Під час війни змінилося життя дітей. Коли пішли в армію батьки і старші брати, дитинство для багатьох підлітків закінчилося: вони змушені були долучатися до виробничого процесу в селянських господарствах або йти на роботу по найму на заводи і фабрики, заміняючи там мобілізованих

чоловіків. Багатьом дітям, які втратили батьків на фронті, під час масових переміщень (біженства) та через інші обставини воєнного часу, довелося зазнати гіркої долі сирітства. Як правило, це стосувалося вихідців з бідних селянських і робітничих родин.

Найбільш відомими організаторами та меценатами, котрі всіма зусиллями намагалися допомогти дітям сиротам були Василь Нагірний та Андрей Шептицький (Львів). З їхньою допомогою було відкрито низку сиротинців, які були особливо нагальні в період після Першої світової війни.

1.Опрацюйте історичні джерела, розгляньте світлини.

Чи змогли б вижити та адаптуватися до нових умов життя діти-сироти після Першої світової війни без допомоги таких меценатів як

А. Шептицький, В. Нагірний та ін.? Відповідь обґрунтуйте.

Про ті, нелегкі, моменти є згадки у митрополита Андрея Шептицького: “Діти, що їх примістили ми по сиротинцях, є часами так пригноблені трагедією їх життя, що сестри, котрі є якби матерями для дітей, мусять не раз місяцями

працювати, щоб викликати усміх тих маленьких. Через

цілий рік є неможливо виробити атмосферу веселости і щастя. Діти, що мають своїх матерів та вітців, ведуть життя не на багато ліпше, чим сироти”.

Візуалізація видатних історичних постатей України

Андрей Шептицький – предстоятель Української греко-католицької церкви». До 150-річчя від дня народження (Матеріали до бібліографії з газетної періодики) | Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського А. Шептицький Нагірний Василь Степанович — Вікіпедія

В Нагірний

Праця митрополита не залишилася непоміченою, про свого наставника знали навіть найменші дітки, котрі часто зверталися до митрополита Андрея Шептицького у своїх листах, називаючи його Татком. Один з таких листів зберігся до наших днів і ось про що в ньому йшлося:

«НайдорожчіТаточку!
Прошу приїхати до нас, бо я ще Таточка ніколи не бачила. Я сего року перший рік в приюті і всі товаришки говорять, що мають Таточка у Львові,

і я лише слухаю та й думаю собі: а ну як Таточко приїде, чи схоче мене взяти за свою дитину? Бо вже кілька літ, як помер мій рідний Тато і тепер не маю нікого…”

Донині немає поіменного списку українських жінок, які служили в легіоні Українських січових стрільців. За спогадами жінок-військових Олени Степанів і Ганни Дмитерко, є відомості про понад 30 таких жінок у війську. Весною 1915 року галицька преса писала про 36 жінок серед стрільців. Дослідниця Мар’яна Байдак зауважує, що у складі різних підрозділів Українських січових стрільців служили 37 українок, які виконували бойові і допоміжні функції, переважно медичні.

Наведіть 2-3 речення з фактами біографії Олени Степанів.

Як ви розумієте вислів: "Біженці - чужинці на своїй землі"?

У тилових районах України в роки війни з’явилася ще одна, незвична для мирного часу категорія людей – біженці. Це були жителі Західної України, Білорусії, Польщі, країн Прибалтики, як правило, – жінки, діти, літні люди. Місцеві власті розміщували їх у невеликих містах і селах, де легше можна було розв’язати проблему працевлаштування і харчування. Кількість військовополонених, які опинилися на території України в ході війни, також налічувала сотні тисяч осіб. Вони працювали на шахтах, підприємствах важкої промисловості, у поміщицьких маєтках і в господарствах заможних селян. Спілкуючись із місцевим українським населенням, біженці й військовополонені стали додатковим джерелом інформації про незнайоме закордоння, про його людей, їхні звичаї. Це справляло певний вплив на зміну світосприйняття жителів тилових регіонів України, розширення їх уявлень…

Прочитайте спогади про життя у роки Першої світової війни: