Музика дзвону… Вона і заспокоює, і навіває спогади, і змушує замислитися, і проймає душу. Коли я слухаю мелодію дзвонів які із часів мого дитинства скидали з дзвіниць церков та соборів, а самі храми перетворювали на клуби, склади, цехи чи конюшні), то вчувається мені в ній музика Відродження. А отже, і пам’ять про наших предків, традиції, культуру.
Хтось може закинути: чи моя то справа - писати про дзвони. Адже я не служитель церкви, не дзвонар, не виконавець духовної музики. А річ у тім, що пригадався мені випадок , що стався з одним знайомим. Жив він у Дарниці (це район Києва) поруч із лісом. Повітря свіже, та весь час йому докучали кашель, нежить, головний біль. І ось переїхав у нове місце -поблизу Володимирського собору. І почалось у нього нове життя - без недуг і болів. Запитує в мене: можливо, каже, вплинуло на мене святе місце?
Хочу відповісти йому цілком серйозно: неодмінно вплинуло і святе місце. Адже згадаймо, що в Україні храми зводили на місцях, які ретельно вибирали, перевіряли рамками з лози, чи немає там, як тепер кажуть, патогенних зон. Та, на мою думку , вплинуло на здоров'я того чоловіка те, що він щодня вранці й увечері чув дзвони, оскільки мешкав біля собору.
Було колись у пресі повідомлення: учені дослідили, що низькі тембри дзвонів зменшують вміст у повітрі хвороботворних вірусів
Щоправда, вчені пояснюють це іншим. Наприклад, доктор медичних наук, академік Віталій Гирін вважає: діють на людину віра, настрій, певненість у тому, що недугу можна подолати. Завдяки цьому посилюється імунна система, хвороба відступає.
Із цим можна цілком погодитися. Кожен, хто слухає церковні дзвони, відчуває, як заспокоюється його нервова система, як здоровшає увесь організм.
Дзвони завжди відігравали велику роль у житті міст і сіл. Вони скликали людей на віче, попереджали, оповіщали, били на сполох. Збирали громаду на оборону землі рідної, для розв'язання всіх важливих і нагальних проблем.
Велику роль організатора людей виконував дзвін - цей інструмент од Бога. Адже колись Всевишній сказав пророку Мойсею: зроби собі срібні сурми у вигляді кута, і вони сурмитимуть на скликання громади.
Однак ще довго на землі не було такого інструменту. Лише на початку V століття святий Павли́н зробив ті срібні сурми, і вказав йому на це також Бог.
Якось уві сні почув єпископ дивовижну мелодію, що притягувала його, кликала, тривожила душу. Він пішов на звук, і мелодія вивела його до поля, де росли прекрасні квіти небесного кольору — дзвіночки. Це вони дзвеніли, це їхня пісня бентежила душу, змушувала серце частіше битись. Раптом єпископ помітив, що не його одного покликала неземна мелодія: звідусюди до поля наближалися люди, зачаровані дивними звуками. І тоді Бог сказав святому Павлинові, що такої форми мають бути срібні сурми.
Святий Павли́н зробив дзвони. Квітка віддала витворові не тільки свою форму, а й назву. Та ще майже два століття винахід єпископа пролежав без дії. Лише на початку VII століття Папа Римський Савеніан знайшов духовне його призначення в християнстві.
Настрій дзвону завжди передається слухачам. Приміром, коли померла людина, то дзвін спочатку сумно сповіщає про це, але потім звучать світлі ноти: так, людини немає, але її душа вічна, вона завжди житиме в пам’яті рідних, близьких, нащадків.
Музику дзвонів часто називають музикою небес, музикою, що лине від самого Бога. Є в тих дзвонах, певно, якась таємниця, розгадати яку, мабуть, неможливо. (За Н. Земною)
.png)
.png)
