Післявоєнна міжнародна обстановка.

План уроку:

1. 14 пунктів Вудро Вільсона.

2. Паризька мирна конференція.

3. Українське питання на Паризькій мирній конференції.

4. Вашингтонська конференція.

28 вересня Болгарія стала першою країною з Четверного союзу, яка вийшла з війни. 28 жовтня Австро-Угорщина запросила перемир’я, яке було підписано 3 листопада. 30 жовтня Туреччина змушена була підписати перемир’я з Антантою.

Після цих подій Німеччині нічого не залишалося, як розпочати переговори про мир. Німецький уряд очолив принц Макс Баденський, який звернувся до американського президента Вудро Вільсона з пропозицією про перемир’я на основі його «14 пунктів», який був оприлюднений 8 січня 1918 року. (дату запиши у зошит).

Американська Програма миру («14 пунктів» В. Вільсона) (подається у скороченому викладі):
1. Відкриті мирні договори, відкрито обговорені, після яких не буде жодних таємних міжнародних угод будь-якого виду, а дипломатія буде діяти відверто і на виду у всіх.
2. Абсолютна свобода торгового судноплавства у мирний час і під час війни.
3. Знищення перешкод для міжнародної торгівлі.

4. Справедливі гарантії того, що національні озброєння будуть скорочені до крайнього мінімуму, що відповідає державній безпеці.
5. Вільне, щире і абсолютно неупереджене вирішення всіх колоніальних питань, суперечок, з суворим дотриманням принципу: при вирішенні всіх питань, що стосуються суверенітету, інтереси населення відповідають вимогам уряду, права якого мають бути визначені. Право націй на самовизначення.
6. Звільнення Німеччиною всіх російських територій. Врегулювання «російського питання», що гарантує найповніше й вільне сприяння з боку інших націй в отриманні нової, без перешкод, можливості приймати незалежні рішення щодо власного політичного розвитку Росії та її національної політики й прийняття у співтовариство вільних націй...
7. Визволення і відновлення Бельгії.
8. Повернення Франції Ельзас-Лотарингії.
9. Визначення кордонів Італії провести на основі чітко визначених національних кордонів.
10. Автономія народів, які входять до складу Австро-Угорщини.
11. Евакуація німецьких військ з Румунії, Сербії та Чорногорії, забезпечення Сербії вільного й надійного доступу до моря.
12. Автономія народам, які населяють Туреччину; відкриття Дарданелл для кораблів усіх країн.
13. Створення незалежної Польщі з виходом до моря і приєднання до Польщі територій, заселених поляками.
14. Повинно бути організоване спільне об'єднання націй на основі особливих статусів з метою створення взаємогарантій політичної незалежності й територіальної цілісності як великих, так і малих держав.

Як ти вважаєш, чого прагнув досягти Вудро Вільсон своїми "14 пунктами"?

2. Паризька мирна конференція

Для розробки й укладення мирних договорів із переможеними країнами держави-переможниці зібрали в Парижі міжнародну конференцію, що працю­вала від 18 січня 1919р. з перервами до 21 січня 1920р. (запиши у зошит). У її роботі брали участь декілька тисяч делегатів від 27 держав і британських домініонів. Переможені дер­жави вперше в історії дипломатії не брали участь у переговорах. На конференцію не запросили також представників Росії, де точилася громадянська війна.

Ви­значальну роль у виробленні рішень конференції відігравали: «Рада чотирьох», що складалася з голів урядів Великої Британії, Франції, США та Італії, і «Рада десяти», що складалася з голів урядів і міністрів закордонних справ Великої Британії, Франції, США, Італії та Японії. Однак фактично робота конференції спрямовувалася так званою «Великою трійкою» — прем'єр-міністром Великої Британії Д. Ллойд Джорджем, прем'єр-міністром Франції Ж.Клемансо і прези­дентом США В. Вільсоном.

Робота з поняття (запиши у зошит):

Велика четвірка («Рада чотирьох») — лідери провідних країн — союзників, які зустрілися в січні 1919 року після закінчення 1-ї світової війни на Паризькій мирній конференції. До неї входили Вудро Вільсон (США), Девід Ллойд-Джордж (Сполучене королівство), Вітторіо Орландо (Італія) і Жорж Клемансо (Франція).

Обговорення проектів мирних договорів із переможеними країнами, що фор­мально розроблялися на основі «14 пунктів» Вільсона, виявило наявність зна­чних суперечностей між учасниками конференції, обумовлених цілями, яких намагалися досягти їхні держави.

Франція, на території якої велися бойові дії, більше за інші держави постраждала у війні. Клемансо був налаштований реалізувати популярне серед французів гасло «Німці за все заплатять»,

• позбавити Німеччину можливостей для реваншу в майбутньому і посилити вплив Франції у Європі.

• поверненні французам Ельзасу і Лотарингії,

• отриманні Саарського вугільного басейну й відсуненні кордону з Німеччиною до Рейну.

• На німецьких землях уздовж лівого берега Рейну передбачалося створення буферних держав під німецьким впливом.

• Французькі політики прагнули економічно ослабити Німеччину величезними репараціями (500 млрд марок золотом) і отримати час­тину її колоній в Африці.

Велика Британія на початок конференції вже отримала все, заради чого вела війну.

• Німеччина перестала бути її суперником на морях і конкурентом на світо­вих ринках.

• Британські домініони захопили німецькі колонії, а сама Велика Бри­танія контролювала значну частину «спадщини» Османської імперії на Близько­му Сході. Британці прагнули лише утримати й закріпити досягнуте. У визначеннікордонів післявоєнної Європи, на думку Ллойд Джорджа, необхідно було дотри­муватися принципів національної приналежності й права народів на самовизна­чення

• виступали проти запропонованої в «14 пунктах» В. Вільсона свободи судноплавства й за підтримки Франції та Японії наполягали на згортанні амери­канських програм будівництва воєнно-морського флоту. Завдяки цьому британ­ці сподівалися зберегти свою морську перевагу. За роки війни Велика Британія, як і Франція, перетворилася з кредитора на боржника.

США внаслідок війни суттєво змінили своє становище у світі.

• З боржника вони перетворилися на кредитора.

• Сполучені Штати дали в позику країнам Єв­ропи близько 10 млрд доларів. їхній валовий національний продукт за роки ві­йни збільшився більше ніж у 2 рази.

Італія на конференції розраховувала домогтися прийняття рішення про пере­дачу їй тих територій, які їй пообіцяли за участь у війні на боці Антанти, а саме Південного Тиролю, східного узбережжя Адріатичного моря і частини Малої Азії. Однак незначний внесок італійців у війну не спонукав «Велику трійку» підтри­мати їхні вимоги. Румунія наполягала на передачі їй Трансільванії, Буковини й Банату з австро-угорської спадщини, обіцяних їй у 1916р. До того ж вона оку­пувала Бессарабію, яка раніше належала Російській імперії. Лише за активну участь у придушенні Угорської революції вимоги румунів задовольнили.

Японія претендувала на колишні німецькі колонії в Тихому океані і півострів Шаньдун у Східному Китаї, що до війни орендувала Німеччина. Усі ці території японці в роки війни захопили. Вимоги Японії підтримувала Велика Британія, вважаючи, що це допоможе їй ослабити зростання впливу США.

На основі вище сказаного, заповни табличку у своєму робосу зошиті, прикріпи її фото у цьому завданні:

3. Українське питання на Паризькій мирній конференції.

Керівники Центральної Ради домагались офіційного визнання Антантою Української Народної Республіки. Проте Антанта щодо України вела двоїсту політику. 3 одного боку, вона підтримувала білогвардійський рух. Одночасно, намагаючись утримати УНР від переговорів з Німеччиною, Франція та Англія у грудні 1917 р. визнали уряд УНР, проте допомогу Україні не надали.

У цій складній зовнішньополітичній ситуації УНР, Німеччиною та її со-озниками був підписаний у Бресті мирний договір. Згідно з договором УНР, повністю відокремившись від Росії, була визнана державами Центрального блоку.

Брестський договір був великим успіхом молодої української держави. Україну визнало чимало держав, проте вона не змогла налагодити (не з своєї вини) нормальні відносини з країнами-сусідами, від яких багато в чому залежала її доля - з радянською Росією та Польщею.

У січні 1919 р. на Паризьку мирну конференцію прибула обʼєднана делегація УНР і ЗУНР на чолі з Г. Сидоренком. При цьому посли обох українських держав діяли самостійно. Жодна із делегацій не мала підтримки від країн Антанти. Особливо ворожою щодо ЗУНР була позиція Франції, зацікавленої у зміцненні Польщі як противаги Німеччині на Сході.

У цілому за час свого перебування в Парижі українська делегація провела велику роботу, спрямовану на захист і роз’яснення української справи. Вона звернулася до конференції з нотами і заявами, в яких порушувалися питання про необхідність визнання суверенітету УНР, про її кордони, самовизначення західноукраїнських земель, обґрунтовувалися права УНР на Східну Галичину, Північну Буковину, Закарпатську Україну та інші українські землі. В них також містилася інформація про історію українського народу, його державницькі традиції, державне будівництво в УНР, її боротьбу проти більшовицької Росії, українсько-польську війну у Східній Галичині, висловлювався протест проти загарбницької політики Росії, Польщі, Румунії, інших держав щодо різних частин української землі.

На жаль, за весь час роботи конференції українське питання в цілому окремо не обговорювалося, а лише у зв’язку з вирішенням двох інших, на думку її організаторів, набагато важливіших питань — російського і польського. Останнього у зв’язку з українсько-польською війною за Східну Галичину і проблемою східних кордонів Польщі. Наддніпрянська ж Україна розглядалася ними як одна з територій колишньої Російської імперії, а отже, частиною російського питання.

Під час розгляду цього питання 15 лютого висвітлювалась також ситуація в Україні. Учасники засідання були поінформовані про захоплення більшовиками Харкова, Катеринослава, Києва, частини Донбасу, наближення їх до окупованих військами Антанти південних міст України й відповідно про великі невдачі Директорії УНР, перехід значної частини її військ на бік Червоної армії. Ця інформація не могла не вплинути на позицію керівників Антанти, які й до цього, завдяки шаленій наклепницькій пропаганді росіян і поляків, з великою недовірою ставилися до українського руху.

Під впливом ідеологів білогвардійського руху Антанта остаточно взяла курс на відновлення «єдиної Росії». 26 травня 1919 р. Найвища Рада Паризької конференції визнала адмірала О. Колчака «верховним правителем і 58 вождем усіх антибільшовицьких сил Росії», проігнорувавши УНР та інші національні держави, що існували на теренах колишньої імперії, за винятком Польщі і Фінляндії. Протести української делегації та спільна заява делегацій усіх проігнорованих республік не мали ніякого впливу.

Скориставшись допомогою країн Антанти, польська армія окупувала в червні майже всю Східну Галичину, а Найвища Рада конференції санкціонувала цю окупацію. Так Східна Галичина опинилася в руках Польщі, хоча тривалий час точилася дипломатична боротьба за політичний статус цього краю.

Ще раніше, в квітні 1919 р., Рада Міністрів закордонних справ конференції схвалила окупацію Закарпатської України Чехословаччиною, а Північної Буковини — Румунією. 8 травня в Парижі було ухвалено 59 остаточне рішення про передачу Закарпаття Чехословаччині. Воно було юридично оформлене Сен-Жерменським мирним договором з Австрією, підписаним 10 вересня 1919 р. Сен-Жерменський, а згодом і Севрський (10 серпня 1920 р.) мирні договори закріпили всю Буковину за Румунією.

Різку, але справедливу характеристику політики Антанти щодо України під час мирної конференції в Парижі дав один з організаторів Директорії, міністр земельних справ у першому її уряді М. Шаповал. «За цей час, — писав він у вересні 1919 р., — Антанта: не хоче говорити з українцями, Галичину віддала полякам, а Буковину і частину «Руської Країни» (Закарпатської України. — І. Г.) та Бессарабію румунам, другу частину «Руської Країни» чехам, поляки ще самі зайняли половину Волині і заявляють претензії на Поділля, простягають руки по Житомир і навіть Київ, захопили більшу часть Білоруси і йдуть на Литву і Латвію. З українцями Антанта поводиться так, як з ворогами і трактує їх гірше Туреччини і Болгарії».

На твою думку, чи були в української делегації шанси, щоб досягти визнання Української держави країнами Антанти?

В чому була основна проблема у вирішенні "українського питання"?

4. Вашингтонська конференція.

Робота з термнами (запиши у зошит):

Вашингто́нська конфере́нція — конференція з обмеження озброєнь та вирішення проблем Далекого Сходу та басейну Тихого океану, що склалась після Першої світової війни. Відбувалась з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. у конгрес-холі Constitution Hall, Вашингтон.

У роботі конференції взяли участь США, Велика Британія, Республіка Китай, Японська імперія, Французька республіка, Королівство Італія, Нідерланди, Бельгія та Португальська республіка.

Вашингтонська конференція була скликана за ініціативою США, які розраховували домогтися сприятливого для себе вирішення питання про морські озброєння та закріплення нового співвідношення сил в Республіці Китай та в басейні Тихого океану. Конференція також була спрямована проти національно-визвольного руху народів колоніальних і залежних країн.

На Вашингтонській конференції були вироблені і підписані наступні основні документи:

• Договір чотирьох держав (США, Великої Британії, Французької республіки та Японської імперії) про спільний захист договірними державами їх територіальних «прав» у Тихому океані. Підписаний 13 грудня 1921. Договір мав на меті об'єднати сили союзників проти національно-визвольного руху народів басейну Тихого океану і Далекого Сходу.

• Договір п'яти держав (США, Великої Британії, Японської імперії, Французької республіки та Королівства Італія) про обмеження морських озброєнь, що змінили співвідношення останніх на користь США. Підписаний 6 лютого 1922 р. Підписуючи цей договір, Велика Британія підтверджувала свою вимушену згоду на відмову від безумовного переважання на морі.

• Договір дев'яти держав (США, Великої Британії, Французької республіки, Японської імперії, Королівства Італія, Бельгії, Нідерландів, Португальської республіки та Республіки Китай). Підписаний 6 лютого 1922 р. Договір надавав країнам, які його підписали, «рівні можливості» у Республіці Китай в області торговельної та підприємницької діяльності та зобов'язував не вдаватися до використання внутрішнього становища в Республіці Китай з метою отримання спеціальних прав і привілеїв, які можуть завдати шкоди правам та інтересам інших держав — учасників договору.

Вашингтонська конференція не внесла змін до існуючого на той час становища на Далекому Сході. Рішення, досягнуті на конференції, завершили переділ колоніальних володінь і сфер впливу, що відбувались після Першої світової війни імперіалістичних держав на Тихому океані та Далекому Сході. США ж домоглись ряду важливих поступок з боку Великої Британії та Японської імперії. Разом з тим рівновага була нестійкою. Вже в ході переговорів США заявили про недостатність японських поступок у Республіці Китай, у свою чергу Японська імперія відразу ж після конференції встала на шлях перегляду рішень конференції.

Надішли короткий конспект уроку, який ти написав/ла: