Практичне заняття №7. Вплив греко-католицької церкви на піднесення національної свідомості в західноукраїнських землях.

Робота з інформаційним матеріалом.

Важливою передумовою, що привела до зміни суспільної ролі греко-католицької церкви в Галичині, стала просвітницька політика Габсбургів. Греко-католицька церква здобула визнання й підтримку австрійського уряду, яка проявлялася у формальному зрівнянні у правах з римо-католиками, удоступненні загальної та богословської освіти (зокрема й рідною мовою), забезпеченні мінімального матеріального добробуту. Всі ці зміни в умовах австрійського просвіченого абсолютизму призвели до тісної інтегрованості греко-католицької церкви у державно-політичні структури імперії Габсбургів.

Під впливом ідей «слов’янського відродження» народів Габсбурзької монархії та особливо польського національного руху і пробудження національно-культурного життя у Наддніпрянській Україні, частина нижчого духовенства греко-католицької церкви звернула свої погляди до власного простолюду. Брак світської інтелігенції зумовив те, що національний провід перейшов до рук духовенства, яке і було первісним чинником нашого національного відродження.

Характерною рисою тогочасного (друга половина XVIII ст.) греко-католицького духовенства був консерватизм, прив´язаність до церковних традицій, церковнослов´янської мови і літератури. Церковна ієрархія неприхильно ставилася до нових культурних течій і, маючи в своїх руках цензуру, перешкоджала розвитку літератури народною українською мовою. Значна частина вищого духовенства виділялась чванливим ставленням до селян, намаганням встановити зв´язки з польською шляхтою, користувалася престижною за тих часів польською мовою навіть під час виголошення проповідей і відверто соромилася користуватися українською.

Завдання.

Опрацювавши текст, визначте передумови перетворення греко-католицької церкви в основну силу українського національного руху.

Характеристика постаті історичного діяча. Андрей Шептицький.

Робота з документом.

«Перед греко-католицькою церквою постала необхідність оновлення, чи радше, віднайдення властивого їй як духовній інституції місця у суспільному житті. Це важливе завдання стало основним змістом архієрейського служіння митрополита Андрея Шептицького (1901-1944). Наполеглива душпастирська праця, турбота про освіту і культуру, захист національних і соціальних прав народу зробили Шептицького беззаперечним провідником і моральним авторитетом української спільноти, а саму церкву – широко розгалуженою та впливовою інституцією Галичини, яка хоч і втратила свою функцію головного індикатора національної ідентичності, все ж була важливим консолідаційним чинником і духовною опорою у змаганнях за українську державність».

Запитання.

Які слова з джерела найкраще характеризують А. Шептицького?

Характеристика постаті історичного діяча. Андрей Шептицький.

Андрей Шептицький (1865—1944) — просвітитель, громадсько-політичний діяч, доктор теології, архієпископ, що відіграв важливу роль в українському національному русі. 17 грудня 1900 р. він був призначений митрополитом греко-католицької церкви (1900—1944). Діяч доклав чимало зусиль для того, щоб греко-католицька церква остаточно відмовилася від союзу з москвофілами, перейшла на народовські позиції і як впливова сила приєдналася до українського національного руху в Галичині. Упродовж свого життя А. Шептицький послідовно боровся за ідею незалежної України, підтримував ті політичні сили західноукраїнських земель, які відстоювали її автономний статус у 1900—1920 рр.

Митрополит став засновником Українського національного музею у Львові (1905 р.). Завдяки його допомозі в музеї було зібрано одну з найбільших у Європі колекцій ікон. А. Шептицький надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття освіти в кращих навчальних закладах Європи. У 1903 р. він заснував у Львові Народну лічницю, яка пізніше перетворилася на сучасну лікарню. Митрополит був ініціатором створення та засновником Земельного банку у Львові (1910 р.), підтримував діяльність українських культурно-просвітніх товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар».

Відстоюючи інтереси українців Галичини в Галицькому сеймі та Палаті панів австрійського парламенту, А. Шептицький порушував питання про запровадження загального виборчого права, реформування системи виборів до Галицького крайового сейму, створення українського університету у Львові.

Новий митрополит поставив участь греко-католицького духовенства в українському русі в залежність від дотримання ним норм християнської моралі. Замість старої ролі національного провідника церква мала виступати духовним і моральним авторитетом українства в краї. Нова роль не відразу знайшла розуміння в лідерів українського руху. Сама постать А. Шептицького, що походив із полонізованого роду, викликала в них сумніви. Проте наполегливість, із якою митрополит реалізовував свою позицію, та його виступи на захист українства врешті-решт сприяли відновленню єдності українського руху з греко-католицькою церквою, яка його освячувала. У церковних справах А. Шептицький був прибічником ідеї об’єднання християнських церков. Із цією метою він двічі відвідував Росію, Білорусію й таємно подорожував Наддніпрянською Україною.

Питання.

Як А. Шептицький міг власним прикладом пробуджувати в українців національну свідомість? (КОРОТКО обґрунтуйте своє твердження на основі тексту).

Робота з документом.

Із промови митрополита А. Шептицького на 100-річному ювілеї М. Шашкевича (1911 р.)

Усі маємо це поняття, що народ — це наша сила, що праця для нього — наше завдання, що його добро — наша будучність... Нам сьогодні легко зрозуміти, що віддалитися від народу — це значить приректи себе на смерть...

Питання.

Як Ви розумієте вислів А. Шептицького?

Дайте відповідь на питання.

У чому полягала сила українського руху у Галичині?

Дайте відповідь на питання.

У чому полягала сила українського руху у Галичині?

Ви маєте написати відповідь на питання, сфотографувати та прикріпити файл.