Підготовка доповіді для наукової конференції

Епідемія коронавірусу, що спалахнула в грудні 2019 року в китайському місті Ухань (провінція Хубей), дуже швидко набула характеру пандемії, охопивши практично всі країни світу. Звичний уклад життя мільйонів людей було розхитано, а подекуди й зруйновано. Зміни, викликані необхідністю впровадження жорстких карантинних обмежень, торкнулися всіх сфер економіки та суспільного життя, зокрема освіти. Звісно, Україна не стала винятком. 11 березня 2020 року (трохи більше ніж через тиждень після того, як було зареєстровано перший випадок хвороби) Кабінет Міністрів затвердив низку протиепідемічних заходів, одним з яких було впровадження тритижневого карантину в усіх закладах освіти. Через чотири дні, 16 березня, Міністерство освіти і науки видало наказ № 406 «Про організаційні заходи для запобігання поширенню коронавірусу COVID-19», яким передбачалося забезпечення освітнього процесу шляхом використання технологій дистанційного навчання, тобто без відвідування закладів освіти її здобувачами. Звісно, впровадження карантину не було чимось новим чи несподіваним для шкіл, коледжів або університетів. Тритижневий карантин, зокрема, довелося пережити в листопаді 2009 року в звʼязку з епідемією грипу A/H1N1, а з припиненням навчання через сезонний грип школи взагалі стикаються щорічно. Однак масштаби захворюваності на COVID-19, тривалість карантину, невизначеність ситуації загалом — усе це дало підстави стверджувати, що українські школи раптово опинилися в новій освітній реальності.

Чи були вони готові до такого випробування? Наскільки складно виявилося українським учителям працювати в нових умовах? Як режим дистанційного (власне кажучи, екстреного) навчання вплинув на якість знань та самодисципліну учнів?

Зробити презентацію на тему «COVID-19: Нові будні українських учителів, учнів та батьків».

Поділіться своїм досвідом дистанційного навчання (чи викладання). З якими труднощами вам найчастіше довелося стикатися?