Основні правила вимови приголосних звуків.

1. Вимова приголосних звуків (ч. 1)

Теорія:

Вимова приголосних в українській мові регулюється такими правилами:

Дзвінкі звуки не втрачають дзвінкості в кінці складу й слова. Лише дзвінкий приголосний [г] у кількох словах перед глухими [т], [к] оглушується й вимовляється, як парний йому глухий [х]. Відбувається уподібнення за глухістю.

Приклад:

Галузка [галýзка], жабка [жáбка], ложка [лóжка], виріб [вúр'іб]; легко [лéхко], дьогтю [д'óхт'у].

Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова зазнають впливу дзвінких, тобто вимовляються дзвінко. Відбувається уподібнення за дзвінкістю.

Приклад:

Просьба [прóз'ба], баскетбол [баске^идбóл], екзамен [еґзáме^ин], рюкзак [р'уґзáк].

Звук [ф] є лише в словах іншомовного походження: [фíзика], [фóрум], [офéрта].

У мовленні цей звук часто замінюється двома звуками [хв] або одним [х]: [хв’íзика], [хвóрум], [хрýкт].

Можна зустріти й зворотне явище — усталене звукосполучення [хв] вимовляється як [ф]: хвиля [фúл'а], хвіртка [ф’íртка], хвіст [ф’íст].

Такі заміни не допускаються літературною мовою.

Приголосний [в] — сонорний, тому він не оглушується перед глухими, а навпаки, набуває звучності, переходить в [у] нескладовий (фонетичною транскрипцією [ў]). Нескладовий [ў] з’являється також і перед дзвінкими та сонорними: вздовж — [ў]здо[ў]ж; враз — [ў]раз.

Нескладовий [ў] або закриває склад: ма[ў]-ка, на-ро-ди[ў]-ся, роз-би[ў], або прикриває в сполуці з іншими приголосними: [ў]права.

Він вимовляється на місці [в] перед будь-яким приголосним на початку чи в середині слова, а також в абсолютному його кінці.

2. Вимова приголосних звуків (ч. 2)

Теорія:

Характерним для української мови є розрізнення звуків [г] і [ґ].

[ґ] вживається в деяких запозичених словах і українських, давніх за походженням.

Приклад:

[ґýдзик], [ґá нок], [ґрýнт], [ґéдз' ], [áґрус], [ґýл'а], [лéґ’ін'], [ґрéчни^ей].

В інших словах слід вимовляти звук [г]: [гáрно], [гн'іздó], [го^ур'íх], [гóлос], [газéта], [вагóн].

У словах грецького походження вимовляємо [г]: геодезія, логопед, педагог, теолог.

Зверни увагу!

[ґ] і [г] — два різні звуки, які впливають на лексичне значення слова.

Гніт (утиск) — ґніт (у лампі, свічці); грати (на скрипці) — ґрати (залізні); гулі (гуляння) — ґулі (нарости на тілі).

За традицією в окремих словах, запозичених з європейських та деяких східних мов, [h] і фонетично близькі до нього звуки передаємо буквою х: хобі, хокей, харакірі, Хаммурапі.

Усі приголосні перед [і] вимовляються або м’яко (ті, що можуть бути м’якими), або напівм’яко (шиплячі, губні): [с'íл'], [з'íл':а], [ш’íс'т'], [óч’і].

Але не пом’якшується перед [і] приголосний на межі слів, на межі складових частин слова: [пéдінсти^етýт], [сáд і горóд].

Зверни увагу!

Шиплячі ([ж], [ч], [ш], ([дж]) у кінці слова й складу, перед усіма голосними вимовляються твердо: [стóрож], [р'íч], [жáрт], [спúш], [джúнси^е].

Напівпом`якшені вони перед [і] та [йа], [йу]: [нóчі],[душí], [запо^ур'íж’:а], 5-[дж’í], [р'íч’:у].

Подовжені шиплячі частіше вимовляються також напівпом`якшено: [клóч’:а], [п’ід:áш’:а], [зб’íж’:а].

Звук [ц'] вимовляється м’яко в словах, що закінчуються на -ець: [холодéц'], [збройенóсе^иц'].

Звук [ц] вимовляється твердо в кінці іншомовних слів та звуконаслідувальних словах: [квáрц], [абзáц], [бáц].

Звук [р] завжди твердий у кінці слова й складу: [пе^ирукáр], [л'íкар], [порце^ил'áна], [мáрмур]. Виняток: Горький [гóр'ки^ей].

У літературній мові звук [р] вимовляється м’яко тільки на початку складу перед звуками [а], [у], [о] (на письмі перед буквами я, ю, ьо), а також перед [і]: [бр'áзкати^е], [р'íве^ин'], [хр'ýкан':а], [т'р'óх].

Зверни увагу!

Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]: [(дз)бáн], [б(дж)óли^е], [во^у(дж)ý].

Роздільна вимова цих звуків [д]-[з], [д]-[ж] є порушенням орфоепічних норм.

Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад, до префікса і кореня: [п'ід-зáмкови^ей] підзамковий; [п'ід-жúвле^ин':а] підживлення.

3. Уподібнення приголосних звуків

Теорія:

Уподібнення приголосних в українській мові відбувається:

1. За м'якістю.

Приголосні [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз] перед наступними м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко.

Приклад:

Весняні [ве^ис'н'áн'і], радість [рáд'іс'т'], дзінь [дз'íн'], уманський [ýман'с'ки^ей].

2. За глухістю-дзвінкістю.

Наступний дзвінкий приголосний одзвінчує попередній глухий приголосний: футбол [фудбóл], якби [йаґбú].

Зверни увагу!

Це впливає на визначення кількості звуків і букв. У слові «отже» — [ó(дж)е^и] глухий [т] переходить у дзвінкий [д] і зливається із [ж], тому переходить в африкату [дж]. Відповідно, кількість букв у цьому слові — 4, а звуків — 3.

Префікс з- перед глухими [к], [п], [т], [ф], [х] вимовляється як [с] (оглушується), це закріпилося на письмі.

Приклад:

Скрутити, спиляти, стриножити, сформувати, сховати.

Префікси роз-, без-, через- можуть вимовлятися дзвінко й глухо перед глухими (залежно від темпу вимови): [розпúл'увати^е] і [роспúл'увати^е], [бе^изтурбóтно] і [бе^истурбóтно].

Перед глухими шиплячими [ч], [ш], [ж] кінцевий приголосний префікса оглушується: безшовний [бе^иш:óвни^ей], розжувати [рож:увáти^е], безчестя [бе^ишчéс'т'а].

Перед глухими шиплячими [ч], [ш] префікс і прийменник з змінюється на [ш]. Пишемо: зчесати, зшити, з часом, з шинкою, а вимовляємо[шче^исáти], [ш:úти^е], [шчáсом], [ш:úнкойу].

Запам'ятай такі випадки уподібнення: