Практичне заняття №2 Зміни в повсякденному житті під впливом Першої світової війни

• За джерелом 1: Систематизуйте у вигляді тез основні зміни, які принесла Перша світова війна в економіку України.

• За джерелом 2: Дослідіть зразки пропагандистської реклами Австро-Угорської та Російської імперій. Який механізм підтримки економіки країн вони відображають?

• Подумайте, якими ще способами можливо пожвавити економіку країни, що перебуває у війні.

  1. «Водночас війна призвела до порушення усталених внутрішніх і зовнішніх торгівельних зв’язків, диспропорцій у товарному обміні, а також між військовим і цивільним виробництвом (останнє забезпечувало повсякденні потреби пересічних людей), хронічних транспортних та фінансових проблем. Унаслідок цього протягом 1914–16 в Україні закрилося більше 1,4 тис. підприємств, було здуто 26 доменних печей. Економіка західноукраїнських земель була підірвана внаслідок фактично безперервного проходження тут лінії фронту. Безперервне посилення транспортної кризи в роки війни стало однією з головних причин загального економічного занепаду». О. Сердюк, О. Реєнт. «Перша світова війна і Україна»

  Австро-Угорська імперія. «А ви? Підпишіться на 7-му

  військову позику в банку Creditanstalt». Листопад 1917 р.

  Російська імперія. «Військова позика.

  Велика кількість снарядів – запорука перемоги». Листопад 1916 р

  

• На основі джерела 3 наведіть конкретні факти, які свідчать про зміни в повсякденному житті. Який характер вони мали?

• Чому автор джерела так детально описує обмундирування мобілізованого? Про що це свідчить?

• Чому у кращому становищі були сім’ї з великою кількістю жінок? Чи змінилася роль жінки?

• Зробіть висновок про те, як світова війна позначилася на долях пересічних людей.

  

  3. «У першу мобілізацію потрапив і мій старший брат Дем’ян Ількович. За кілька днів після мобілізації брат Дем’ян з’явився додому на двійко днів у повному бойовому спорядженні: гвинтівка-“трьохлінійка” з багнетом, маленька лопата в чохлі, алюмінієвий казанок і ложка, шинеля із сірого сукна, башлик із верблюжої вовни, речовий мішок із запасом теплої білизни, онучі з верблюжої вовни, теплі шкарпетки з вовни, рукавички з верблюжої вовни з двома пальцями. На ньому були юхтові чоботи, безкозирка з червоним кантом, френч зі стоячим коміром з кантами, штани навипуск з кантами, ремінь широкий з патронташами, набитими патронами. Минуло небагато часу після мобілізації старшого брата Дем’яна, і забрали ще двох братів – Юрка та Дмитра, які народилися після нього. Після відправлення на фронт декількох наборів молоді й чоловіків старшого віку село наше, а отже, й домівки спорожніли. У нашій родині залишилося чотири брати. Старшому – Федору – йшов 15-й рік, а батько був непрацездатним, страждав на серцеву хворобу. Однак ми поки не скорочували свої посівні площі, хоч і доводилося важкувато. Таке ж скрутне становище з робсилою було у більшості селянських господарств. Кращим був стан справ у господарствах, де в сім’ях було більше жінок. У середині 1915 р. до нас у село привезли групу військовополонених і розподілили їх по дворах. Нам також дали одного чоловіка – солдата з австрійської армії. Полонений виявився розумною людиною, працював у нас, наче у себе вдома, навіть запровадив якісь нововведення й був задоволений своєю долею. Згодом, коли добре опанував нашу мову і став мало не членом нашої родини, розповів, що не хотів воювати й добровільно здався в полон, щоб зберегти своє життя. Десь наприкінці 1915 р. повернувся додому зі шпиталю і старший брат Дем’ян, бо його визнали непридатним для стройової служби в армії (йому розривною кулею роздробило кістку лівої руки, вище за лікоть). Хоч він і не був цілком працездатним, але взяв на себе обов’язки господаря, і справи наші пішли вгору. Мої два брати – Юрко та Дмитро – теж отримали поранення (перший – у голову, другий – у груди) і після шпитального лікування були кілька днів вдома перед відправленням знову на фронт. У 1917 р. у селах різко скоротилася торгівля промисловими товарами й відчутно бракувало найнеобхіднішого: мила, гасу, солі тощо. Тоді я вперше почув слово “революція” і зрозумів, що підвалини царизму розхитано війною і цар, земний бог, може бути скинутий із престолу своїми підданими». І. Стріонов, уродженець с. Комар на Донеччині

• За джерелом 4: Чим обґрунтовано наказ про «випалену землю»? Які наслідки це мало для людей? У чому суть проблеми біженства?

• Чому проблема біженства стала актуальною для України в XXI ст.?

• За джерелами 5–8: Які почуття викликають обличчя людей на світлинах? Які нові явища соціального життя постали?

• За джерелами 9–11: Про які явища ви дізналися? Яка ситуація викликала найсильніші емоції? Наведіть паралелі із сьогоденням. Чи можна цілком довіряти цим джерелам?

  

4. «Зима 1915 р. З моменту відступу російської армії з Галичини у прифронтовій смузі почали з’являтися невеликі групи місцевого населення, яке тимчасово залишало свої “гнізда” під наступальним тиском військ. Окремі поселення непомітно залишали свої оселі, просочувалися крізь військові лави і розташовувалися недалеко від фронту, харчувалися при медико-санітарних загонах, при окопних організаціях і не втрачали надії незабаром повернутися на старі місця. Явище це мало характер суто місцевий, звичайний у прифронтовій смузі, незначний за своїми масштабами і не спричиняло великої уваги з жодного боку. Однак за якийсь час, коли війська перемістилися вглиб країни, залишаючи ворогові величезну територію, явище це, згодом відоме як “біженський рух”, набуло грандіозних, небачених обсягів... Сталося неймовірне зрушення цілого народного масиву, який пережив глибоку трагедію руйнування цілком певного укладу життя – побутового, економічного й соціального. Суто місцеве явище несподівано перетворилося на явище найпершої державної ваги та привернуло увагу й участь великих державних і громадських сил...» Зі звіту щодо евакуації біженців залізницями й гужовими шляхами, підготовленого статистиком Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського земського союзу Івченком

«Навіть у нинішній страшний час важко уявити собі щось більш жорстоке, ніж примусове виселення населення із залишених областей. Не окремі особи, а цілі села й міста за декілька хвилин втрачають все, що мали: майно, становище, зв’язки. Колишні осілі люди стають на довгий час кочовиками, які змушені з нуля влаштовувати своє життя. Важко, перебуваючи у центрі, хоча б приблизно уявити дійсно моторошні картини, які ми бачимо тут на кожному кроці. Цілі каравани біженців вештаються нині по російських дорогах взад-вперед без плану, без мети, абсолютно без будь-яких засобів до існування. Люди їдуть самі не знаючи куди. І страшніше над усе, що цього не знає геть ніхто. Місцева влада бачить у них лишень зайвий важкий тягар і ганяє їх з місця на місце. Діти дорогою хворіють і вмирають, худоба продається за без-цінь (незважаючи на заборону), голодні коні гинуть, вибиваючись із сил. Це не слова, ми не згущуємо фарби, люди в буквальному сенсі полишені напризволяще і приречені на повільне вимирання». Зі звіту Комітету Південно-Західного фронту (далі – ПЗФ)

10. «Російські військовополонені, яким вдалося втекти з австрійського полону, досягши Волині, бачили повну картину розореного краю: не було, здається, жодної церкви, жодного села, де б не лежав відбиток насильства та грабежів. Жителі остаточно розорені, частина чоловічого населення забрана, частина розбіглася, ховаючись по лісах. Австрійці забрали все, що потрапило їм під руку. У жителів не залишалось ніякої живності, одягу та харчів. Селяни жили тим, що вдалося приховати, закопавши в землю. Повсюдно панував смуток, тривога, розпач... Біженці, погорільці, розорене місцеве населення змушені були жити впроголодь, випрошуючи хліб у більш спроможних жителів або у військових. Такою була соціальна картина життя прифронтової Волині». З доповідної Комітету ПЗФ

11. «Кременчук. 10.ІХ. Сюди доставлено 290 дітей... Більшість – діти галицьких уніатських священників, убитих або заарештованих в Австрії. З-поміж дітей багато поранених. Чи не починаєте ви раптом чути у цих звичних словах плач, вереск, лепетання, гучні й відчайдушні бідкання сотень дітей? Сім вагонів одиноких дітлахів, сім вагонів несподіваних сиріт волають про свою незрозумілу муку, б’ються у малечій тузі, розгублені, загнані, безпорадні... Який дивний, зворушливий, трагічний потяг! Кучеряві голівки з блідими схудлими щоками! І ці особливі, величезні, здивовані дитячі очі!..» «Сім вагонів дітей». Газета «Південно-Західний край». Вересень 1915 р.

• Пов’яжіть факти з джерел 12–14 із поняттями «емансипація» та «фемінізм».

• Проаналізуйте міркування М. Галущинського (джерело 14). Чим вони зумовлені? Чи відійшли такі погляди в минуле?

• Що спонукало жінок іти на фронт? Чи свідчить це про зміну ролі жінок?

• Складіть ланцюжок фактів біографії Олени Степанів. Які з них є типовими/атиповими?

• Обговоріть стереотипи щодо жіночого внеску в історію на прикладі джерела 13.

  

  «Знову й знову з перебігу цієї війни дізнаємося про жінок, які за своєю особистою мужністю, стійкою хоробрістю й готовністю до самопожертви не відстають від жодного чоловіка. Цього разу, як розповідає Wilhelm Korrespondenz, Відень приймає жінку – кадет-аспіранта Олену Степанів, у мирний час студентку філософії Львівського університету. Проте молоду даму, яка вчора прибула до Відня, з першого погляду аж ніяк не можна було б розпізнати за її жіночою зовнішністю, і напевно вона могла б годинами гуляти Віднем, не привертаючи до себе жодної уваги. Панна Степанів носить простий польовий сірий мундир і з коротко обстриженим волоссям виглядає так само, як і сотні інших молодих захисників вітчизни. Ця дама одразу ж після початку війни приєдналася на своїй батьківщині до українського корпусу добровольців і від того часу боролася у битвах на передгір’ї Карпат так само хоробро, як і будь-який чоловік. Разом зі своїми товаришами по зброї – чоловіками вона лежала в окопах, ділила з ними хліб з наплечника і ром з польової фляжки, разом з ними брала у полон росіян, коротше кажучи, зносила всі незгоди і збурення гарячої битви. Панна Степанів була авансована у своєму корпусі до звання кадет-аспіранта і нещодавно за свою відвагу перед ворогом отримала срібну медаль хоробрості. Зараз жінка-кадет перебуває у Відні, щоб розшукати свого батька, греко - католицького священника о. Івана Степаніва». Газета «Нова вільна преса». Відень. Січень 1915 р.

  Олена Степанів (1892–1963)

  Національна героїня доби визвольних змагань 1914–1920 рр. У роки Першої світової – хорунжа, командир стрілецької чети в легіоні Українських січових стрільців. Перебула полон (1915–1917). З листопада 1918 р. – четар 4-ї Золочівської бригади Української Галицької армії.

  13. «Олена Степанів опинилася в російському полоні під Болеховом і з полоненими була перевезена до Києва, а відтак – до Самари. Воєнний кореспондент “Русского слова” Сергій Мамонтов в одному дописі ось як згадує про Степанів: “Найбільшу сенсацію викликала панночка-офіцер в австрійському мундирі. Кажучи точніше, власне не офіцер, а аспірант, себто щось на зразок прапорщика, що склав офіцерський іспит і має право здобувати наступні військові звання. Чисто слов’янське миловидне личко, зовсім дитячі риси, гарна жіноча фігурка, жвава малоросійська вимова. Вона українка, 22 років, переконана прихильниця самостійності української нації. На війну проти “москалів” пішла з переконання і не приховувала від начальства своєї статі. Коли якийсь із наших офіцерів запідозрив її у вступі до армії через романтичні мотиви, вона дуже почервоніла й почала гаряче протестувати. Це викликало добродушний сміх і серед нас, і серед її полонених товаришів”». «Діло», Львів. Липень 1915 р.

  «Раннім ранком виїхав я на Львівський вокзал. Добровольці вже були зібрані. Стали сідати до двох підготовлених поїздів. Старшин розділив я на обидва поїзди, сам їхав другим, поки не впевнився, що все забрано і все від’їхало в порядку. Ще перед від’їздом мав я одну неприємну пригоду з панною О. Степанівною, яка несла службу у відділі десятника Чмоли. Але я не міг і не можу сьогодні погодитися з тим, щоб жіноцтво активно виконувало військову службу. До цього можуть спонукати якісь хворобливі схильності, а щонайменше істерія. Стільки є поля для діяльності жіноцтва, стільки можуть вони доброго зробити для вгамування болю, спричиненого війною! Тому в моїй голові не могло й не може поміститися, щоби жіноцтво саме завдавало болю. Хто мене про це повідомив і досить рішуче, для добра справи, домагався обов’язкового усунення панни Степанівної з вагона – не пам’ятаю. З самою панною Степанівною я не говорив, лише з десятником Чмолою, який дуже домагався, щоб вона таки залишилась. Коли я все ж таки не захотів скасувати мого наказу, десятник Чмола заявив, що він також залишається, якщо я не дам дозволу їхати панні Степанівні. Домігся-таки, не дав, і тоді вони обоє покинули вагон і повернулися до міста...» М. Галущинський. «З Українськими Січовими Стрільцями: Спомини з рр. 1914–1915»

  Старшини УСС Зенон

  Носковський, Олена Степанів, Іван Чмола, Осип Яримович та Софія Галечко на горі Маківка. 8 березня 1915 р

• Обґрунтуйте або спростуйте твердження: «Перша світова є безумовною трагедією, але запущені нею зміни спричинили зрушення як негативного, так і позитивного характеру».

• Яким був негативний та позитивний вплив Першої світової війни на розвиток людської цивілізації?