перерва протягом робочого дня – обідня перерва – не має перевищувати 2 години.

Безперервний щотижневий відпочинок (вихідні дні) не повинен бути меншим за 42 години. Загальним вихідним днем є неділя. Залучення працівників до роботи у вихідні дні забороняється.

До святкових і неробочих днів належать: 1 січня — Новий рік, 7 січня — Різдво Христове, 8 березня — Міжнародний жіночий день, 1—2 травня — День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня — День Перемоги, 28 червня — День Конституції України, 24 серпня — День Незалежності України. Крім цього, робота не проводиться у дні релігійних свят: 7 січня — Різдво Христове; 1 день (неділя) — Пасха (Великдень); 1 день (неділя) — Трійця. У випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, він переноситься на наступний день після святкового або неробочого.

Види відпусток:

- Щорічна (найменша тривалість 24 календарні дні, для неповнолітніх – 31 день) – Ст 74 КЗпП

- Додаткова відпустка в зв’язку з навчанням( від 35 до 40 днів на рік)-Ст.211-214 КЗпП

- Творчі відпустки – Ст.77 КЗ пП

- Соціальні відпустки

- Без збереження заробітної плати – Ст 84 КЗпП( до 15 календарних днів на рік)

Питання надання відпусток регулюються Законом України «Про відпустки» та окремими положеннями Кодексу законів про працю. Про дату початку щорічної відпустки роботодавець зобов’язаний письмово повідомити працівника не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком терміну. Керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам навчальних закладів щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу (ч. 14 ст. 10 Закону «Про відпустки»).

Види щорічних відпусток. Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. установлені такі види щорічних відпусток:

• основна відпустка;

• додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці;

• додаткова відпустка за особливий характер праці;

• інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Тривалість щорічної основної відпустки становить не менш як 24 к.дн. за відпрацьований робочий рік, який відліковується від дня укладення трудового договору. Передбачено можливість надання працівникам щорічних додаткових відпусток Загальна тривалість щорічних основної та додаткової відпусток не може перевищувати 59 к.дн., а для працівників, зайнятих на підземних гірських роботах, — 69 к.дн. Відпустка автоматично подовжується на кількість таких святкових або неробочих днів. Вихідні (субота й неділя) не вважаються ані святковими, ані неробочими днями.

У перший рік працівник має право на відпустку повної тривалості лише по закінченню 6 місяців безперервної роботи. Проте деякі категорії працівників можуть одержати відпустку повної тривалості до спливу 6 місяців.

Право на відпустку окремим категоріям працівників до настання 6-місячного строку безперервної роботи в перший рік роботи: Жінки — перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, Жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю Особи з інвалідністю Особи віком до 18 років та ін. категорія працівників.

3. Охорона праці на підприємствах

Основним законодавчим актом, який регулює організацію охорони праці на підприємстві, є Закон України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII (далі – Закон). Його дія поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, що відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Кожним трудовим договором передбачаються зобов’язання роботодавця щодо забезпечення найманих працівників безпечними умовами праці. Законодавство України покладає на всіх роботодавців обов'язок щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці. Для того щоб не поставити під загрозу існування підприємства, роботодавцю необхідно:

1. Створити служба охорони праці.

Згідно зі ст. 15 Закону «Про охорону праці» така служба обов’язково повинна бути створена на підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб у відповідності з Типовим положенням про службу охорони праці. А на підприємствах з кількістю працівників менше 20 для виконання функцій служби охорони праці можуть на договірних засадах залучатися сторонні фахівці, які мають не менше трьох років виробничого стажу і пройшли навчання з охорони праці.

2. Розробити та затвердити Положення, інструкції та інші акти з охорони праці.

Обов’язок роботодавця – затвердити документи, які передбачені ст. 13 Закону «Про охорону праці». Вони повинні встановлювати правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках і робочих місцях

3.Організувати проведення Інструктажі з питань охорони праці.

Перед початком роботи нового працівника роботодавець згідно зі ст. 29 КЗпП зобов’язаний проінформувати його під розписку про умови праці, наявні на його робочому місці. У тому числі, про всі небезпечні чи шкідливі виробничі фактори, які ще не усунуто, та про можливі наслідки їх впливу на здоров’я працівника, а також про можливі пільги та компенсації за роботу в таких умовах.
Крім того, при прийнятті на роботу всі працівники повинні за рахунок роботодавця пройти вступний інструктаж, навчання, перевірку знань, первинний інструктаж на робочому місці, стажування і набуття навичок безпечних методів праці.

4. Проводити навчання і перевірку знань з питань охорони праці.

Згідно зі ст. 18 Закону «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити навчання і перевірку знань з питань охорони праці. Навчання з питань охорони праці таких працівників може проводитися як безпосередньо на підприємстві, так і іншим суб’єктом господарювання, що займаються таким навчанням.

5. Подбати про проведення медичних оглядів.

Згідно зі ст. 169 КЗпП роботодавець зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) та періодичних (протягом трудової діяльності) медоглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі.

6.Забезпечувати засобами індивідуального захисту.

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими температурними умовами, працівникам згідно зі ст. 164 КЗпП має безкоштовно видаватися спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту (ЗІЗ).

7. Проводити атестація робочих місць.

На підприємствах, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та / або матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, які можуть негативно впливати на стан здоров’я працюючих, повинна проводитись атестація робочих місць за умовами праці. Така атестація повинна проводитися атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Порядок проведення такої атестації передбачений постановою КМУ від 01.08.1992 р. № 442. Відомості про результати атестації заносяться в картку умов праці.

8. Налагодити облік нещасні випадки.

Згідно зі ст. 22 Закону «Про охорону праці» роботодавець зобов’язаний організувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у порядку, встановленому постановою КМУ від 30.11.2011 р. № 1232. За результатами такого розслідування роботодавець повинен затвердити акт за формою Н-5 та Н-1 (якщо він визнаний пов’язаним з виробництвом).

4. Домашнє завдання. Опрацювати поданий матеріал.

Основні визначення записати в зошит

• Назвіть види робочого часу визначені законодавством України

• Назвіть основні види час відпочинку

• Назвіть види відпусток

• Розв'яжіть юридичні задачки:

  1.Ірина влаштувалася на роботу у приватну фірму «Ніколь» вишивальницею весільних суконь. Власниця фірми Ольга Петрівна примушувала Ірину працювати без вихідних і без перерви на обід по 10 годин на день. Вкажіть, чи законні дії роботодавця? Які статті Закону були порушені? Назвіть працівника і роботодавця.

  2.При звільнені з роботи за власним бажанням робітник Іванов отримав в день звільнення трудову книжку та розрахунок за відпрацьований час. При ознайомленні з записами в трудовій книжці було внесено 8 заохочень та три стягнення. Іванов з записами в трудовій книжці не був згодний. Що вноситься до трудової книжки згідно трудового законодавства?