Практичне заняття. Аграрна реформа Петра Столипіна

Прочитайте текст

Після поразки революції в імперії запанувала реакція. Разом з тим російський уряд намагався здійснити заходи, спрямовані на послаблення протистояння різних верств суспільства, на відвернення нової революції. Головна увага зверталася на село, де розгорталася аграрна реформа, покликана зняти соціальну напругу й запобігти новому революційному вибуху. Головним провідником реформи був голова Ради Міністрів Петро Столипін (1862-1911 рр.).

Проводячи реформу, він намагався зберегти інтереси поміщиків. Головне гальмо в розвитку сільського господарства П. Столипін убачав не в поміщицькому землеволодінні, а в сільській общині. Селянину важко було залишити общину: він не міг продати землю, якою користувався, оскільки вона була общинна. Община здійснювала періодичний перерозподіл земельних ділянок між своїми членами. Одного разу селянин одержував землю в одному кутку села, наступного — в іншому. Тому він не був зацікавлений у застосуванні сучасних засобів виробництва, сільськогосподарських машин, добрив, упровадженні кращих сівозмін. Такий стан речей сприяв збідненню села й посилював його революційність. П. Столипін поставив собі за мету зруйнувати общину, створити на селі прошарок міцного, заможного селянства, яке стало б опорою існуючої влади.

Реформа була започаткована указом від 9 листопада 1906 р. і завершена законами від 14 червня 1910 р. і 29 травня 1911 р. Скасовувались обов’язкові земельні общини й надавалось кожному селянинові право вимагати виділення йому землі в одному масиві, що мав назву «відруб». Селяни могли переносити туди свої господарські будівлі і створювати «хутір». Тільки угіддя — ліс, сіножаті, випаси — залишалися у спільному володінні.

Унаслідок столипінської реформи на Правобережній Україні й на Полтавщині майже вся земля перейшла в особисту приватну власність. Особисте приватне землеволодіння стало переважаючим у Чернігівській губернії. У Таврійській, Херсонській, Катеринославській і Харківській губерніях воно охоплювало майже 50 % садиб. 226 тис. селянських господарств виділилися на хутори і відруби. Таким чином, здавалося б, створювалися сприятливі можливості для становлення фермерського господарства, здатного прогодувати і себе, і країну.

Одночасно зі зростанням багатшої верстви збільшувалася бідняцька. Подеколи біднота, отримавши землю у власність, продавала її за безцінь. Малоземельним селянам аграрна реформа не тільки не надала можливості зміцніти, але й прискорила їхнє цілковите зубожіння й остаточне перетворення на пролетарів.

Щоб зменшити чисельність бідняків і послабити соціальні суперечності в українському селі, царський уряд заохочував переселення селянства на малообжиті землі Далекого Сходу і Сибіру. Ще в 1896-1906 рр., після спорудження Транссибірської магістралі, на Схід переселилося близько 600 тис. осіб.

Міграція з українських губерній становила майже половину міграції з європейської частини імперії. Особливо багато їхало з Полтавщини та Чернігівщини. У 1907-1914 рр. в умовах реформи до Сибіру, на Далекий Схід, у Середню Азію і Казахстан переселилося майже 1,1 млн українських селян. Серед чиновників була популярною приказка: «Далі їдеш, тихіше будеш».

Таким чином, аграрне питання в Україні напередодні Першої світової війни так і не було вирішене.

Прочитайте уривки з офіційних документів, пов'язаних зі столипінською аграрною реформою, зокрема указ від 9 листопада 1906 року:

• Право виходу з общини:
  «Селянин, що володіє землею на общинному праві, має повне право вимагати закріплення за собою у приватну власність належної йому ділянки».

• Формування відрубів і хуторів:
  «Селянину, що забажає закріпити землю у власність, надається право вимагати виділення йому окремого наділу (відрубу). Якщо він перенесе туди двір і господарські будівлі, таке землеволодіння визначається як хутір».

• Умови виділення землі:
  «У селах, де протягом останніх 24 років не відбувалися переділи, земля, що перебуває у користуванні селянина, закріплюється за ним безоплатно. В інших випадках селянин зобов’язаний сплатити громаді вартість надлишкової землі відповідно до встановлених оцінок».

  Дайте відповідь на такі запитання:

• Які основні положення містяться в цих документах?

• Як вони впливали на селянське землеволодіння в Україні?

Дослідіть відмінності між формами землеволодіння "хутір" і "відруб", які впроваджувалися під час реформи.

Визначте чим відрізняються ці форми господарювання? Які переваги та недоліки мав кожен із цих способів землекористування для українських селян?