Початок українського національного відродження на західноукраїнських землях

Прочитайте параграф 8

Яків Головацький у статті «Становище русинів у Галичині» (1846) писав: «Передусім бракує руському народові здібних керівників і проводирів, центру й органічного зв'язку окремих частин, а освіченим русинам — необхідної моральної сили, знання справи, любові до Батьківщини й самопожертви. Народ роз'єднаний, пригноблений і ледве животіє без самосвідомості, а його вожді, денаціоналізовані й чужі йому, спокійно уколисують його далі в цьому сні. Зверху ж споглядають на цей гнилий застій цілком спокійно й відхиляють, можливо несвідомо, кожний рух, який міг би розбудити сплячих. Друга головна біда — в численному розпорошенні русинів у політичному, соціальному й церковному відношеннях. Дещо менша частина народу перебуває під австрійським пануванням, але навіть і ці неповні 3 млн політично поділені. Майже 2,5 млн належать до Галичини, а 0,5 млн — до угорської корони. Нарешті, галицькі русини в релігійному відношенні поділяються на уніатів і неуніатів (на Буковині близько 150 тис.)».

У чому Я. Головацький убачав основні причини незадовільного становища українців?

В завданні нижче дайте відповідь на запитання до джерела

Зі статті М. Павлика «50-ліття руської літератури», опублікованої у варшавській газеті «Правда» 12 лютого (31 січня) 1887 p.: «...Взагалі, згадана вище річниця викликає у серці кожного русина цілий ряд різноманітних почуттів. До неприємних відносяться насамперед доля самої "Русалки" і її авторів. Недопущена до Львова, вона вийшла в Пешті, де в той час цензура була ліберальнішою. Проте для одержання (права) вільного розповсюдження у Галичині її, уже надруковану, треба було віддати на перегляд львівській цензурі, яка суворо заборонила її, хоча у "Русалці" були поміщені тільки народні пісні і поезії (оригінальні і перекладені з сербської і чеської мов), оповідання та етнографічні дослідження мовою руського галицького селянина. Ця остання обставина стала причиною того, що цензор (руський священик Венедикт Левицький) написав на її примірнику найсуворіший, який взагалі існував тоді вирок. Руська інтелігенція, яка говорила тоді польською, німецькою або церковнослов'янською, теж засудила новий дух. Найсуворішим було те, що її видання викликало переслідування з боку уряду і власної ієрархії: трьох згаданих юнаків віддано ще в 1836 р. під суворий поліцейський нагляд. Тогочасний митрополит, противник русинів, з цієї причини десять років відмовляв Вагилевичу у посвяченні в сан священика і погодився нарешті не інакше, як на письмовій декларації, бо вищезгаданий не буде публікуватися ні в місцевих, ні в закордонних виданнях...

Невдача з першою спробою найбільш діткнула М. Шашкевича, ініціатора всього руху. Хоча його й було висвячено, але надано невелику парафію, де він тяжко бідував, помер на сухоти на 32-му році життя (під час хвороби він втратив також зір і слух). Але, незважаючи на те, він один все витримав до кінця, а його дух залишився в подальшому провідною зіркою в Галичині».

1. Що ви дізналися з джерела про долю "Русалки Дністрової" та її авторів?

2. Чому навіть українські суспільні кола виступали проти "Русалки Дністрової"?