Практична робота № 6 «Особливості розвитку українського відродження/рухі в Російській та Австро- Угорській імперіях у ХІХ столітті».

Етапи національного відродження на західноукраїнських землях.

За визначенням сучасного чеського дослідника Мірослава Гроха, національне відродження в країнах проходить три етапи: академічний, культурний та політичний.

Академічний: Певна національна група стає предметом уваги дослідників. Вони збирають і публікують народні пісні та легенди, прислів’я, вивчають звичаї й вірування, складають словники, досліджують історію. Однак усе це робиться мовою іншого народу.

Культурницький: визначається тим, що мова, яка в першій фазі є предметом вивчення, тепер стає мовою, якою творять літературу й на яку перекладають з інших мов. Народну мову вводять як обов’язкову до шкіл загальноосвітніх, а з часом і до вищих. Національна мова вживається в науці, технічній літературі, у політиці, громадському житті та побуті;

Політичний: нація, об’єднана спільною мовою, висуває вимоги до політичного самоврядування, автономії, а в кінцевому підсумку — до самостійності.

Робота з історичним джерелом:

Яку течію українського руху джерело характеризує і як саме? Що нового для себе ви знайшли в цій характеристиці?

Російський громадський діяч кінця ХІХ — початку ХХ ст. Петро Струве

«Тут ставиться проблема створення з місцевого “побуту” і “мови” нової національної і всеосяжної культури, яка повинна змагатися з культурою загальноросійської і витісняти її з території “етнографічної” Украйни... це ховає під собою величезну культурну проблему, що загрожує — якщо інтелігентська “українська” думка вдарить у народний ґрунт і запалить його своїм “українством” — найбільшим і нечуваним розколом у російській нації... Всі наші “окраїнні” питання виявляться дрібницями в порівнянні з такою перспективою “роздвоєння” і — якщо за “малоросами” потягнуться і “білоруси” — “розтроєння” російської культури».

Працюємо з історичним джерелом інформації.

Яку течію українського руху джерело характеризує і як саме? Що нового для себе ви знайшли в цій характеристиці?

Сучасний український історик Ярослав Грицак

«Москвофіли заперечували існування окремого українського народу, а галицьких русинів зачисляли до “єдиного великорусского народу”, що проживає на території “від Карпат до Уралу”... На москвофільські позиції перейшла більша частина старої руської інтелігенції, московська орієнтація стає домінуючою в політичному та громадському житті галицьких українців 1860– 1880-х років. Її перемога була зворотньою стороною впровадження польської політичної монополії в краї. Тому не дивно, що безкомпромісна антипольськість стає однією з характерних ознак москвофільськості руху».

Робота з історичним джерелом.

Яку течію українського руху джерело характеризує і як саме? Що нового для себе ви знайшли в цій характеристиці?

Сучасний український історик Микола Лазарович

«Однак москвофільські тенденції, влучно названі Осипом Назаруком “внутрішньою раною нашого народу”, спроби зв’язати українців Галичини з російською ідеєю викликали значний опір нової генерації інтелігенції, так званих “народовців”. ...галицькі народовці виступали за єдність українських земель, розвиток української літератури на живій народній основі, створення єдиної літературної мови, обстоювали ідею окремішності українського народу. Поряд із цим вони залишалися лояльними до австрійської влади. ...народовці започатковують й очолюють низку україн ських культурно-просвітницьких, господарських, політичних організацій, що своїми розгалуженнями сягали кожного села»

Робота з історичним джерелом

Яку течію українського руху джерело характеризує і як саме? Що нового для себе ви знайшли в цій характеристиці?

Сучасний український історик Святослав Даниленко

«Українська інтелігенція на той час уже досягла такого рівня розвитку, що в її се редовищі склалися соціально-історичніпередумови для відтворення і передачі національно-культурних традицій від одного покоління до іншого... Нове покоління української інтелігенції все більше тяжіло до масштабніших форм об’єднання, радикальних дій, і фактично, політизації культурницького руху, утворення політичних організацій»

Робота з історичним джерелом.

Яку течію українського руху джерело характеризує і як саме? Що нового для себе ви знайшли в цій характеристиці?

Сучасний український історик Микола Лазарович

«Останнє десятиліття ХІХ ст. стало переломним у розвитку українського національного руху. З виникненням в цей час у Галичині українських політичних партій національна ідея виходить за рамки суто інтелігентського середовища і проникає вглиб суспільства. Це створює умови для формування масового національного руху з яскравим політичним забарвленням. Галичина, попри власні важкі умови національного й економічного і снування, стає центром українського руху, в тому числі й щодо східноукраїнських земель, відіграючи роль полігону, де створювалися і вдосконалювалися засоби національно-культурного й суспільно-політичного відродження українського народу»

Робота з історичним джерелом.

Чи погоджуєтесь ви з висловлюванням М. Грушевського? Чи бували у вас колись подібні думки, відчуття?

«Чоловік — створіння громадське. Без зв’язку з громадою подібних до нього створінь, без почуття сього зв’язку, своєї людської солідарності не може він жити. Але сих зв’язків шукає він у своїм найближчім окруженню... Він цінить передовсім зв’язки з тою націо нальністю, яка окружає його; з тим ґрунтом, на якім він живе; з поколіннями тих людей, що на тім же ґрунті жили, оплодотворивши його своєю працею, зросивши його своїм потом і кровію... тих великих і малих борців за волю й поступ свого народу, великих і малих творців української культури, українського слова, української свідомості... всіх, що зв’язали себе з долею українського народу, України й віддали свої сили, свою працю її будущині»

Робота з історичним джерелом.

Як ви розумієте слова історика, що «Національний рух є насамперед апостольство»?

Український історик діаспори Ілько Борщак:

«Керівники українського руху XIX ст. майже всі були людьми, яких поважали в Європі, насамперед за їхній моральний рівень, за добропорядне життя, здібності, знання, таланти. Це, вважаємо, не проста випадковість... національний рух є насамперед апостольство, духовне надбання, а ідеї здебільшого є такими, як і люди, які їх пропагують; вони заслуговують стільки ж уваги, скільки й самі ці люди»

Робота з історичним джерелом.

За яких обставин в українському русі виникла ідея соборності України? Хто був її ініціатором? Як проявлялася співпраця обох частин України і що вона приносила українцям?

Михайло Грушевський:

«В останнє десятиліття ХІХ століття Галичина, незважаючи на власні досить важкі умови національного і економічного існування, стає центром економічного руху і щодо українських земель Росії відіграє роль культурного арсеналу, де створювались і вдосконалювались засоби національного культурного та політико-громадського відродження українського народу»

Робота з історичним джерелом.

За яких обставин в українському русі виникла ідея соборності України? Хто був її ініціатором? Як проявлялася співпраця обох частин України і що вона приносила українцям?

Український історик початку ХХ ст., нащадок гетьманів Михайла і Петра Дорошенків Дмитро Дорошенко:

«Коли російський уряд розпочав репресії проти українського руху, то серед українських діячів виникла думка тимчасово перенести літературну роботу до Галичини, в умови вільнішого конституційного життя, зміцнити цим місцевий український рух у Галичині, щоб опісля, як настануть вільніші відносини в Росії, використати здобутки цього руху для України наддніпрянської»

Робота з історичним джерелом

За яких обставин в українському русі виникла ідея соборності України? Хто був її ініціатором? Як проявлялася співпраця обох частин України і що вона приносила українцям?

Сучасний український філософ Мирослав Попович

«Галицькі часописи і видавництва, галицькі культурні та політичні організації ставали базою для діяльності східноукраїнських учених, письменників, театральних і музичних діячів. У свою чергу, постійна присутність східних українців у культурному житті Галичини була потужним стимулом для подолання “рутенства”, розвитку культури в цьому краї в загальноукраїнськомурічищі. Цим не вичерпується взаємодія українського Сходу і Заходу. Без самовідданості галичан, їх безмежної захопленості українською ідеєю, їх дисциплінованості не було б загальноукраїнського культурного процесу»