Подільська красуня

Сьогодні  зазирнемо у часи, коли на території сучасної України з племен різних культур, серед яких і трипільська, утворювалась держава Київська Русь. Створювались міста, селища. Виникали етнічні регіони Наддніпрянщина, Полісся, Буковина, Слобожанщина, Полтава, Поділля, Закарпаття та інші. Розвивалось ремесло, тобто люди виготовляли щось власноруч для себе і на продаж. Про станки чи працю машин ще мова не велась. Серед таких народних ремесел, як ткацтво, килимарство, вишивка, писанкарство, на Поділлі та в інших регіонах побутувало гончарство – ремесло, де майстри-гончарі з глини створювали різноманітний посуд (миски, макітри, гладущики, близнята тощо) та іграшки. Дехто займався виготовленням речей побуту, а хтось ліпив забавки дітям – коників, пташок, «ляльки» з глини, що залишилася після ліплення посуду. Потім вироби висушували, обпалювали та розписували кольоровими лаками – ангобами, які теж створювали самі.

Звертаю вашу увагу на центри створення подільської забавлянки та їх авторів – справжніх народних умільців Іграшкою та анімалістичною скульптурою у Бубнівці наприкінці ХІХ- початку ХХ ст. займався Семен Гончар, а також на початку ХХ ст. і до кінця 1930-х років тут діяли брати Яків і Яким Герасименки. Відома майстриня з Бубнівки Ф.І.Міщенко сьогодні продовжує традиції своєї місцевості, створюючи іграшки. Її коники, вершники, птахи-свищики на низеньких підставках теплого червоного кольору глини вкриті прозорою поливою. Розпис виконаний білим, жовтим, золотавим, темно-сірим, темно-зеленим ангобами. За формою вони округлі, сповнені поважності, а деякі – веселі, задирливі.

В Адамівці іграшки робив відомий гончар Яків Бацуца (1859-1933). Його іграшки визначаються оригінальністю форм, розпису та сюжету. Чудові свищики робив відомий гончар-скульптор Іван Тарасович Гончар (1888-1944) із села Крищенці Вінницької області. Його твори виконані з реалістичною точністю характеристик персонажів. Іграшки з м.Бар більш витончені, ніж з інших осередків Поділля, вони точніше передають характер тварини, навіть її повадки. Скульптурки з Бара мають переважно білий колір поверхні. Своєрідністю позначений декоративний розпис скульптур – різноколірні стрічки, круги, крапки, ялинки, різноманітні мотиви рослинного та геометричного плану, що перегукуються з первинними елементами оздоблення давньої кераміки. В іграшках з Бара, що зображають людей, детально виліплена лише верхня половина тулуба, а нижня частина робиться завжди однаково – у вигляді пустотілого конуса.

Для селища Смотрич Хмельницької області характерні свої художньо стильові особливості. Керамічні іграшки та посуд мають тонко виконаний і графічно виразний яскравий декоративний розпис. Тут діяли такі майстри: Тимофій Небесний (1861-1933), Дмитро Небесний (1899-1980), Карпо Білоокий (1888-1974), Микола Ляско (1906) Роман Червоняк (1865-1932). Тло керамічних виробів вкрите білою поливою, вони розписані яскравим рослинним орнаментом коричневого, зеленого, жовтого та білого кольорів.

Отже, розглянувши деякі осередки гончарного промислу Поділля, можемо визначити характерні для цього регіону елементи орнаменту, кольорове вирішення тла іграшки та візерунків. Глиняні іграшки у формі жіночих статуеток, «ляльки», «куми», «баришні», «наречені», свищики у формі коників, баранців, пташок, тощо та інші антропоморфні та зооморфні фігурки мали переважно білий, червоний, теракотовий, блідо-жовтий кольори поверхні. Візерунки наносяться жовтими, зеленими, коричневими відтінками та білим і чорним кольором. Основні орнаментальні мотиви: геометричний складається з крапочок, прямих, хвилястих ліній, ламаних, рисочок; «вилогу» (мотиву із симетричних S- подібних дуг); рослинний – квіти, листя, сосонки, ялинки.