Саме для того, щоб здобувати собі їжу та воду, первісні люди селилися поблизу водойм та лісів. Пізніше людина від полювання і збиральництва перейшла до відтворювального господарства, тобто почала розводити тварин (рогата худоба, коні, подекуди дикі свині) та почала вирощувати рослини замість того, щоб шукати їх. Виникла й одержала поширення практика розведення тварин і культивування рослин. З рослин це полба, пшениця, ячмінь, сочевиця, тобто ті рослини, які вимагали винайдення певних навичок готування, щоб бути вживаними до їжі. Першими продуктивними домашніми тваринами були вівця й коза, велика рогата худоба була приручена згодом. Так відбувся перехід від привласнюю чого господарства до відтворюючого, а потім і до натурального.

Відтворююче господарство – форма господарства, за якого людина необхідне для життя створює сама.

Натуральне господарство — господарство, де продукти виробляють для задоволення власних потреб, а не для продажу.

Ринкове господарство — господарство, у якому головною метою діяльності є отримання прибутку шляхом продажу виробленої продукції.

Опрацювати презентацію https://drive.google.com/file/d/1Rq7JaEveGAiqxMveXw4BxNu6wJlRO5bP/view?usp=drivesd

Дати відповіді на запитання

Запитання та завдання

1. Чому праця є основою життя людства?

2. Коли з'явилося натуральне господарство? Якими є його ознаки? Чому воно було панівним більшу частину історії людства?

3. Що вплинуло на швидкий розвиток ринкової економіки?

4. Чим відрізняється натуральне господарство від товарного?

Робота з текстом підручника (с. 172).

Опрацюйте текст підручника.

Дайте відповіді на запитання.

1.Як виглядало житло селян за часів Київської держави?

2.Чим займалися селяни? Що вони вирощували?

2. Яким було українське село в першій половині 19 ст.?

Життя українських селян мало змінилося з попередніх часів. Як і раніше, села закладали поблизу річок та озер, утворюючи вулиці, обабіч яких стояли хати й простягалися городи. Традиційними були зовнішній вигляд та внутрішнє опорядження хат.

Як і за часів Київської Русі, селяни засівали поля вручну, а збирали врожай за допомогою серпів і кіс. Молотили так само по-прапрадідівському — ціпом. Ґрунт обробляли двоколісним плугом, у який упрягали волів. Технічне оснащення сільського господарства не здатне було забезпечити високі врожаї. Дошкульних ударів селянським господарствам завдавали шкідники та стихійні лиха — посухи, зливи з градом, приморозки тощо. Через неврожаї селянам часто доводилося голодувати, що спричиняло високу смертність населення. У першій половині 19 ст. селяни були позбавлені фахової медичної допомоги, тож у селах часто спалахували епідемії.

Що довідалися про життя селян за часів Київської Русі? Які відомості виявилися для вас зовсім новими? Про що доводилося читати раніше? Поясніть на прикладі життя селян за тієї епохи, у чому виявлявся натуральний характер їхнього господарства? Як ви думаєте, коли на зміну натуральному господарству прийшло ринкове?

Епідемія (у перекладі з грецької — «поширений в народі») — масове поширення якої-небудь інфекційної хвороби.

Селянин і селянка часів Гетьманщини. Малюнки з «Історії Малої Росії» Д. Бантиша-Каменського (1822 р.).

Сільська вулиця. Картина С. Васильківського. 1890-ті роки.

Цінним історичним джерелом, з якого довідуємося про життя селян, є рукописні ілюстровані альбоми Домініка П’єра де ля Фліза, француза за походженням, який від 1820-х років служив лікарем на Київщині. У службових поїздках Київщиною він не лише надавав медичну допомогу, а й занотовував почуте й побачене. Записи доповнював малюнками. Ось як де ля Фліз розповідає про тогочасний сільський побут: «Селянські житла (на Київщині) скрізь збудовані з дерева, вони здебільшого теплі взимку. Їх зовнішнє й внутрішнє планування всюди майже однакове... Майже всі хати вкриті соломою. Загалом у селах будинки невеликі, у них рідко буває більше однієї кімнати, перед якою є сіни, з другого боку від сіней роблять комору без вікон. У кімнаті завжди є піч. Хати заможніших селян часом просторіші, кімнати не такі тісні, у них більше порядку й чистоти, досить часто вони побілені всередині і ззовні. Внутрішнє впорядкування кожної хати майже скрізь однакове. В усіх помешканнях завжди можна бачити в кутку кімнати напроти дверей грубо намальовані образи святих у більшій чи меншій кількості, прикрашені натуральними висушеними квітами та білими рушниками, вишитими червоними узорами. У їхніх помешканнях зовсім немає меблів, хіба що іноді шафа і декілька простих стільців.

Їжа селян майже однакова як влітку, так і взимку. Вони харчуються такими стравами: хліб житній, гречаний або ячмінний, зрідка пшеничний, за винятком свят та місцевостей, де пшениця родить. Борщ готують із салом або зі свининою, капустою, буряками, щавлем влітку та з іншими овочами. Зрідка селяни їдять яловичину, частіше свинину, баранину або птицю, але лише на свято або в неділю. Взагалі вони споживають багато картоплі, яку вирощують всюди, особливо на піщаних ґрунтах, а також ячмінну, гречану, пшоняну кашу та галушки, які готують з житнього, пшеничного або іншого борошна, яєць, молока й сиру. Горіхи, бобові, кукурудза, часник, цибуля, свіжі або солоні огірки також належать до їхнього раціону. Для їжі вони користуються простим мальованим глиняним посудом. Ложки, якими вони користуються, виточені з дерева, відполіровані, вкриті лаком і також складені рядочком у шафі. Виделки їм майже невідомі».

Зразки селянських жител. Малюнок Д. П. де ля Фліза.

Внутрішнє планування селянської хати. Малюнок Д. П. де ля Фліза.

Мільйони українців народжувалися та вмирали, не маючи особистої волі. Українські селяни-кріпаки були власністю своїх панів — здебільшого чужинців або таких, що давно зреклися українських коренів. Пан мав право продати кріпака, обміняти його на іншого тощо. Кріпацтво на українських землях у складі Росії було запроваджено в 1783 р., а скасовано 1861 р.

Підготуйте вибірковий переказ тексту: 1) Як ззовні виглядали селянські хати? 2) Яким було їхнє внутрішнє опорядження? 3) Як харчувалися селяни? Доповніть розповідь малюнками.

Роздивіться картини українських художників, на яких зображено буденні сцени з життя українського села наприкінці 18 — на початку 19 ст., і дайте відповіді на запитання.

Кріпаків міняють на собак. Картина І. Їжакевича.

Великодня утреня. Картина М. Пимоненка.

Які обставини життя українських селян засвідчують картини? Розкажіть, яким уявляєте життя українських селян за тих часів.

3. Що характерне для життя в селі сьогодні?

На відміну від 19 ст. сьогодні більшість населення України проживає в містах (на думку дослідників, сільськими мешканцями є не більше ніж 20—30 % українців), що, безумовно, не може не впливати на розвиток сіл. Прикметною рисою українського сьогодення є села, які вимирають, тобто в яких катастрофічно меншає кількість мешканців. Одним з таких населених пунктів є, наприклад, село Вікторівка Чернігівського району. Тут живе трохи більше від сотні людей, здебільшого пенсіонерів. На все село тільки один школярик. Його щодня мати возить до школи в сусіднє село за кілька кілометрів. Молодь з Вікторівки поїхала вже давно і повертатися не збирається, бо тут немає роботи. З благ цивілізації в селі є тільки магазин, та й той працює лише чотири години на день. Ані фельдшера, ані аптеки в селі немає. За ліками, утім, як і за медичною допомогою, мешканці Вікторівки їдуть або до Чернігова, або до сусідніх, більших сіл. Поштарка навідується сюди тричі на тиждень. Від Чернігова до Вікторівки лише година їзди. Автобус ходить сюди щодня, окрім понеділка. Та попри скрутну реальність порожніх, нічийних обійсть у селі немає, їх викуповують приїжджі. Тож, можливо, ситуація в ньому й зміниться, але для цього мають відбутися реформи, унаслідок яких почне розвиватися сільське господарство.

Водночас в Україні є й інші села, які за умовами життя дедалі більше подібні до міст. Такі села здебільшого розташовані неподалік від великих міст, і їхні мешканці, як правило, їздять саме туди на роботу. Розбудовуються й ті села, на землях яких виникли сучасні сільськогосподарські підприємства, а також ті, які розташовані в привабливих туристичних місцевостях.