Практична робота №4: «Історії успіху: українські підприємці ХІХ ст.»

Родина Симиренків — одна з найвідоміших українських родин ХІХ – початку ХХ століття, яка залишила вагомий слід в історії українського підприємництва, науки та культури. Це прізвище асоціюється з промисловим проривом, інноваціями в сільському господарстві, підтримкою української культури та просвітництва.

Симиренки походили з козацького роду, однак патріарх родини, Федір Степанович, виріс кріпаком. Згодом йому вдалося викупити з кріпацтва всю свою велику сім’ю та стати мультимільйонером. Зокрема завдяки цьому його нащадки стали впливовими цукрозаводчиками, садівниками та меценатами, які сприяли розвитку економіки та національної ідентичності.

Починаючи з сина Федора Симиренка — Платона, який заснував одну з перших у Європі парових цукроварень, і до онука — Левка Симиренка, видатного помолога, науковця та патріота, ця родина була прикладом того, як підприємницька ініціатива може поєднуватися з високою культурною та науковою місією. Завдяки Симиренкам розвивалися промисловість, наука, українська освіта та література.

Значення Симиренків для української історії важко переоцінити. Це приклад того, як родинна справа може стати національною, змінюючи обличчя цілої епохи.

Від кріпаків до мільйонерів

Історія сім’ї Симиренків — це приклад того, як завдяки наполегливості, підприємницькому хисту та любові до своєї країни можна пройти шлях від кріпацтва до вершини економічного та культурного життя України.

Родовід Симиренків бере початок від козака Андрія, який відмовився присягати на вірність російській імператриці, через що потрапив у кріпацтво. Його син Степан також був кріпаком разом із своїми дітьми. Усе змінилося завдяки Федору Симиренку, онуку козака Андрія.

На початку XIX століття Федір Симиренко разом із майбутнім тестем Степаном Яхненко накопичили грошей та орендували за них кілька водяних млинів на річці Вільшанка у Млієві на Черкащині. Заробивши необхідну суму на торгівлі борошном, Федір зміг отримати волю та викупити з кріпацтва рідних.

Приблизно у 1815 році Федір разом із братами Яхненками заснували власну агропромислову фірму, що так і називалася — «Брати Яхненки і Симиренко». Підприємці починали свій шлях із торгівлі зерном, худобою та іншою сільськогосподарською продукцією, будівництва млинів. Незабаром чоловіки відкрили магазини з великими складами в Києва та Харкові. Справи йшли успішно і в Одесі, оскільки звідти товари переправляли на продаж за кордон.

За 20 років потому завдяки високим прибуткам компанія «Брати Яхненки і Симиренко» почала будівництво мережі цукрових заводів. Федір одружився з донькою Степана Яхненка, Анастасією. У шлюбі народилося багато дітей, однак найбільш відомими з них стали Платон і Василь Симиренки.

За кілька десятиліть із моменту отримання волі колишній кріпак Федір Симиренко став мультимільйонером. У цьому значну роль відіграли підприємницька жилка, важка праця та вигідний шлюб.

Меценатська діяльність

Симиренки прославилися не лише як промисловці та науковці, а й як одні з найвідоміших меценатів свого часу. Особливо активною діяльністю у сфері благодійності відзначилися Платон і Василь Симиренки, які вкладали великі кошти в підтримку українського слова, мистецтва та науки.

Завдяки фінансовій допомозі Платона Симиренка світ побачило видання «Кобзаря» ще за життя Тараса Шевченка. Василь Симиренко підтримував коштами діяльність Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Михайла Грушевського. Він також фінансував українські часописи, зокрема «Київську старину», видання багатьох важливих для українства книжок.

Василь Симиренко надавав значну підтримку Науковому товариству ім. Тараса Шевченка у Львові, профінансував його будівлю. Також він допомагав театрам, хору Миколи Лисенка, культурним товариствам і українським школам, жертвував гроші українським інтелектуалам на видання матеріалів про Україну європейськими мовами.

Після смерті Василя Симиренка весь статок — близько 10 мільйонів рублів — було заповідано на потреби українства. Керували цими коштами авторитетні громадські діячі, зокрема Михайло Грушевський та Євген Чикаленко.

Внесок у науку та культуру

Окрім підприємництва та меценатства, Симиренки залишили глибокий слід у науці, особливо в галузі садівництва та аграрної науки. Найяскравішим представником цього напряму був Левко Платонович Симиренко (1855–1920), науковець-аграрій, який популяризував і впровадив у виробництво власний сорт яблук.

У маєтку родини в селі Мліїв на Черкащині Левко Симиренко створив одну з перших в Україні наукових дослідних станцій з садівництва. Його наукова та практична діяльність охоплювала:

• створення колекції з тисяч сортів плодових дерев із різних країн світу;

• виведення нових сортів фруктів, зокрема знаменитого сорту яблука Ренет Симиренка, який сьогодні знає майже кожен українець;

• розробку системного підходу до вирощування плодових культур, який використовувався у практичному садівництві;

• заснування науково-дослідної бази, яка працювала не лише як господарство, а й як освітній центр для молодих аграріїв;

• публікацію фахових статей і просвітницьких матеріалів у аграрній пресі.

Члени родини активно долучилися до популяризації української культури. Василь Симиренко дуже любив український театр, тому сприяв створенню аматорського колективу на Сидорівському цукровому заводі. Цей театр став одним із найкращих в Україні, а до його трупи входили зокрема Михайло Старицький і Марія Заньковецька. Протягом багатьох років Василь також матеріально допомагав українсь­кому гуртку в Київській семінарії та сприяв розповсюдженню українсь­кої книжки серед селян.

Дізнатися точно про все, що зробив Василь Симиренко для розвитку культури в Україні, неможливо, адже він був надто скромною людиною: не любив подяк, слави та розголосу. Однак про те, що внесок у науку та культуру родини Симиренків був значним, годі й сперечатися.

Протистояння з імперською системою

Попри свій високий соціальний статус і фінансову незалежність, Симиренкам не вдалося уникнути репресивного тиску з боку Російської імперії. Їхня відданість українській справі, мова, культура та підтримка національного руху неодноразово ставали причинами переслідувань.

У 1846 році Платон Симиренко спорудив машинобудівний завод у Млієві, де виготовляли обладнання та машини для цукроварень. Тоді ж випустили й перші металеві пароплави — «Українець» та «Ярослав Мудрий». Однак Російська імперія свідомо ліквідувала Городищенський завод Симиренків. Оскільки виробництво розміщувалося на орендованій землі Воронцових, продати його було неможливо. Містечко для робітників заводу зруйнували, а обладнання було використане на Єкатеринославському заводі.

Однак більш трагічною була доля нащадків Платона Симиренка. У радянський період, який продовжив імперську традицію недовіри до свідомих українців, представники родини зазнали репресій. У 1920–1930-х роках влада знищила або переслідувала багатьох із них. У 1920 році трагічно загинув від рук чекістів Левко Симиренко, у 1938 році розстріляли його сина, Володимира Симиренка, відомого науковця, помолога та викладача.

Протистояння Симиренків із владою — це не лише конфлікт із конкретною імперською системою. Це символічна боротьба за право бути українцем, творити власну культуру, науку, господарство, залишаючись вірним своїм переконанням навіть ціною особистих втрат.

Цікаві факти про родину Симиренків

Симиренки залишили яскравий слід в історії України не лише завдяки промисловим досягненням і меценатству, а й через особисті долі, наукові відкриття та відданість українській справі. Їхня історія сповнена несподіванок, подолання труднощів і безцінного внеску в розвиток країни.

Ось кілька цікавих фактів, які ще глибше розкривають постаті Симиренків та їхній вплив на суспільство:

• У 1843 році в селі Ташлик родина Симиренків запустила перший в Україні та у всій Російській імперії паровий пісково-рафінадний завод, започаткувавши модерне промислове виробництво цукру-піску та рафінаду, що вивело підприємство на перші позиції в Європі.

• Резиденцією підприємства Симиренка та Яхненка було село Мліїв. У часи розквіту компанії мліївські вулиці освітлювали газовими ліхтарями, що нечасто можна було побачити навіть у великих містах. Справжнім дивом на той час був і місцевий водогін.

• Платон Симиренко, син Федора, був не лише успішним підприємцем, а й соціальним реформатором. У Млієві, під його керівництвом, було збудоване містечко для працівників заводу, де кожна сім’я мала окремий будиночок із садком і городом, а самотні — кімнати в гуртожитку. Поблизу працювали лазні, крамниці, лікарня на 100 місць, бібліотека та аматорський театр.

• Платон Симиренко вперше побудував на своєму заводі та запустив по Дніпру залізні пароплави, поклавши початок вітчизняному суднобудуванню з метою прямого експорту цукру до Європи.

• Національний банк України увів в обіг пам’ятну монету номіналом 10 гривень із серії «Славетні роди України», присвячену Симиренкам. На монеті є напис «Родина Симиренків» і імена відомих членів цієї сім’ї з роками життя: Федір, Платон, Василь, Левко і Володимир.

Упродовж двох століть представники династії Симиренків були потужним двигуном української економіки, зокрема Придніпров’я та півдня України. Однак вони значною мірою вплинули не лише на економічний, а й на науковий і культурний розвиток країни.

Випишіть із тексту 3-4 конкретні факти, які доводять, що Симиренки були інноваторами (першопрохідцями) у своїй справі.

• Зразок: Побудували перший паровий цукровий завод.

Уявіть, що ви робітник на заводі Симиренків. Оберіть із тексту соціальні блага, які ви отримуєте безкоштовно, та поясніть, як це впливає на вашу відданість роботі.

Василь Симиренко віддавав 10% прибутку («десятину») на українську справу. Оберіть один із фактів допомоги родини (Шевченку, пресі чи науці) та дайте відповідь на запитання:

Чому без підтримки таких багатих меценатів українська культура в ХІХ ст. могла просто зникнути? (2–3 речення).