Практична робота. Україна на початку Другої світової війни

Прочитайте спогади очевидця подій про Другу світову та дайте відповіді на запитання.

1. Яке ставлення до німців описує автор?

2. Як ви вважаєте чим було викликане таке ставлення?

3. Чи відповідають дані спогади інформації, що ми засвоїли на попередніх уроках?

Спогади Михайло Ткаченко, Дніпропетровськ

«…Перші підрозділи німецької армії з'явились в селі - ми принишкли, спостерігаючи, як по «большаку» сунуть мотоциклісти. Кинулось у вічі безліч зовнішніх ознак цивілізації на техніці й амуніції німців, різних ремінчиків, завісів, приладів, всіляких зручностей на відміну від радянської простоти. Прямо на вулиці солдати стали голитися, в кожного ранець, там рушник, бритва, якісь цяцьки. Веселі, впевнені, спокійні.

Прихід німців зостався в пам'яті гнітючим почуттям розпачу. На відміну від нас, молодих, старші люди досить спокійно (якщо не сказати прихильно) поставились до приходу ворога…»

Прочитайте спогади очевидця подій про Другу світову та дайте відповіді на запитання.

1. Яке ставлення до німецьких солдат має автор?

2. Як ви вважаєте чим воно спровоковане?

3. Чи співпадає дана інформація з нашими знаннями про період?

Спогади Людмили Павличенко, снайпер

«….Вони нічим не гребують, німецькі солдати і офіцери. Їм не властиві людські риси. Немає слова в нашій мові, яке б визначило їх підлу сутність. Що можна сказати про німця, в сумці якого я побачила відняту у нашої дитини ляльку і іграшковий годинничок? Хіба можна назвати його людиною, воїном? Ні! Це скажений шакал, якого треба знищувати заради порятунку наших дітей…»

Прочитайте фрагмент листа та дайте відповідь на запитання

1. Які переживання описує автор?

2. Що вас найбільше вразило в уривку і чому?

Іван Сірченко

19.09.1944

"Тасечко, пишучи тобі фронтовий привіт від мене! Спочатку, Тасю, я думав, що тобі буде смішно читати листи від мене українською, але ти, як і я, – українка, а це найпрогресивніша мова на всій земній кулі... Я дуже чекаю твоїх листів, навіть більше, ніж від мами. Чому так? Я не даю собі відповіді... Коли отримую пошту, то спочатку читаю лист від тебе. У наших листах є щось близьке і привабливе... Ні, я б не помер від радості, якби дізнався, що скінчилася війна. Я не можу сказати, які б мене переповнювали почуття, але, ймовірно, я б підняв келих за нашу Перемогу, за світле майбутнє і за тих, хто своїми відвертими словами підтримали наше життя в цьому жаху війни.

І повір, я б не забув про тебе, Тася. Фото у мене немає, і зараз немає можливості сфотографуватися. Коли з'явиться – вишлю. Пишу в коротке затишшя. Йдуть важкі бої. Поспішаю, вибач. Напиши, чи отримала мої листівки. Ех, пошта..."