Тема уроку: Право на охорону здоров’я та медичну допомогу.
За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), життя, виживання, максимальний розвиток, доступ дітей до служб охорони здоров’я є не лише їх фундаментальними потребами, але й основними правами людини. Головним інструментом для захисту та реалізації цих прав є Конвенція ООН про права дитини (далі — Конвенція), ратифікована Парламентом України 27.09.1991 р.

Дві статті цієї Конвенції напряму стосуються охорони здоров’я дітей. Так, у ст. 6 йдеться про те, що держави-учасниці визнають, що кожна дитина має невід’ємне право на життя, та забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини, а у ст. 24 — що держави-учасниці визнають право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров’я, намагаються забезпечити, щоб жодна дитина не була позбавлена свого права на доступ до подібних послуг системи охорони здоров’я. Крім того, Україна як учасниця ВООЗ має вживати певних медичних заходів, визнаних цією організацією як найбільш економічно доцільні. До них належать зокрема: лікування туберкульозу; заходи з охорони материнства і дитинства; планування сім’ї; заходи щодо зміцнення здоров’я школярів; комплексне ведення дитячих хвороб; профілактика ВІЛ-інфекції та СНІДу; лікування хвороб, що передаються статевим шляхом; імунізація; лікування малярії; боротьба із вживанням тютюну; профілактика неінфекційних хвороб та каліцтв. Як можна побачити, 6 із 11 цих заходів стосуються охорони здоров’я дітей.

Право на доступність медичної допомоги

Стаття 2 Європейської хартії прав пацієнтів 2002 року, визначає, що кожен має право на доступність медичних послуг, яких він/вона потребує за станом здоров’я. Медичні служби мають гарантувати рівний доступ для всіх без дискримінації за ознаками наявності фінансових ресурсів, місця проживання, виду захворювання або часу звернення за допомогою.

Згідно ст. 49 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, а також ст. 283 ЦКУ - фізична особа має право на охорону її здоров’я, ст. 284 ЦКУ – фізична особа має право на надання їй медичної допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст.4 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я", до основних принципів охорони здоров'я в Україні, з-поміж інших, належать рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров’я.

Відповідно до статті 38 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров’я", кожен пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому закладі охорони здоров’я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування. Кожний пацієнт має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги.

Згідно п.1, п.2 указу Президента України "Про Клятву лікаря" від 15.06.1992 року № 349, лікар зобов’язується надавати медичну допомогу всім, хто її потребує, бути безкорисливим і чуйним до хворих.

Крім того, в статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", зазначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Першим міжнародно – правовим документом, яким проголошено принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини, стала Декларація прав дитини 1959 року, беручи до уваги, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, зокрема належного правового захисту, до і після народження.

Відповідно до принципу 4 Декларації дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток. Із цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.