Російська імперія володіла Слобожанщиною, Лівобережжям, Правобережжям і Півднем, що складало близько 85 % земель, заселених українцями. У складі Австрійської імперії перебувало приблизно 15 % українських земель, а саме Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття. Території, що перебували під владою Російської імперії, прийнято називати Наддніпрянською Україною, а ті, що входили до складу Австрійської імперії, – західноукраїнські землі.
Після приєднання українських земель до Російської імперії на них було поширено загальноімперський адміністративний устрій. На середину XIX ст. із 10 генерал-губернаторств Росії три розташовувалися в Наддніпрянщині. Генерал-губернаторство – велика територіально-адміністративна одиниця, до складу якої входило декілька губерній. Генерал-губернаторів призначав і звільняв лише імператор, він мав практично необмежену владу (військову, адміністративну, судову, фінансову). До складу трьох генерал-губернаторств на українських землях входило дев'ять губерній, у яких адміністративно-виконавчу функцію здійснювали губернатори. Губернії поділялися на повіти, на чолі яких стояли справники.
Адміністративно-територіальний поділ не враховував етнічного складу населення. На Лівобережжі українці становили 95 % населення, Слобожанщині – 86 %, Правобережжі – 85 %, Півдні – 74 %. Чимало українців заселяло Кубань, Дон, частини Воронезької, Курської, Гродненської, Могилівської і Бессарабської губерній.
