Річ Посполита наприкінці XVI - у XVII ст.

У XVII ст. в Речі Посполитій склалася аристократична (шляхетська) республіка зі шляхетською демократією. Шляхта обирала короля. Виборний король не мав права ухвалювати важливі рішення без згоди сейму, що складався із сенату й палати послів. Проте реальна влада в державі належала магнатам. У 1572 р. зі смертю Жигмунта II Августа припинилася династія Ягеллонів. Якщо до цього часу обрання нового короля було формальним, тепер короля обирали голосуванням палат сейму. Першим виборним королем став французький принц Генрік (Анрі III Валуа). Хоча через кілька місяців він повернувся до Франції, із його ім’ям пов’язане підписання «Генрікових артикулів». За цим документом король не мав права призначати свого наступника, затверджувати або скасовувати постанови сейму, оголошувати війну, укладати мир, скликати ополчення. У разі порушення королем цих умов шляхта могла позбавити його влади. Не маючи значного впливу на внутрішнє життя, королі здійснювали активну зовнішню політику, втягуючи країну в різні війни й суперечки.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. відносини між Річчю Посполитою та Османською імперією погіршилися через активну зовнішню агресію османів у Європі та морські походи козаків. Кульмінацією боротьби стала Хотинська війна 1621 р., у якій козацько-польське військо зупинило вторгнення Османської імперії в Річ Посполиту. Однак на цьому протистояння не завершилося. У першій третині XVII ст. спалахнув новий конфлікт Речі Посполитої із Московським царством. Так, вона втрутилася в боротьбу за московський престол, прагнучи посадити свого представника, а потім і сама вступила у війну (1609—1618 рр.). Війна завершилася підписанням вигідного для Речі Посполитої Деулінського перемир’я. Держава поширила свою владу на Смоленщину, Чернігівщину та Новгород-Сіверщину (загалом 29 міст). Польський король офіційно зберіг за собою право претендувати на московський трон.У 1632 р. Московія спробувала відвоювати втрачені землі, але зазнала поразки. У 1634 р. між Річчю Посполитою та Московською державою було підписано Поляновський мирний договір, який загалом підтвердив кордони, встановлені Деулінським перемир’ям. Проте Московській державі відійшли невеликі міста Серпейськ і Трубчевськ із повітами. Крім того, московські посли за хабар королю Владиславу домоглися його відмови від титулу «цар московський».

Останнє десятиліття правління короля Владислава IV Ваза (1632—1648 рр.) відзначилося «золотим спокоєм» для Речі Посполитої. Проте в польському суспільстві наростала тривожність щодо майбутнього, і друга половина XVII ст. стала складним часом для держави. Спалахнула Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького (Козацька революція). На тлі цих подій відбулися вибори нового польського короля. Ним став Ян II Казимир Ваза (1648—1668 рр.), який прагнув знайти спільну мову з козаками та укласти мир. Проте ні Зборівська угода 1649 р., ні Білоцерківський договір 1651 р. не розв’язували головного питання — визнання Української козацької держави. Затягування війни лише погіршувало становище обох сторін. У 1654 р. до внутрішнього конфлікту в Речі Посполитій долучилася Московська держава. Між гетьманом і царем були підписані «Березневі статті». У результаті Військо Запорозьке переходило під зверхність Московської держави. Також московське військо розпочало загарбання території Смоленщини, Білорусі та Литви. Лише після тривалої боротьби за умовами «Вічного миру» 1686 р. Річ Посполита остаточно втратила на користь Московської держави Смоленщину, Лівобережну Україну та Запорожжя.

Тривала виснажлива війна Речі Посполитої з українським народом і Московією. Скориставшись династичними суперечками, Швеція прагнула реалізувати свою давню мету — перетворити Балтійське море на «Шведське озеро». У 1655 р. шведська армія завдала поразки польському війську та зайняла майже всю територію Польщі, Лівонії, Литви. Литовський князь Януш Радзивілл навіть уклав договір зі шведським королем про входження Литви до складу Швеції. Польський король Ян II Казимир і його прихильники втекли до володінь Габсбургів. Щоб надихнути людей на боротьбу проти завойовників, польський король пообіцяв покращити становище населення. Також він уклав Віленське перемир’я з Московією. За домовленістю Московія мала розпочати війну зі Швецією. Однак проти Речі Посполитої виступили її васал бранденбурзький курфюрст і прусський герцог Фрідріх Вільгельм, трансільванський (семигородський) князь Дьєрдь II Ракоці та українські козаки. До того ж Швеція із союзниками підписала в місті Раднот (Єрнут) договір про поділ польських володінь. Намагаючись вийти із ситуації, Річ Посполита визнала незалежність Пруссії та вмовила Данію взяти участь у війні проти Швеції. А військо Дьєрдя II Ракоці було оточене кримськими татарами й капітулювало. Зрештою в 1660 р. в місті Оліва Річ Посполита та Швеція уклали мир, за яким Ян II Казимир відмовлявся від більшої частини Лівонії та претензій на шведський престол. Швеція сягнула вершини своєї могутності. Проте для Речі Посполитої війни не припинилися. Із новою силою спалахнули війни спочатку з Московією, а згодом з Османською імперією, що тривали до кінця століття.

Унаслідок війн Річ Посполита втратила десяту частину території та майже половину населення. Було зруйноване й розорене господарство, скоротилася торгівля. Не вистачало робочої сили, худоби. Різко погіршилася якість обробітку землі й відповідно врожайність. Усе це позначилося на доходах шляхти. У другій половині XVII ст. шляхетська демократія перетворилася на магнатську олігархію. Проявом цього в політичному житті стала поява в 1652 р. права liberum veto, тобто вільного вета. Воно передбачало, що кожен депутат одноголосно може припинити роботу сейму та скасувати прийняті рішення. Після війн Речі Посполитої більшість магнатів втратила частину доходів та маєтків, але зберегла своє становище. Натомість майже зникла середня шляхта, яка була основою шляхетської демократії. Збіднілі шляхтичі частіше наймалися на службу до війська магната або працювали на його дворі, брали в оренду землю. Так швидко формувалася система особистої залежності між магнатами й дрібною та середньою шляхтою. Поява liberum veto зірвала реформи Яна II Казимира, які мали відродити країну після «Шведського потопу». Король у 1668 р. зрікся влади, виїхав до Франції, де й помер. Так у Речі Посполитій завершилося правління шведської династії Ваза. До кінця XVII ст. робота загальнодержавного сейму фактично припинилася, але зросла роль місцевих сеймиків.

Наступним королем було обрано Міхала Корибута Вишневецького (Міхала I), сина Яреми Вишневецького, що відзначився в боротьбі проти козацтва. За час його правління відбулося подальше послаблення королівської влади. Також він зазнав поразки в боротьбі за Правобережну Україну, де гетьманував Петро Дорошенко. Влітку 1672 р. на допомогу гетьману рушило османське військо, яке захопило головну фортецю Кам’янець та взяло в облогу Львів. Король був змушений підписати мир, за яким Річ Посполита втрачала Західне Поділля й визнавала зверхність Османської імперії над Українською козацькою державою. У 1673 р. напередодні битви з османами під Хотином Міхал I несподівано помер. Річ Посполита здобула перемогу, але зазнала значних втрат. Боротьбу проти Османської імперії продовжив Ян Собеський, якого обрали королем під ім’ям Ян III Собеський. У сеймі він дав обіцянку повернути землі, захоплені османами. І така нагода випала, коли вони рушили, як виявилося, у свій останній похід у Європу. У 1683 р. османське військо взяло в облогу Відень. Для протидії цьому наступу була утворена коаліція з Речі Посполитої, Венеційської республіки, Габсбургів та окремих німецьких й італійських князівств. Об’єднане військо очолив Ян III Собеський. Польське військо, у складі якого були й українські козаки, завдало османам вирішальної поразки. Із метою розширення антиосманської коаліції в 1686 р. Річ Посполита уклала «Вічний мир» із Московією, за яким відмовилася від Києва за грошову компенсацію. Договір означав закріплення поділу українських земель на дві частини.Ян III Собеський намагався запровадити в Речі Посполитій спадкову монархію, але, як і його попередники, наразився на опір магнатів. Його правління стало останнім піднесенням держави. Основним досягненням короля було зупинення агресії Османської імперії в Європі, хоча Ян III Собеський не дожив до переможного завершення війни з нею. За Карловицьким миром 1699 р. Річ Посполита повернула собі втрачене Західне Поділля.