Початок радянсько-німецької війни. Окупація України військами Німеччини та її союзників

Актуалізація опорних знань та вмінь учнів

1. Коли розпочалась Друга світова війна?

2. Які українські землі першими відчули початок війни?

3. Які наслідки «визвольного походу» для західноукраїнських земель?

4. До складу скількох держав входили українські землі напередодні війни проти СРСР?

Бойові дії 1941-1942 рр.

У липні 1940 р. Гітлер дав директиву Генеральному штабу Вермахту розробити план «Барбаросса», який передбачав розгром СРСР за чотири - шість тижнів, тобто ще до закінчення війни з Великою Британією. З кінця серпня 1940 р. Німеччина почала передислокацію військ із заходу на схід.

           22 червня 1941 р. війська фашистської Німеччини та її союзників здійснили напад на СРСР. За детально розробленим планом «Барбаросса» Німеччина та її союзники зосередили на кордоні з Радянським Союзом 190 дивізій кількістю 5,5 млн осіб. Німецький план був розрахований на швидке просування військ до найважливіших політичних та економічних центрів, оточення і розгром радянських частин у прикордонних боях.

           На Україну було спрямовано наступ групи армій «Південь», до якої входили також румунські та угорські війська. Їм протистояли війська Київського Особливого та Одеського військового округів. Загалом війська ворога поступалися радянським військам в Україні як кількісно, так і в озброєнні. Але на напрямі головного удару ворог мав перевагу. Уже в перший тиждень війни головні сили гітлерівців мали оволодіти Києвом. Але події розгорталися інакше. 23 червня 1941 р. головні частини німецьких військ були контратаковані радянськими механізованими корпусами в районі міст Луцьк-Ровно-Дубно-Броди. Розгорілась перша в Другій світовій війні грандіозна танкова битва, що тривала до 29 червня. Хоча Червона Армія (РККА) й зазнала поразки, їй вдалося зупинити просування німецьких військ на тиждень.

           Після поразки в прикордонних боях радянські війська почали відходити на лінію укріплень старого кордону («лінія Сталіна»), на якій передбачалося зупинити просування німецьких військ.

           Не всі радянські частини змогли вдало здійснити маневр по відходу. 5 липня 1941 р. німецькі війська зуміли прорвати оборону на стику 5-ї і 6-ї радянських армій і вийшли до оборонних споруд міста. Цей день вважається початком Київської стратегічної оборонної операції, що тривала 83 дні. Німецьке командування оцінило прорив як вирішальну перемогу, і падіння Києва вважалося справою найближчого часу. На 21 липня Гітлер призначив парад на Хрещатику. Та цим планам не судилося здійснитися. Німецькі частини, що підійшли до першої смуги оборони, не змогли її подолати. Перший штурм Києва 11—14 липня виявився для ворога невдалим. Ці події поклали початок героїчній обороні міста, що тривала 71 день. Невдалими для ворога були і наступні спроби оволодіти містом. Героїзм захисників міста (понад 120 тис. бійців, із яких 33 тис. становило народне ополчення) стійко тримали оборону. 21 серпня Гітлер приймає рішення припинити лобові атаки міста. Під Києвом ворог утратив 100 тис. осіб. Наступ на Київ тимчасово припинився.

           Тим часом оперативна ситуація навколо Києва стала ускладнюватися. На Правобережжі в районі Умані радянські війська були оточені й розгромлені. Ворог вийшов до Дніпра південніше Києва. На початку вересня 1941 р. німецькі війська з півночі форсували Десну і в районі Кременчука Дніпро. Над військами Південно-Західного фронту нависла загроза оточення. Єдиним способом врятувати радянські війська від оточення було залишити Київ.

           Але Сталін категорично заборонив це. Така ситуація дозволила німецьким військам у середині вересня завершити оточення київського угруповання радянських військ. Лише 17 вересня Ставка віддала наказ залишити Київ, але було вже пізно. Війська Південно-Західного фронту потрапили в оточення і були розгромлені.

           Загинуло практично все керівництво фронту на чолі з М. Кирпоносом. У полон потрапило 663 тис. червоноармійців. 19 вересня у Київ вступили німецькі війська. 5 серпня 1941 р. 300-тисячне німецько-румунське угруповання розпочало наступ на Одесу. Після героїчної оборони 16 жовтня 1941 р. захисники залишили місто. Евакуйовані частини було перекинуто до Севастополя, який перебував у ворожому оточенні. Оборона міста тривала 250 днів.

           За п’ять місяців війни ворогові вдалося просунутись на 900–1200 км у глиб України. Не окупованими залишалися лише території на сході України.

Причини поразки радянських військ:

• Радянське керівництво на чолі з Й. Сталіним не вжило необхідних заходів для належної підготовки радянських військ до відсічі ворога; постійне мусування тези, що пакт про ненапад є гарантією мирних відносин із гітлерівською Німеччиною, дезорієнтувало армію і народ (заява ТАРС від 14 червня 1941 р., у якій версія про підготовку Німеччини до нападу на СРСР називалася провокаційною).

• Серйозні прорахунки були допущені Й. Сталіним і Генеральним штабом у визначенні напрямку головного удару ворога.

• Радянське командування головним помилково вважало наступ на Україну, тоді як згідно з планом «Барбаросса» головний удар мала наносити група армій «Центр» на Білорусію у напрямку на Москву.

• Значний бойовий досвіт німецького командування і бойових частин у веденні сучасних мобільних бойових дій із застосуванням значної кількості танків і літаків.

• Невдале розташування радянських військ для ведення оборонних боїв. Війська були розміщені трьома ешелонами (57-ма, 52-га і 62-га дивізії), що призвело до того, що з’єднання вступали у бій по черзі, й це давало можливість розбити їх частинами.

• Радянські війська навіть не готувалися до оборонних боїв.

• Війну передбачалося вести «малою кров’ю й на території ворога». Склади боєприпасів та іншого воєнного майна були розташовані занадто близько до кордону і вже в перші дні опинились у руках ворога.

• Оборонні споруди на новому кордоні не були добудовані до початку бойових дій. До того ж вони були невдало розташовані («лінія Молотова»). Оборонні споруди на старому кордоні були роззброєні.

• Масові репресії 1937—1938 рр. в армії та в подальші роки призвели до винищення кращих командних кадрів Червоної Армії. Було знищено близько 45 тис. осіб командного складу всіх рівнів (репресіям був підданий весь командний склад Київського Військового округу). Нові командири не мали достатнього бойового і життєвого досвіду.

• Війська не були вчасно приведені в бойову готовність (за окремим виключенням), щоб дати належну відсіч ворогові, незважаючи на те, що сталінське керівництво було вчасно попереджено про можливий напад.

• Авіація була скупчена на основних аеродромах, а не розпорошена по польових, що призвело до величезних втрат на початку війни (у перші години війни на 66 аеродромах було знищено 579 літаків). Із початком бойових дій на території України почалась мобілізація її ресурсів для боротьби з ворогом. Промисловість переводилась на воєнні рейки, йшла мобілізація до лав Червоної Армії. Так у перші місяці війни із 16 областей України було мобілізовано 2 млн 515 тис. 891 особу. До народного ополчення до кінця 1941 р. вступило 1300 тис. осіб. У липні 1941 р. у винищувальних загонах налічувалось 158,7 тис. осіб.

           Незважаючи на поразку радянських військ в Україні та її окупацію, героїчний опір Червоної Армії призвів до зриву планів «блискавичної війни» і був довершений розгромом ворога під Москвою (зима 1941—1942 рр.). 

           Здобувши перемогу в битві під Москвою, радянське керівництво стало помилково вважати, що ворога можна перемогти, розгорнувши загальний наступ по всіх фронтах. Навесні 1942 р. було заплановано низку наступальних операцій в Україні (район Харкова) та в Криму.

           На той самий час німецьке командування влітку 1942 р. готувало великий наступ на південному фланзі фронту, де зосередило головні сили з метою виходу до Сталінграда і Кавказу. Для цього потрібно було завершити розгром радянських військ у Криму (Керченський півострів, що був звільнений радянськими військами взимку 1942 р. в результаті Керченсько-Феодосійської операції, та Севастополь).

           За такого стратегічного розкладу сил рішення радянського командування виявилося помилковим і призвело до двох нових поразок радянських військ (травень 1942 р.). У районі Харкова потерпіла поразку Барвінківська наступальна операція. Головні сили радянських військ на цій ділянці були оточені й розгромлені.

           227 тис. червоноармійців потрапили в полон, а Південно-Західний фронт залишився без будь-яких резервів.

           Радянські війська також потерпіли поразку і на Керченському півострові, де були несподівано атаковані 11-ю німецькою армією під командуванням Манштейна. Через прорахунки командування Кримського фронту більша частина радянських військ була оточена. У полон потрапило 180 тис. бійців.         Проте деякі частини радянської армії (15 тис. осіб) закріпилися в А джумушкайських каменярнях під Керчу і тривалий час чинили запеклий опір, марно сподіваючись на допомогу. Поразка радянських військ на Керченському півострові дала змогу німецьким військам розгорнути вирішальний наступ проти захисників Севастополя. 4 липня 1942 р. після 250-денної оборони місто було захоплено. Останній рубіж оборони був на півострові Херсонес. У полон потрапило близько 100 тис. радянських бійців.

           Поразки радянських військ призвели до повної окупації України 22 липня 1942 р. німецько-фашистськими військами після захоплення міста Свердловська Ворошиловградської області.

Робота з картою

Проаналізуйте карту й дайте відповіді на запитання про перебіг бойових дій 1941-1942 рр.:

1) які території і в який час були окуповані Вермахтом;

2) коли відбулося захоплення українських міст;

3) де та коли радянські війська потрапляли в оточення і полон.

Окупація України військами Німеччини та її союзників у 1941-1942 рр.

Проаналізуйте схему. Яку з причин вважаєте найістотнішою? Свою думку обгрунтуйте.

З початком війни стали здійснювати мобілізаційні заходи. У червні 1941 р. було створено комісію, що опікувалася евакуацією людей і майна. Ресурси України вивозили на Схід. У Росію та райони Середньої Азії було евакуйовано 3,5 млн громадян (переважно робітників і службовців зі Східної України). Обладнання 550 найбільших українських промислових підприємств вивезли на Схід, де в роки війни було створено потужну військово-промислову базу СРСР, а також 3 млн голів худоби, майно колгоспів і радгоспів, вищі навчальні заклади, училища, частково - експозиції музеїв.

Те, що не можна було евакуювати у східні райони СРСР, підлягало знищенню: устаткування заводів, фабрик, колгоспна техніка, реманент, збіжжя тощо. Зокрема, було виведено з ладу генератори Дніпрогесу і підірвано греблю, затоплено всі кам’яновугільні шахти. Директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 р. вимагала під час відступу застосовувати тактику «випаленої землі».

Уже через тиждень після початку війни більшість підприємств виконували замовлення фронту: випускали або ремонтували танки, бронепотяги, міномети. Робітників, селян і службовців закріпили за їхніми робочими місцями, відпустки заборонялися. За самовільне залишення підприємства в робочий час працівників оголошували дезертирами і засуджували на строк від 5 до 8 років.

До перебудови економіки було залучено все працездатне населення. На селі за складних умов збирали врожай і виконували державні поставки. Переважну більшість чоловіків мобілізували на фронт, і робота лягла на плечі селянок, які годували і армію, і країну.

29 червня РНК СРСР і ЦК ВКП(б) направили партійно-радянським організаціям директиву, яка вимагала швидкої перебудови життя під гаслом «Все для фронту, все для перемоги». Виконавчим органам надавалося право здійснювати переведення робітників на іншу роботу без їхньої згоди. До роботи залучалися пенсіонери, жінки, діти.

Продовольство серед робітників і службовців розподілялося за картками. Робітники отримували від 500 г до 1,2 кг хліба на добу (хліб був основним продуктом харчування), службовці - від 400 до 500 г, а діти й утриманці - по 300- 400 г.

У вересні 1941 р. Сталін видав таємний наказ про створення у прифронтовому тилу загороджувальних загонів із військ НКВС. Вони мали завдання кулеметним вогнем зупиняти військові частини чи групи військовослужбовців, що відступали. У липні 1942 р. Сталін вдався до ще суворіших заходів, видавши наказ, відомий як «Ні кроку назад!». Наголос у ньому робився на репресивних заходах проти бійців і командирів. Наказ зобов’язував штрафні роти й батальйони, загороджувальні загони у разі відступу розстрілювати на місці «панікерів і боягузів».

Цивільне населення на будівництві протитанкових укріплень. 1941 р.

Ці заходи часом призводили до безглуздої загибелі цілих підрозділів, частин і з’єднань, бо командири не мали права відводити їх без дозволу з метою маневру, перегрупування тощо. Невідомо також, скільки людей було знищено загороджувальними загонами. Ці втрати списувалися як військові, тобто на німців.

4. Чим визначалася діяльність націоналістичних організацій

Маючи інформацію про підготовку Німеччини до війни, керівники ОУН(б) у Кракові з березня 1941 р. налагодили контакти з Вермахтом і абвером, сподіваючись, що Німеччина надасть їм допомогу в створенні української армії.

Навесні 1941 р. німецькі спецслужби сформували з добровольців-біженців, переважно оунівців бандерівського напряму, з’єднання під назвою «Легіон українських націоналістів». Легіон цей поділили на два батальйони - «Нахтігаль» і «Роланд». Особовий склад був одягнутий в уніформу Вермахту. Командування Вермахту мало намір залучати українські частини до каральних дій, спрямованих насамперед проти поляків і євреїв.

30 червня 1941 р. за підтримки «Нахтігаля» ОУН(б) проголосила у щойно захопленому німцями Львові Акт відновлення Української держави. Уряд очолив один із найближчих соратників Бандери - Ярослав Стецько. Керівництво Третього райху розцінило цю подію як зухвалий виклик Німеччині, С. Бандеру та його найближчих соратників було ув’язнено. Будь-яка політична діяльність націоналістів заборонялася. На знак протесту військові формування «Нахтігаль» і «Роланд» відмовилися від виконання військової служби, і невдовзі німці їх розформували.

Улітку 1941 р. Тарас Боровець (Тарас Бульба) сформував на Поліссі та Волині загони «Поліська Січ». Він мав підтримку уряду У HP у вигнанні, який перебував у Варшаві. Тарас Боровець уважав, що згодом партизанська армія, яку назвав Українською повстанською (УПА), має перетворитися на регулярну армію майбутньої української держави (УНР), і не бажав об’єднуватися з оунівцями. Бульбівці боролися одночасно проти німецьких гарнізонів і радянських партизанів, але не виявляли великої активності.

ОУН(б), збагнувши, що Німеччина розглядає Україну лише як колонію, почала створювати власні збройні сили - Українську повстанську армію (УПА). До цих збройних сил були включені (здебільшого силоміць) формування Т. Бульби (Боровця) і ОУН(м).

Словник

Абвер - управління військової розвідки і контррозвідки при штабі Вермахту.

Тарас Боровець (псевдо Тарас Бульба)

На початку липня 1941 р. створив партизанські загони «Поліська Січ», що проіснували до середини листопада 1941 р. Узимку 1942 р. таємно від німців відновив «Поліську Січ», назвавши її Українською повстанською армією. Після конфлікту з ОУН(б) улітку 1943 р. дав цим загонам назву «Українська народно-революційна армія» (УНРА). У листопаді 1943 р. заарештований німцями і відправлений до Заксенхаузена. Звільнений у серпні 1944 р. З 1948 р. - в еміграції у Канаді. Автор спогадів «Армія без держави».

Українські повстанці під час відпочинку. Дрогобич. Грудень 1943 р.

Водночас ОУН прагнула за допомогою «похідних груп», що складалися з досвідчених організаторів і пропагандистів, поширити свій вплив на східні й південні області, розгорнути мережу оунівського підпілля у Києві, Сумах, Житомирі, Полтаві та інших містах. Саме учасників націоналістичного підпілля гестапівці називали «українським рухом Опору».

Прочитайте уривок із праці сучасного українського історика Івана Патриляка. Чи погоджуєтеся з міркуваннями вченого? Відповідь обґрунтуйте. У чому він вбачає історичне значення Акта 30 червня 1941 р.? На що розраховували очільники фракції ОУН(б), ухвалюючи Акт відновлення Української держави?

Значення проголошення відновлення української державності Актом 30 червня 1941 р.

«По-перше, це змусило нацистів ще на початку окупації частково виявити свої справжні колонізаційні плани щодо окупованих земель на Сході, що розвіяло у значної частини українських політиків ілюзії про визвольну місію гітлерівських армій. По-друге, проголошення, а потім відважне відстоювання незалежницької декларації дало ОУН(б) морально-політичну перевагу для того, аби очолити національний рух Опору. Актом 30 червня ще на початку війни було задекларовано бажання активної частини українського народу перетворити свою Батьківщину на суб'єкт міжнародної політики, а не лише на "мовчазне" поле бою чужих армій».

Робота з зображенням

1. Що зображено на фото? Які явища радянсько-німецької війни вони засвідчують? »

2. Які з фотографій є зрежисованими фотографами-пропагандистами? »

3. Проаналізуйте фотографії і складіть на підставі отриманої з них інформації коротке повідомлення в газету 1941-1942 рр. від імені солдатів Червоної армії. Вермахту, мешканців окупованих міст чи сіл.

Солдата Вермахту в селі під Харковом. Травень 1942 р.

Відправлення нових підрозділів на фронт. 1941 р.

Жінка з дітьми біля руїн своєї хати в одному із сіл України

Солдати Червоної армії роздивляються трофеї. 1941 р.