Основи національної безпеки України

Тема: Основи національної безпеки України

ПЛАН

1. СИСТЕМА СВІТОВОЇ КОЛЕКТИВНОЇ БЕЗПЕКИ

2. ПОНЯТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ. СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

3. СЕКТОР БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ

4. НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ ТА ЗАГРОЗИ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ

5. ВОЄННА ДОКТРИНА УКРАЇНИ

6. РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНИХ ЗБРОЙНИХ СИЛ ТА ІНШИХ ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАНЬ УКРАЇНИ - НЕОБХІДНА УМОВА ЗБЕРЕЖЕННЯ МОГУТНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Світова (міжнародна) безпека - такий стан міжнародних відносин, за якого створюються умови, необхідні для існування та функціонування держав, забезпечення їхнього повного суверенітету, політичної та економічної незалежності, рівноправних відносин з іншими країнами. Тобто світова безпека - це стан міжнародних відносин, за якого їх суб'єктам (державам) не загрожує небезпека війни або інше посягання ззовні на суверенне існування і незалежний розвиток.

Загальне прагнення держав до збереження миру і правопорядку сприяло створенню системи колективної безпеки, оскільки жодна держава самостійно не має змоги вирішити це глобальне завдання.

Система колективної безпеки - це сукупність міждержавних організацій, міжнародних договорів та угод, колективних органів і сил, створена зусиллями кількох держав або всієї світової спільноти для запобігання різного роду загрозам (економічним, військовим, екологічним та ін.) існуванню і розвитку людської цивілізації на регіональному або глобальному рівні або нейтралізації їх.

Функціонування системи колективної безпеки проявляється в системі дій, установленій Статутом Організації Об'єднаних Націй (ООН), що спільно застосовуються державами з метою підтримання міжнародного миру і безпеки, запобігання актам агресії та придушення їх.

У міжнародному праві розрізняють два види системи колективної безпеки: універсальну та регіональні.

Універсальна система колективної безпеки заснована на нормах Статуту ООН і передбачає дії держав-членів ООН відповідно до рішень цієї організації.

Система колективних заходів, закріплена в Статуті ООН, охоплює:

• заходи щодо заборони погрози силою або її застосування у відносинах між державами;

• заходи мирного розв’язання міжнародних суперечок;

• заходи роззброєння;

• заходи з використання регіональних організацій безпеки;

• тимчасові заходи з припинення порушень миру;

• примусові заходи безпеки без застосування збройних сил;

• примусові заходи безпеки із застосуванням збройних сил.

Регіональні системи колективної безпеки представлені угодами та організаціями, які забезпечують безпеку на окремих континентах та в регіонах.

Можливість створення та діяльності цих систем закріплена в розділі VIII Статуту ООН «Регіональні угоди».

Ефективні регіональні системи колективної безпеки вимагають участі в них усіх держав певного регіону, незалежно від їхнього суспільного й державного ладу. Вони мають таку саму мету, що й універсальна система колективної безпеки, - підтримання міжнародного миру і безпеки. Разом з тим сфера їх дії обмежена порівняно з універсальною системою колективної безпеки. По-перше, регіональні організації не мають права ухвалювати будь-які рішення з питань, що зачіпають інтереси всіх держав світу або інтереси держав, що належать до інших або декількох регіонів; по-друге, учасники регіональної угоди вправі розв'язувати тільки такі питання, які стосуються регіональних дій, зачіпають інтереси держав відповідної групи.

До компетенції регіональних організацій належить насамперед забезпечення мирного розв'язання спорів між їхніми членами.

Рада Безпеки ООН може використовувати регіональні організації для здійснення під своїм керівництвом примусових заходів. Самі ж регіональні організації не вповноважені вживати ніяких примусових заходів без дозволу Ради Безпеки. Регіональні організації мають право застосовувати примусові заходи тільки для відбиття вже вчиненого нападу на одного з учасників регіональної системи колективної безпеки.

Нині існує декілька регіональних систем колективної безпеки. Основними серед них є Організація з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ), Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Система колективної безпеки СНД. Певні заходи колективної безпеки розроблені і в рамках Ліги арабських держав (ЛАД), Об'єднання американських держав (ОАД) та Організації африканської єдності (ОАЄ).

2. ПОНЯТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ. СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Національна безпека України - це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Закон України «Про національну безпеку України» визначає, що державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист інтересів та цінностей таких суб’єктів та утворень:

• людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності;

• суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку;

• держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності;

•території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.

Реалізує політику захисту національних інтересів сектор безпеки і оборони (СБО).

До його складу входять: органи державної влади; Збройні Сили України та інші утворені відповідно до законів України військові формування; правоохоронні та розвідувальні органи; державні органи спеціального призначення з правоохоронними функціями; сили цивільного захисту; оборонно-промисловий комплекс України; громадяни та громадські об’єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки України.

Не важко помітити, що громадяни України одночасно входять до складу СБО та є тими суб'єктами, інтереси та найважливіші цінності яких підлягають захисту.

Участь громадян у забезпеченні національної безпеки України проявляється через наявність у них відповідних прав та обов’язків, через участь у процесах демократичного цивільного контролю за діяльністю СБО. Крім того, громадяни України на виборах, референдумах, а також через органи державної влади і місцевого самоврядування виказують і реалізують своє бачення національних інтересів України, способів їх захисту. Вони привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни. Урешті-решт, вони в законний спосіб і законними засобами захищають власні права та інтереси, а також власну безпеку. У разі потреби громадяни зі зброєю в руках виступають на захист державного суверенітету України та її територіальної цілісності.

Правовою основою забезпечення національної безпеки громадянами нашої держави є Конституція України та закони України. У ч. 1 ст. 17 Конституції України проголошується, що захист суверенітету й територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Крім цього, як уже зазначалося вище, у Конституції України закріплено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України.

Національна безпека є досить складною системою, елементи якої перебувають у постійній взаємодії та протидії. У законодавстві нашої держави відсутнє означення поняття цієї системи. Багато науковців у сфері національної безпеки пропонують таке його означення.

Система національної безпеки України (СНБУ) - сукупність окремих відносно самостійних і взаємопов’язаних та відокремлених елементів, що утворюють певну цілісність, яка забезпечує розвиток та захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Система національної безпеки України

У центрі системи національної безпеки України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави.

Елементи системи перебувають у постійній взаємодії і протиборстві. Життєво важливі інтереси названих суб'єктів зазнають впливу внутрішніх і зовнішніх загроз. Зі свого боку, і інтереси, і загрози постійно перебувають під впливом інших елементів системи національної безпеки, таких як фактори зовнішнього природного середовища та дії СБО.

Ефективність функціонування створеної в державі системи національної безпеки оцінюється рівнем захищеності життєво важливих інтересів від загроз. Якщо рівень захищеності високий, то система визнається ефективною, і навпаки.

3. СЕКТОР БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ

Для захисту національних інтересів України від наявних та потенційних загроз функціонує СБО.

СБО - система органів державної влади, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, сил цивільного захисту, оборонно-промислового комплексу України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем і відповідно до Конституції та законів України за функціональним призначенням спрямована на захист національних інтересів України від загроз, а також громадяни та громадські об’єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки України.

СБО України, таким чином, складається з чотирьох взаємопов’язаних складових: сили безпеки; сили оборони; оборонно-промисловий комплекс; громадяни та громадські об'єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки.

Сили безпеки - правоохоронні та розвідувальні органи, державні органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, сили цивільного захисту та інші органи, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення національної безпеки України.

Сили оборони - Збройні Сили України, а також інші утворені відповідно до законів України військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, органи спеціального призначення з правоохоронними функціями, на які Конституцією та законами України покладено функції із забезпечення оборони держави.

До складу СБО входять: Міністерство оборони України, Збройні Сили України, Державна спеціальна служба транспорту, Міністерство внутрішніх справ України, Національна гвардія України, Національна поліція України, Державна прикордонна служба України, Державна міграційна служба України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, Управління державної охорони України, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, розвідувальні органи України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної військово-промислової політики та реалізує її.

Інші державні органи та органи місцевого самоврядування здійснюють свої функції із забезпечення національної безпеки у взаємодії з органами, які входять до СБО.

Очолює СБО Президент України. Він здійснює керівництво у сферах національної безпеки і оборони відповідно до Конституції України, а координацію у цих сферах здійснює Рада національної безпеки і оборони України (РНБО).

СБО підлягає демократичному цивільному контролю.

Демократичний цивільний контроль (ДЦК) - комплекс здійснюваних відповідно до Конституції і законів України правових, організаційних, інформаційних, кадрових та інших заходів для забезпечення верховенства права, законності, підзвітності, прозорості органів СБО та інших органів, діяльність яких пов'язана з обмеженням у визначених законом випадках прав і свобод людини, сприяння їх ефективній діяльності й виконанню покладених на них функцій, зміцненню національної безпеки України.

Система ДЦК складається з контролю, що здійснюється:

• Президентом України;

• Верховною Радою України

• Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

• судами;

• громадськістю.

Громадяни України беруть участь у здійсненні ДЦК через громадські об’єднання, членами яких вони є, через депутатів місцевих рад, особисто шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або до державних органів у порядку, встановленому Конституцією України, Законом України «Про громадські об’єднання» та іншими законами України. Сфера громадського контролю може бути обмежена виключно Законом України «Про державну таємницю».

Предметом ДЦК є:

• дотримання вимог Конституції і законів України у діяльності органів СБО, недопущення їх використання для узурпації влади, порушення прав і свобод людини і громадянина;

• зміст і стан реалізації стратегій, доктрин, концепцій, державних програм та планів у сферах національної безпеки і оборони;

• стан правопорядку в органах СБО, їх укомплектованість, оснащеність сучасним озброєнням, військовою і спеціальною технікою, забезпеченість необхідними запасами матеріальних засобів та готовність до виконання завдань за призначенням у мирний час та в особливий період;

• ефективність використання ресурсів, зокрема бюджетних коштів, органами СБО.

З метою систематичного інформування суспільства про діяльність СБО періодично, але не рідше ніж раз на три роки, органами СБО видаються «Білі книги» або інші аналітичні документи (огляди, національні доповіді тощо).

4.НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ ТА ЗАГРОЗИ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ

У найбільш загальному вигляді національний інтерес - це вираження сукупних потреб суспільства відповідної держави на конкретному етапі її розвитку.

Національні інтереси не тотожні інтересам націй, оскільки перші об’єднують інтереси всіх людей, що проживають у певній державі, незалежно від національної належності, а другі - лише інтереси окремої нації.

Означення поняття «національні інтереси України» наведене в Законі України «Про національну безпеку України».

Національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

За ступенем важливості національні інтереси науковці поділяють на:

1. Життєво важливі національні інтереси (у Законі України «Про національну безпеку України» вони також називаються фундаментальними національними інтересами) - це такі національні інтереси, які пов'язані з виживанням і безпекою нації, захистом території України і території союзників, важливих елементів інфраструктури, забезпеченням безпеки громадян та їхнього економічного добробуту.

До життєво важливих (фундаментальних) національних інтересів України належать:

• державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України;

• сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення;

• інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами.

2. Важливі національні інтереси - такі національні інтереси, які не пов’язані з виживанням України, але які впливають на добробут країни і міжнародну обстановку.

3. Інші національні інтереси-такі національні інтереси, яким можуть загрожувати стихійні лиха, великі виробничі катастрофи, порушення прав людини.

Загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України.

Загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України.

Забруднення довкілля - одна з найбільших проблем людства

Формуємо компетентності

Подискутуйте. Які заходи боротьби з екологічними загрозами ви вважаєте найдієвішими? Запропонуйте власне розв’язання проблеми забруднення довкілля

5. ВОЄННА ДОКТРИНА УКРАЇНИ

Воєнна доктрина України є системою поглядів на причини виникнення, сутність і характер сучасних воєнних конфліктів, принципи і шляхи запобігання їх виникненню, підготовку держави до можливого воєнного конфлікту, а також на застосування воєнної сили для захисту державного суверенітету, територіальної цілісності, інших життєво важливих національних інтересів.

Доктринальні питання в Україні знаходять своє відображення в різних документах: Конституції України, Законах України («Про національну безпеку України», «Про оборону України», «Про військовий обов’язок і військову службу»), Стратегії національної безпеки України, міжнародних договорах України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

У нашій державі в систематизованому вигляді чинні доктринальні погляди викладені в документі «Воєнна доктрина України», схваленому рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 02.09.2015 р., яке затверджене Указом Президента України від 24.09.2015 р. № 555/2015.

Зокрема, у Воєнній доктрині України:

• Російська Федерація визначається воєнним противником України;

• визначаються умови звільнення тимчасово окупованих територій України;

• констатується висока ймовірність великомасштабного застосування проти України воєнної сили;

• підтверджується відмова від політики позаблоковості та відновлення стратегічного курсу на євроатлантичну інтеграцію;

• враховується збільшення ролі інформаційно-психологічних операцій;

• наголошується на потребі вдосконалення системи мобілізаційної підготовки й мобілізації та суттєвого збільшення кількості професійних військових у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях;

• формулюються заходи з підготовки держави до оборони, необхідні для відновлення державного суверенітету та територіальної цілісності, а також завдання розвитку оборонного та безпекового потенціалу України;

• указується, що застосування Україною воєнної сили та реалізація заходів цивільного захисту здійснюватимуться відповідно до норм міжнародного гуманітарного права. У Воєнній доктрині України особливо наголошується на необхідності протистояння новим методам ведення воєнних конфліктів. Це так звані гібридні війни, інформаційні та дезінформаційні кампанії, економічні війни, психологічні кампанії тощо. У сучасному глобалізованому світі ці загрози можуть бути навіть важливішими, ніж пряме військове втручання.

З урахуванням характеру загроз національній безпеці основними завданнями воєнної політики України у Воєнній доктрині, зокрема, визначаються:

• відновлення престижу військової служби;

• збереження змішаного принципу комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань. Тобто громадяни України вступають на військову службу за призовом та в добровільному порядку (за контрактом);

• дотримання принципу незалучення військовослужбовців строкової служби до участі в бойових діях.

Закон України «Про національну безпеку» встановлює, що Воєнна доктрина України з часом буде замінена іншим документом під назвою «Стратегія воєнної безпеки України».

Для допитливих

Документи, у яких викладено доктринальні погляди, у різних країнах називаються неоднаково. Наприклад, у Німеччині - «Біла книга», у Сполучених Штатах Америки - «Стратегія національної безпеки», у співдружності країн-членів НАТО - «Стратегічна концепція НАТО», у Китайській Народній Республіці - «Оборонна доктрина», у Японії - «Основний курс у галузі оборони».

6. РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНИХ ЗБРОЙНИХ СИЛ ТА ІНШИХ ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАНЬ УКРАЇНИ - НЕОБХІДНА УМОВА ЗБЕРЕЖЕННЯ МОГУТНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

У ч. 2 та 3 ст. 17 Конституції України проголошено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності покладаються на Збройні Сили України, а забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України є обов'язком відповідних військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Завдання та функції Збройних Сил України та інших військових формувань визначені у відповідних Законах України: «Про Збройні Сили України», «Про Службу зовнішньої розвідки України», «Про Державну прикордонну службу України», «Про Національну гвардію України».

З огляду на велику важливість завдань та функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, окреслених зазначеними законами, очевидно, що їх розвиток та зміцнення є необхідною умовою забезпечення могутності української держави.

Указом Президента України від 22.03.2017 р. № 73/2017 затверджено Державну програму розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року (текст таємний). Вона містить п’ять стратегічних цілей:

1. Розвиток системи управління Збройних Сил України.

2. Удосконалення системи оборонного планування, запровадження у Збройних Силах прозорого та ефективного управління ресурсами.

3. Набуття спроможностей виконувати завдання щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.

4. Створення єдиної системи логістики та вдосконалення системи медичного забезпечення Збройних Сил.

5. Професіоналізація та створення необхідного військового резерву Збройних Сил України.

Крім цього, питанням розвитку Збройних Сил України та інших військових формувань присвячена Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України, затверджена Указом Президента України від 14.03.2016 р. № 92/2016.

Основною метою реформування та розвитку сектору безпеки й оборони визначено формування та підтримання спроможностей, що дасть змогу гарантовано забезпечити адекватне і гнучке реагування на весь спектр загрози національній безпеці України, раціонально використовуючи наявні в держави можливості та ресурси. Реформування сектору безпеки та оборони передбачає реалізацію комплексу завдань, які полягають, зокрема, у запровадженні принципів і стандартів держав-членів ЄС та НАТО; дотриманні принципів верховенства права, патріотизму, компетентності та департизації; підвищенні рівня координації та взаємодії; створенні національної системи кібербезпеки; зміцненні взаємодії з партнерськими спецслужбами держав-членів НАТО, зокрема вжитті конкретних заходів взаємної довіри та ін.

Словник термінів

Гібридна війна - війна, основним інструментом якої є створення державою-агресором у державі, обраній для агресії, внутрішніх протиріч та конфліктів з подальшим їх використанням для досягнення політичних цілей агресії, які, як правило, досягаються звичайною війною.

Департизація - заборона створювати осередки політичних партій в органах державної влади, прокуратури, збройних силах тощо.

Кібербезпека - процес застосування заходів безпеки з метою забезпечення конфіденційності, цілісності та доступності даних.

Складіть конспект Лекції 1 "Основи національної безпеки України". Надайте фото-звіт. (прикрепіть фото конспекту)

Дайте відповіді на контрольні питання:

1. Що входить до системи колективної безпеки? Які її функції?

2. Що слід розуміти під поняттям «національна безпека України»?

3. Що таке система національної безпеки України?

4. Який склад сектору безпеки і оборони?