Планування робочих місць — це просторове розташування робочих місць та елементів його оснащення — устаткування, технологічного й організаційного оснащення, а також предметів праці і самого працівника.
Розрізняють:
1) загальне (зовнішнє) планування робочих місць, тобто просторове розташування самих робочих місць;
2) внутрішнє планування - раціональне розміщення в межах робочого місця усіх його елементів - суб'єкта (працівника), засобів і предметів праці.
У межах внутрішнього планування виділяють планування робочої зони, яке передбачає раціональне розташування інструментів, пристосувань, сировини, матеріалів, готової продукції й іншого усередині таких елементів організаційного оснащення, як виробнича меблі, тара.
Основні задачі планування робочих місць наступні:
• створити зручні і безпечні умови праці;
• найбільш ефективно використовувати виробничі площі;
• поліпшити використання робочого часу виконавців за рахунок усунення зайвих рухів, переміщень і т.п.
Вихідними моментами, які необхідно враховувати для забезпечення раціонального планування робочих місць є :
• особливості технологічного і трудового процесів;
• спеціалізація робочого місця відповідно до технології і форм поділу і кооперування праці;
• склад і особливості використовуваного устаткування, технологічного й організаційного оснащення робочих місць;
• діюча система обслуговування робочих місць;
• прийоми і методи праці;
• вимоги техніки безпеки й охорони праці.
Виходячи з цього, основними вимогами до раціонального загального планування робочих місць є:
1. найбільш економне використання виробничих площ,
2. раціональний взаємозв'язок між робочими місцями,
3. розташування робочих місць по ходу технологічного процесу і забезпечення прямоточності вантажних потоків,
4. мінімізація довжини вантажопотоків і відстаней переходів працівників,
5. дотримання санітарних норм у розташуванні робочих місць, забезпечення безпеки праці.
Важливо правильно визначити площа робочого місця. За існуючими нормативами на кожного працюючого повинно приходиться не менш -4,5м виробничої площі і не менш 15м3 об'єму виробничого приміщення.
Підходи до робочих місць повинні бути не тільки найкоротшими, по можливості вони не повинні перетинатися з транспортними шляхами. Під'їзні колії потрібно проектувати так, щоб була забезпечена можливість доставки до робочого місця і монтажу на ньому, а також демонтажу і вивозу громіздкого і важкого устаткування. Входи і виходи в приміщеннях повинні бути вільні і безпечні.
Повинно бути раціональним розташування робочих місць відносно джерел природного освітлення (світло повинно падати на працівника збоку ліворуч або позаду ліворуч). Необхідно робочі місця зі шкідливими умовами праці відокремлювати від робочих місць з нормальними умовами.
Внутрішнє планування робочих місць також повинне відповідати названим вимогам, тобто забезпечувати зручність у роботі, безпеку праці, мінімізацію фізичних зусиль і нервової напруги, санітарні норми, раціональну робочу позу, сприятливі умови праці, ощадливе використання площі, поліпшення використання робочого часу. Конкретно це виражається в наступному. Необхідно забезпечити найбільш раціональне розміщення на робочому місці всього необхідного устаткування, оргтехоснащення, сировини, матеріалів. При цьому головна вимога — комплексне врахування економічних і психофізіологічних вимог при розміщенні елементів робочого місця. І з економічної і з психофізіологічної точок зору, потрібно прагнути до усунення зайвих рухів і переміщень працівника, створенню можливості використання раціональних прийомів і методів праці і т.п. Це багато в чому забезпечується раціональним використанням різних зон робочого місця.
Робоча зона - ділянка тривимірного простору, обмежена межами досяжності рук у горизонтальній і вертикальній площинах з урахуванням повороту працівника на 180° і переміщенням його вправо і вліво на один-два кроків. У цій зоні повинні розміщатися знаряддя праці, що постійно використовуються в роботі. Інша площа робочого місця складає допоміжну зону, де розташовуються предмети які застосовують рідше.
Найменш стомлюючою і найбільш економічною є робота в межах оптимальної зони досяжності - просторі, обмеженим уявною дугою, що окреслюється (у горизонтальній або вертикальній площині) при обертанні кисті руки, зігнутої в ліктьовому суглобі при вільно опущеному плечі. У цій зоні розташовують найбільше часто вживані інструменти, органи управління устаткуванням і особливо ті, від яких у першу чергу залежить безпека і якість роботи. Крім того, виділяють зону максимальної досяжності - простір, обмежений розмахом витягнутої руки при її обертанні в плечовому суглобі. Зони досяжності визначаються для різних робочих поз (сидячи, стоячи і т.д.)
Раціональне внутрішнє планування робочих місць передбачає забезпечення зручної робочої пози виконавця. При різних положеннях тіла людина витрачає неоднакову кількість енергії. Якщо, наприклад, м'язову роботу при прямій робочій позі «сидячи» прийняти за одиницю, то при виконанні тієї ж роботи в прямій позі «стоячи» м'язова робота зростає в 1,6 рази, у похилій позі «сидячи» — у 4 рази, а в похилій позі «стоячи» — майже в 10 разів.
Головна вимога до робочої пози — її відповідність темпу і траєкторії робочих рухів, величині м'язових зусиль. Для повільних рухів, у яких велику роль грають статичні зусилля м'язів, необхідно застосовувати робочу позу «сидячи». Швидкі рухи, як правило, вимагають значних траєкторій, їхній легше і зручніше виконати стоячи. Найбільш доцільною є перемінна робоча поза «сидячи — стоячи». Однак при виконанні робіт із зусиллями до 5 кг рекомендується робоча поза «сидячи», від 5 до 10 кг — «сидячи-стоячи», а понад 10 кг — «стоячи».
Планування робочого місця повинні забезпечувати для працівника гарні умови огляду, що виключають велику зорову напругу. Для цього необхідно правильно використовувати поле зору людини в горизонтальній і вертикальній площинах, забезпечувати оптимальну відстань від предмета обробки до очей працівника, правильно розміщувати елементи робочого місця з погляду поліпшення освітленості робочого місця. Кут миттєвого зору в робочій зоні складає 18°, кут ефективної видимості - 30°, кут зони огляду, у межах якого чітко сприймається форма предмета і його місце розташування, при фіксованому положенні голови по горизонталі дорівнює 120°, по вертикалі - 86° (39° - вгору, і 47° - униз).
При організації раціонального внутрішнього планування потрібно забезпечувати вільний доступ до зон, у яких розташоване устаткування, що вимагає профілактичних оглядів і ремонту, а також зручне і безпечне пересування людей. На робочому місці не повинно бути елементів, що не беруть участь у виробничому процесі.
Раціональне внутрішнє планування робочих місць також передбачає дотримання певних вимог, що, поряд з раніше перерахованими, дозволяють створювати умови для економії трудових рухів, сил працівника, зниження його стомлюваності в процесі праці і збільшення часу корисної роботи.
По-перше, кожен предмет на робочому місці повинний мати своє постійне місце і фіксовану зону переміщення.
По-друге, розташування усіх предметів і засобів праці повинно мати визначений порядок: воно повинно відповідати змісту і послідовності виконання трудових прийомів, створювати можливість максимального використання зворотних рухів рук, симетричності і природності рухів. Усе, що береться руками, повинне знаходиться в зоні досяжності рук і не вимагати нахилу тулуба і ходінь. Усе, що береться правою рукою, розташовується праворуч, лівою - ліворуч. Те, чим частіше користається працівник, розташовується ближче і т.д.
Винятково важливим напрямком діяльності по організації робочих місць і в цілому по організації праці є організація їхнього обслуговування. Будь-яка робота з наукової організації праці, по кожному з її напрямків виявиться малоефективною, якщо виконавець постійно відволікається від своєї основної роботи для виконання допоміжних, підсобних функцій, або простоює в очікуванні їхнього виконання.
Від ефективності організації системи обслуговування робочих місць залежить продуктивність праці, ритмічність виробництва, якість робіт і продукції.
Система обслуговування - це найбільш активна складова частина виробничого процесу по регламентованому забезпеченню робочих місць усім необхідним, націлена на забезпечення його безперебійного й ефективного функціонування.
Об'єктами обслуговування є всі елементи робочого місця:
1) засоби праці;
2) предмети праці;
3) суб'єкти праці (працівники).
Тому усі функції обслуговування групуються в наступним напрямках.
1. Функції обслуговування засобів праці:
- інструментальна (забезпечення інструментом, заточення і ремонт інструменту);
- налагоджувальна (налагодження і переналагодження устаткування);
- енергетична (забезпечення робочих місць усіма видами енергії);
- підтримки в робочому стані устаткування (профілактичне обслуговування устаткування, його ремонт);
- ремонтно-будівельна (поточний ремонт виробничих приміщень і оргоснащення).
2. Функції по обслуговуванню предметів праці:
- складська (прийом, облік, збереження, комплектування і видача матеріалів, деталей, інструменту);
- транспортна (вантажно-розвантажувальні роботи по доставці до робочих місць предметів і засобів праці і вивозу з робочих місць готової продукції);
- контрольна (контроль якості сировини, матеріалів, продукції).
3. Функції по обслуговуванню працівників:
- інформаційне обслуговування;
- виробничий інструктаж;
- розподіл робіт;
- видача виробничих завдань;
- санітарно-гігієнічне обслуговування;
- господарсько-побутове обслуговування;
- громадське харчування;
- медичне обслуговування;
- культурне та психологічне обслуговування;
- охорона праці.
Системи обслуговування можуть бути різними в залежності від:
• конкретних умов виробництва;
• організаційно-технічних факторів.
Система обслуговування має відповідати типу виробництва і характеру праці на робочих місцях. Але до усіх систем пред'являються загальні вимоги, дотримання яких сприяє оптимальному вирішенню завдань по обслуговуванню робочих місць. Система обслуговування повинна бути:
• комплексною - містити в собі усі функції обслуговування і забезпечувати їхню погодженість і ув'язування;
• раціональною - оптимально поєднувати централізовані і децентралізовані види обслуговування;
• гнучкою, оперативною - забезпечувати можливість оперативного, швидкого втручання при виникненні відхилень від нормального ходу процесів обслуговування;
• прогресивною - враховувати сучасні можливості техніки і технології, можливості стандартизації й уніфікації;
• плановою - бути частиною внутрішньовиробничого планування, організовуватися на основі розрахунків обслуговування для кожного робочого місця, узгоджуватися із системою оперативного планування, змінних завдань;
• попереджувальною - не допускати зупинки виробництва через несвоєчасне виконання робіт з обслуговування робочого місця.
• своєчасною - забезпечувати чітке дотримання встановленого регламенту обслуговування; усі роботи повинні робитися вчасно, у встановлений термін, від цього залежить чіткість роботи робочого місця;
• надійною - гарантувати обслуговування робочого місця вчасно, у потрібному обсязі, необхідної якості; надійність обслуговування - це ознака високої його організації, що досягається системою дублювання, підстрахування на випадок непередбачених порушень у виконанні функцій обслуговування;
• економічною - заснованою на розрахунках різних варіантів здійснення обслуговування і вибору того з них, що при дотриманні усіх вище перерахованих принципів зажадає найменших витрат праці і матеріальних засобів. Принцип економічності забезпечується використанням найбільш прогресивних технологій обслуговування і встановленням величини трудових і матеріальних витрат на основі науково обґрунтованих нормативів для розрахунку таких витрат.
У залежності від ступеня централізації на підприємствах застосовують три види обслуговування робочих місць:
Þ централізоване;
Þ децентралізоване;
Þ змішане.
Централізоване обслуговування передбачає зосередження функцій обслуговування в руках одного центра в межах цеху, виробництва, або відділу підприємства. Це створює умови для централізованого планування усіх функцій обслуговування й органічного ув'язування його з плануванням основного виробництва, для підвищення якості обслуговування, скорочення термінів обслуговування, підвищення рівня механізації праці по обслуговуванню, його економічності й ефективності.
При децентралізованому обслуговуванні функції обслуговування виконуються або самими основними працівниками, або допоміжним персоналом, що знаходиться в тих підрозділах, що він обслуговує. Перевагою цього виду обслуговування є більш висока оперативність вирішення задач обслуговування робочих місць. Основними недоліками є: низький рівень механізації праці, нераціональне використання праці допоміжних робітників (і основних, якщо вони виконують ці функції).
При змішаному (комбінованому) обслуговуванні частина функцій обслуговування виконується централізовано, а частина — децентралізована.
За формою виконання функцій обслуговування робочих місць форми обслуговування можуть бути:
Þ стандартним;
Þ планово-попереджувальним;
Þ черговим.
Застосування тієї або іншої форми обслуговування багато в чому обумовлено типом виробництва.
В одиничному і дрібносерійному виробництві переважає чергове обслуговування (ЧО), яке здійснюється в міру необхідності по викликах з робочих місць і по змінно-добових завданнях. Для нього характерна відсутність заздалегідь складених графіків і регламентів. Ця система проста з погляду її організації, але відрізняється малою економічністю обслуговування, можливістю виникнення простоїв основних робітників.
В умовах серійного виробництва широке поширення одержало планово - попереджувальне обслуговування (ППО) робочих місць, при якому всі роботи з функцій обслуговування робочих місць здійснюються на основі планів-графіків, ув'язаних з виробничими планами, завданнями. Ця робота здійснюється допоміжним персоналом при майже повному звільненні основних робітників від функцій обслуговування своїх робочих місць. При цій системі здійснюється планове й активно-попереджувальне обслуговування:
• забезпечується такий стан, при якому необхідні матеріали обов'язково надходять на робоче місце у відповідний момент часу;
• огляд і ремонт устаткування здійснюють у заздалегідь визначений термін;
• переналагодження устаткування, підготовка і виготовлення спеціального технологічного оснащення здійснюються вчасно, з урахуванням запуску в обробку нових партій деталей і т.п.
Упровадження цієї системи вимагає значної підготовчої роботи, значних трудових і матеріальних витрат. Однак ці витрати суттєво перекриваються одержуваним ефектом за рахунок стабільної і продуктивної праці основного персоналу й устаткування, тому що система ППО характеризується ритмічністю роботи допоміжних служб, мінімальною можливістю простоїв, більш високою якістю обслуговування.
Стандартне обслуговування — найбільш довершена форма планово - попереджувального обслуговування — характерна для поточно-масового виробництва, при стійкому виробничому процесі і постійному закріпленні операцій за робочими місцями. Сутність його полягає в обслуговуванні по заздалегідь розроблених стандартних розкладах і стандарт-планам. Такими видами обслуговування є: стандартний ремонт устаткування, примусова заміна ріжучого і міряльного інструмента і пристосувань, налагодження і підналагодження устаткування, регулярне поповнення робочих місць предметами праці і т.д. При цій формі обслуговування основні робітники цілком звільняються від виконання допоміжних функцій, що дозволяє більш раціонально використовувати їхній робочий час. Стандартне обслуговування запобігає будь-яким простоям робітників або устаткування через незабезпеченість робочих місць будь-якими видами послуг. Це найбільш економічна форма обслуговування, що вимагає, однак чіткої ритмічності основного виробництва.
Щоб організувати обслуговування робочого місця відповідно до перерахованих вище вимог, необхідно вирішити наступні чотири взаємозалежних групи питань:
1) встановити, які функції обслуговування потребує дане робоче місце, його працівник і вся система робочих місць;
2) по кожній функції обслуговування визначити фізичну норму обслуговування, обґрунтувати її обсяг у зміну (місяць, рік);
3) визначити регламент обслуговування, його графік із зазначенням часу, послідовності і періодичності обслуговування;
4) персоніфікувати обслуговування, тобто закріпити функції обслуговування за певними виконавцями або підрозділами.
Фізична норма обслуговування може бути представлена різними показниками. Для сировини, матеріалів, напівфабрикатів це може бути обсяг їхньої разової доставки або величина їхнього незнижуваного запасу на робочому місці. Для ремонтних робіт може бути зазначений вид ремонту: дрібний, середній, капітальний і його тривалість. Для енергообслуговування вказуються його параметри (напруга і сила струму, тиск і температура пари і гарячої води й ін.). Для міжремонтного обслуговування устаткування, господарського обслуговування робочого місця указуються види робіт і їхня тривалість і т.д.
Регламент обслуговування для кожного виду обслуговування також може мати свій вид. В одному випадку це може бути вказівка на періодичність обслуговування (наприклад, «раз у зміну», «щогодини», «два рази на місяць» і т.д.), в іншому випадку може бути зазначений конкретний час обслуговування. Можуть бути вказівки типу: «по виклику» або «постійно», «безупинно».
Добре організоване обслуговування передбачає: працівники, робоче місце яких обслуговують, знають, хто їх обслуговує, у якому обсязі і коли. А працівники, що обслуговують, знають, кого вони обслуговують, у якому обсязі й у який час. Усе це повинно бути зафіксовано в організаційних документах.
Проектування організації обслуговування робочих місць здійснюють в наступній послідовності:
• встановлюється склад і обсяг робіт з обслуговування загалом для підрозділу;
• виділяються роботи з обслуговування, які доцільно передати основним працівникам;
• виходячи зі складу й обсягу робіт розраховуються норми витрат праці допоміжних працівників для обслуговування робочих місць (норми чисельності, норми обслуговування, норми часу обслуговування);
• склад і обсяг робіт з обслуговування розподіляються між допоміжними працівниками з урахуванням функціонального поділу праці між ними і норм витрат праці;
• установлюються види і форми обслуговування і розробляються умови їхнього застосування;
• розраховуються фізичні норми обслуговування;
• розробляються регламенти обслуговування (графіки, розклади, маршрути руху);
• проектується організація стаціонарних і пересувних робочих місць допоміжних працівників.
На основі аналізу зведень про витрати часу по видах робіт розробляють схеми функціонального поділу праці, де указують виконавця, вид і умови роботи, що виконується. На наступному етапі проектуються заходи, спрямовані на удосконалювання системи обслуговування робочих місць з врахуванням науково обґрунтованого зв'язку процесів обслуговування з основним виробничим циклом. У результаті може бути сформована оптимальна система обслуговування, що забезпечує безперервність усього виробничого процесу.
Цей метод підвищення рівня обслуговування робочих місць найбільш ефективний в умовах серійного і масового виробництв. Удосконалення організації обслуговування робочих місць дозволяє значно підвищити продуктивність праці, поліпшити якість продукції, упорядкувати роботу цехових служб і допоміжних робітників.
Ефективність організації обслуговування підвищують на основі застосування ЕОМ, що використовують в плануванні ремонтів, черговості виконання мастильних робіт, при складанні графіків і маршрутів обслуговування, розрахунках трудомісткості, управлінні складами і т.д.
Атестація робочих місць — комплексна перевірка робочих місць на відповідність технічним, економічним, організаційним і соціальним вимогам.
Комплексна атестація робочих місць з наступною їхньою раціоналізацією — основа підвищення ефективності праці і виробництва, якості продукції, зниження її собівартості.
Вирішення цих задач досягається за рахунок:
• приведення робочих місць у відповідність з технічними і соціальними вимогами, скорочення застосування ручної, важкої фізичної праці, підвищення змістовності праці;
• поліпшення використання основних фондів шляхом ліквідації зайвих робочих місць і робочих місць із застарілим обладнанням, концентрації робіт на більш прогресивному устаткуванні, підвищення змінності;
• поліпшення умов праці на кожнім робочому місці;
• підвищення кваліфікації працівників.
Атестація робочих місць дозволяє обґрунтовано вирішувати питання оцінки умов праці на робочих місцях і встановлення пільг і доплат за роботу в несприятливих умовах; перевіряти обґрунтованість норм матеріальних витрат; повніше і раціональніше використовувати вкладення фінансових засобів і багато інших питань.
Перший етап атестації робочих місць - їхній облік, що передбачає визначення числа робочих місць, класифікацію й угруповання їх по видах і характеру використання, по категоріях зайнятих на них працівників і ін.
Кількість робочих місць визначається:
• прямим рахунком по кількості верстатів, агрегатів, машин, механізмів, комплектам технологічного й організаційного оснащення при обслуговуванні (по нормі) кожної одиниці одним працівником;
• за встановленими зонами обслуговування;
• за робочими посадами.
На окремих виробництвах (будівництво) кількість робочих місць визначається на основі нормативної трудомісткості по видах робіт, виробничим процесам або їхньої закінченої частини.
Кожне робоче місце враховується як одне незалежно від того, використовується воно в одну, дві або більш зміни.
Облік ведеться по спеціальній відомості.
Другий етап - безпосередня атестація робочих місць, у ході якої кожне робоче місце оцінюється комплексно за наступними рівнями:
• технічному;
• організаційному;
• умовам праці і техніки безпеки.
Для оцінки технічного рівня робочого місця можуть використовуватися наступні основні показники:
• відповідність технологічних процесів, устаткування, оснащення, інструмента і засобів контролю вимогам що висуваються до якості продукції;
• рівень продуктивності устаткування;
• співвідношення фактичної і проектної продуктивності устаткування;
• технологічна оснащеність робочого місця;
• виправданість ступеня механізації праці.
При оцінці організаційного рівня робочого місця аналізуються наступні показники:
• раціональність планування;
• кількість і комплектність оргоснащення, прогресивність його конструкції і технічний стан;
• застосування багатоверстатного обслуговування;
• раціональність обслуговування робочих місць;
• відповідність форм організації праці технологічному процесу, характеру й обсягу виконуваних робіт;
• використання раціональних прийомів і методів праці;
• кваліфікація працівника, її відповідність складності і необхідній якості виконуваних робіт;
• якість діючих норм праці;
• ефективність використання робочого місця: рівень використання устаткування в часі; коефіцієнт змінності, зайнятість працівника продуктивною працею протягом зміни.
При оцінці умов праці і техніки безпеки аналізуються:
• відповідність санітарно-гігієнічних умов нормативним вимогам;
• відповідність виробничого процесу, устаткування, організації робочого місця стандартам безпеки і нормам охорони праці;
• обсяги ручної і важкої фізичної праці;
• наявність монотонної праці;
• забезпеченість працюючих спецодягом і спецвзуттям, засобами захисту і їхня відповідність стандартам безпеки праці і встановлених норм.
За результатами атестації робочих місць кожне з них може бути віднесене до однієї з трьох груп.
1) Атестовані робочі місця - робочі місця, показники яких цілком відповідають або вимогам перевищують їх.
2) Підлягають раціоналізації - робочі місця, окремі показники яких не відповідають установленим вимогам, але можуть бути доведені до рівня цих вимог у процесі раціоналізації.
3) Підлягають ліквідації - робочі місця, показники яких не відповідають і не можуть бути доведені до рівня установлених вимог у результаті раціоналізації. До цієї ж групи відносяться робочі місця, раціоналізація яких економічно не доцільна, а також зайві робочі місця.
Третій етап — раціоналізація робочих місць. Розробка заходів щодо раціоналізації робочих місць проводиться на основі аналізу даних атестації. У ході техніко-економічного аналізу розглядаються результати оцінки робочих місць і пропозиції по їхньому удосконаленню, установлюється реальна потреба в кожному робочому місці, розраховується ефект від доведення робочих місць до нормативного рівня і необхідні витрати, виявляються можливості підприємства для проведення раціоналізації робочих місць.
Заходи рекомендується розробляти по наступним основних напрямках:
1) підвищення технічного рівня робочих місць;
2) підвищення організаційного рівня робочих місць;
3) поліпшення умов праці і техніки безпеки на робочих місцях;
4) ліквідація зайвих і малоефективних робочих місць.
.png)