практичне заняття 5  за розділом ІІІ. Україна в період системної кризи Союзу Радянських Соціалістичних Республік. «Самвидав».

Відповіді на питання писати в зошит, прикріпити під завданням;

Зі статті о. Спанатія «Український “самвидав” 1956—1965 рр.»

…У першому номері «Українського вісника» виділяється три етапи розвитку «самвидаву». Перший етап (до 1962 р.) характеризується як суто літературний: «поширювалися твори художньої літератури й статті або спогади, які так чи інакше торкалися літератури»; другий (1963—1965 рр.) — «етап розповсюдження анонімних статей, які зачіпали гострі соціальні та національні проблеми»; третій (1966 р.) — етап поширення статей з авторськими підписами…

• 1. У чому полягали змістові відмінності названих у джерелі етапів розвитку «самвидаву»?

Зі статті і. Бітюка «“Самвидав” — альфа і омега»

…Першу згадку терміна знаходимо в 1973 р. в «Енциклопедії українознавства», виданій у Парижі — Нью-Йорку Науковим товариством ім. Т. Шевченка. Автори статті зазначають, що він походить від російського «самиздат» і означає «вида-вані в СРСР поза цензурою підпільні («захалявні») листівки, брошури, книги й серійні видання, що є одним з проявів Руху опору». Що ж до України, то тут термін «самвидав» чи не вперше означено в «Літературознавчому словнику-до-віднику» (1997 р.): «Позацензурне нелегальне видання поетичних збірок, альманахів, журналів, окремих творів і т. п., здійснюване машинописним способом».

Найбільш логічним поясненням, розширюванням терміна «самвидав» 1960—1980-х рр. у «країнах соціалістичного табору» та республіках СРСР, на думку О. Обертаса, можна вважати слова письменника В. Буковського: «Сам пишу, сам рецензую, сам видаю, сам поширюю і сам відсиджую за це», але це визначення не наукове…

Часом розвитку «самвидаву» вважають кінець 1950-х — 1960-ті рр. Він став реакцією на жорстку цензуру та репресії наприкінці «відлиги»… Будучи спочатку суто літературним, переважно поетичним, «самвидав» у 1963—1965 рр. стрімко політизувався. З’явилася політична публіцистика, часто анонімна, а в другій половині 60-х рр. — уже відкрита: статті й листи протесту з приводу репресій… Автори, як правило, давали читати твори за умови, що читач передрукує тексти на друкарській машинці й поверне оригінал разом із 5—6 копіями. Таким чином, оцінити розповсюдження «самвидаву», а тим паче його масштаби фактично неможливо. Та й чи важливо за великим рахунком саме це…

Зі статті о. обертаса «небога від Бога»

7 квітня 2011 р. на 80-му році життя померла Михайлина Хомівна Коцюбинська, одна з моральних авторитетів та інтелектуальних символів «шістдесятництва»;

…племінниця класика української літератури Михайла Коцюбинського…Величезний вплив на неї мали Євген Сверстюк, Іван Світличний, Василь Стус, Григорій Кочур, Борис Антоненко-Давидович, Алла Горська та інші «шістдесят-ники», об’єднані довкола Клубу творчої молоді…Першим публічним виявом громадської позиції був протест під час перегляду фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» проти арештів 1965 р. серед української інтелігенції, зокрема її близьких друзів. Після цього «демаршу» — виключення в 1966 р. з партії; відмова публікувати будь-які наукові статті, навіть праці про творчість Т. Шевченка, і нарешті звільнення в 1968 р. з Інституту літератури…

Проте протягом усіх (наступних) довгих років внутрішньої професійної еміграції вона була надзвичайно активною в громадському русі: була членом Клубу творчої молоді, виступала на літературних вечорах, виготовляла та поширювала «самвидав», допомагала родинам заарештованих та репресованих дисидентів, … писала та підписува-ла власним іменем (без жодних псевдонімів!) листи-протести, петиції та вимагала звільнення дисидентів з тюрем, на що тоді теж потрібно було мати неабияку мужність.

Незважаючи на свою активну культурну і громадську діяльність, М. Х. Коцюбинська не вважала себе дисиденткою, бо, на її думку, дисиденти завжди мислять політично, тоді як вона сама до всього доходила тільки через мистецтво і певні етичні критерії…

• На прикладі життєдіяльності М. Коцюбинської визначте, якими були ті, хто сприяв поширенню і розвитку «самвидаву».

Відповіді на питання писати в зошит, прикріпити під завданням

1. Трансформація соціально-культурного простору Донбасу: У відео наводиться статистика, що у 1926 році частка російськомовного населення Донбасу складала лише 9%, проте за 35 років ситуація кардинально змінилася через Голодомор та переселення. Як досвід Василя Стуса під час викладання в Горлівці та його принципова відмова переходити на російську мову в «шахтарській столиці» ілюструють методи та наслідки радянської політики русифікації?

2. Еволюція форм дисидентського опору: Від колективного протесту в кінотеатрі «Україна» у 1965 році Стус перейшов до відкритої політико-правової боротьби, приєднавшись у 1979 році до Гельсінської групи. Яким чином зміна діяльності поета — від публічних закликів до захисту прав людини та відмови від радянського громадянства — відображає загострення ідеологічної кризи в СРСР та перехід режиму до масових репресій 1970-1980-х років?

3. Криза правової системи та моральний вибір особистості: Джерело описує судовий процес 1980 року, де призначений державою адвокат Віктор Медведчук фактично визнав провину Стуса, порушивши адвокатську етику. На основі цього факту та заяви Стуса про те, що бути радянським громадянином — «означає бути рабом», проаналізуйте, у чому полягала фіктивність радянського правосуддя того часу та як особиста безкомпромісність поета стала викликом для всієї державної машини.