Здатність до розмноження (утворення нового покоління особин того ж виду) – одна з основних особливостей живих організмів. Під час розмноження відбувається передача генетичного матеріалу від батьківського покоління до наступного. Існують дві форми розмноження – нестатеве і статеве.

Нестатеве розмноження відбувається без утворення гамет, у ньому бере участь лише один організм. За нестатевого розмноження зазвичай утворюються ідентичні нащадки. Різнитися вони можуть лише внаслідок випадкової мутації.

Існує кілька типів нестатевого розмноження: поділ клітини навпіл, за якого утворюється дві ідентичні материнські клітини(властиве, наприклад, бактеріям та одноклітинним еукаріотам – сарковидним, джгутиковим, інфузоріям); множинний поділ, за якого після низки повторних поділів батьківського ядра та поділу самої клітини утворюються численні дочірні клітини (властиве малярійному плазмодію); розмноження спорами (приклади – мукор та пеніцилін); брунькування (приклади – дріжджі, прісноводна гідра); вегетативне розмноження - цибулинами , бульбоцибулинами, бульбами, кореневищами, пагонами тощо ( властиве рослинам); фрагментація тіла ( плоскі та кільчаті черви, голкошкірі).

Переваги нестатевого розмноження:

- потрібна лише одна батьківська особина;

- утворюються генетично ідентичні нащадки; якщо вид добре пристосований до свого середовища, це є перевагою;

- сприяє розселенню та поширенню виду;

- швидке розмноження;

Недоліки нестатевого розмноження:

- відсутність генетичної мінливості серед нащадків;

- марна втрата енергії та речовин за розмноження спорами, велика частина з яких не потрапляють у сприятливе місце для проростання;

- загроза перенесення та виснаження поживних речовин в одному місці існування.

2. Статеве розмноження і статевий процес. Способи статевого розмноження

За статевого розмноження нащадки утворюються внаслідок злиття двох гаплоїдних гамет з утворення диплоїдної зиготи,з якої розвивається новий організм. Процес злиття гамет називають заплідненням. Під час запліднення зливаються ядра гамет, і це призводить до об»єднання двох наборів хромосом – батька і матері.

Чоловічі та жіночі особини утворюють різні типи гамет. Існують види, у яких і чоловічі і жіночі гамети утворюють один і той же організм, який має і жіночі, і чоловічі репродуктивні органи ( гермафродитні, або двостатеві організми), а також види, у якого окремо існують чоловічі та жіночі особини ( роздільностатеві).

Поліембріонія – процес розвитку кількох зародків з однієї заплідненої яйцеклітини. Поліембріонія досить поширена серед різних груп тварин (війчасті та кільчасті черви, іноді у членистоногих, риб, птахів і ссавців). Вона притаманна деяким комахам ( наприклад, їздцям) і ссавцям ( наприклад, броненосцям). У людини в разі поліембріонії народжуються одно яйцеві близнята, які мають ідентичний набір спадкової інформації.

Партеногенез ( дівоче розмноження) – одна з форм статевого розмноження, за якого жіночі статеві клітини розвиваються без запліднення.

Переваги статевого розмноження

- нащадки отримують комбінацію ознак батьків; за сприятливої комбінації підвищується життєздатність та покращується пристосованість нащадків до умов середовища, що змінюється;

- внаслідок комбінативної мінливості надає більше матеріалу для еволюції.

Недоліки статевого розмноження:

- необхідність пошуку партнера;

- частина видів потребує спеціальних механізмів запліднення ( запилення рослин комахами, птахами, вітром);

- частина нащадків за невдалої комбінації ознак виявляються менш життєздатними, ніж батьківські особини;

- менша кількість нащадків, ніж за нестатевого розмноження;

- менша швидкість розмноження, ніж за статевого.

3. Біологічні основи, типи і рівні регенерації

Регенерація ( відновлення)- здатність живих організмів з часом відновлювати пошкоджені тканини, а іноді й цілі втрачені органи.

Регенерація відбувається на таких рівнях:

- репарація ДНК ( виправлення хімічних пошкоджень та розривів у молекулах)

- регенерація на субклітинному рівні;

- регенерація на клітинному рівні;

- регенерація на тканинному рівні;

- регенерація на організмовому рівні.

Регенерація, що відбувається в процесі нормальної життєдіяльності організму і не пов»язана з пошкодженням чи втратою частин організму, називають фізіологічною. Наприклад, у людини постійно оновлюється зовнішній шар шкіри.

Інший вид регенерації – репаративна.

Вона відбувається після пошкодження або втрати частини тіла або клітини. Буває типовою чи атиповою. За типової репаративної регенерації втрачена частина змінюється такою ж самою ( наприклад: відновлення хвоста у ящірки). За атипової втрачена частина замінюється структурою, що відрізняється від утраченої кількісно або якісно ( наприклад: антена замість ампутованого ока у рака).

4. Трансплантація тканин та організмів у людини, її перспективи

Трансплантація ( пересаджування)- метод, що полягає В пересадці реципієнту органа або тканини ( трансплантата), взятих у донора, а також клонованих тканин, штучних імплантатів (електронних, металічних та інших), найчастіше методом хірургічного втручання.

Розрізняють такі види трансплантації:

- аутотрансплантація – реципієнт трансплантації є донором для самого себе;

- ізотрансплантація –донором трансплантата є 100% генетично й імунологічно ідентичний реципієнту одно яйцевий близнюк реципієнта;

- аллотрансплантація –донором трансплантата є організм того ж виду, що генетично й імунологічно відрізняється від реципієнта;

- ксенотрансплантація – трансплантація матеріалу від іншого біологічного виду (наприклад: людині від тварини).

- клітинна інженерія та клонування – методом вирощування тканин, організмів із клітин реципієнта з метою пересаджування.

Найчастіше трансплантують кістковий мозок, шкіру, печінку, нирки і серце.

У перспективі клонуван6ня тканин і вирощування цілих органів людини із заданими імунологічними характеристиками можуть призвести до того, що 100% трансплантацій органів будуть гомологічними.

5. Правила біологічної етики

Біоетика - це міждисциплінарна галузь знання та практики, мта якої – збереження та розвиток життя за допомогою етичних принципів.

Основні правила і принципи біоетики є такими:

1) принцип автономії(людина має право розпоряджатися своїм здоров»ям та благополуччям)

2) принцип «не зашкодить» (мінімізація шкоди, що завдають пацієнтові під час медичного втручання);

3)принцип блага ( моральний обов»язок робити добро, котрий акцентує обов»язок лікаря виконувати дії, спрямовані на покращення стану пацієнта);

4) принцип справедливості (необхідність рівного ставлення до пацієнтів та справедливого розподілу ресурсів під час надання медичної допомоги);

5)принцип людської гідності (гарантує гідне ставлення до пацієнта);

6) принцип інтегральності ( передбачає недоторканість психофізичної цілісності людини);

7) принцип уразливості (передбачає відповідальне ставлення до людського життя; спрямовує на тактовне ставлення до людей, що мають обмежені соціальні, фізичні та психічні можливості).