Завдання 1.
Тема заняття: Орфоепічні норми. Орфоепічна помилка. Орфоепічний словник. Поняття милозвучності. Чергування у/в, і/й як засіб милозвучності. Основні правила вимови голосних і приголосних звуків.
Мета заняття:
навчальна:- навчити студентів дотримуватися норм української літературної вимови; визначати і виправляти допущені в усному мовленні орфоепічні помилки; досягти уміння розрізнювати звуки і букви шляхом запису транскрипції; навчити студентів грамотно вимовляти слова, познайомити з основними нормами української вимови;
виховна: Формувати відчуття причетності до світового українства і переконаність у тому, що доля української мови та становлення і зміцнення української державності є нерозривно пов'язаними.
Тип заняття: вивчення нового матеріалу
Вид заняття: вступна лекція
Міжпредметні зв’язки: культура мовлення та стилістика
Теорія:
Що вивчає орфоепія
Орфоепія (від грец. orthos — правильний і epos — мовлення) — це розділ мовознавства, що вивчає правила літературної вимови. Орфоепією також називають сукупність правил вимови, що становлять систему норм літературної мови.
Орфоепія стосується насамперед усної форми мовлення, тобто вона вчить, як вимовляти ті чи інші звуки в певних фонетичних позиціях, сполученнях з іншими звуками, у граматичних формах, групах слів чи окремих словах. Крім норм вимови окремих звуків, звукосполучень, словоформ, орфоепія встановлює правильне наголошування. Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання вимовних помилок, що підвищує загальну культуру українського літературного мовлення.
Орфоепічні норми, як і орфографічні, граматичні та інші норми літературної мови, допомагають мові бути засобом спілкування. Дотримання норм літературної вимови має велике значення: це один із найважливіших показників загальної культури особи.
Порушення норм уважається відхиленням від правильної літературної вимови, тобто орфоепічною помилкою. Орфоепічна помилка полягає в неправильному наголошенні слів, неправильній вимові звуків у слові.
Ефективне користування літературним мовленням необхідне в різних сферах суспільного життя – від побуту до закладів освіти, культури, науки, державного управління. Знання орфоепії необхідне кожному, але є професії, роди діяльності, у яких літературна вимова — ключовий чинник: політики, дипломати, диктори, актори, лектори, ведучі, прессекретарі тощо.
Загальні правила орфоепії
Вимовляємо чітко, без оглушення дзвінкі приголосні в кінці слів: [са д], [д'і д]; дзвінкі приголосні перед глухими: [ри бка], [кни жка].
Глухі перед дзвінкими вимовляються дзвінко внаслідок уподібнення за дзвінкістю: [бород'ба ], [про з'ба], [воґза л], [фудбо л].
Губні [б], [п], [в], [м], [ф] у кінці слова вимовляються твердо: [кра м], [ра б], [ве рф],
перед [і] — напівпом'якшено: [б'і к], [в'і к], [м'і рка], [п'іра т], [ф'і кус],
у словах іншомовного походження вимовляються пом'якшено також перед голосними [у], [о], [а]: [п'уре ], [м'у с'л'і].
У кінці слова завжди вимовляємо [ц']: [к'іне ц'], [бойе ц'], [куни ц'а]; крім слів іншомовного походження та вигуків:[пала ц], [ба ц].
Буквосполучення дж, дз передають один звук у межах морфеми: [(дж)у ра], [(дз)е ркало] або два звуки на межі морфем: [від-жи в], [над-звукови й].
Вимова звука [г] замість [ґ] у словах є грубим порушенням орфоепічної норми: ґава, ґедзь, ґудзик, але генерал, гламур, Гюго.
У кінці слова ненаголошені голосні [е] та [и] вимовляються з наближенням до [и] і відповідно [е]: прати [прáтие ], кисле [кúслеи ] яблуко.
Усі запозичені слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються. Однак окремі з них характеризуються орфоепічними особливостями.
Приклад:
В іншомовних загальних назвах після [д], [т], [з], [с], [ц], [ж], [ч], [ш], [р], [дж] вимовляється [и], а після інших приголосних — [і]: дизель, шифр, жираф, джинси, але хірург, гідра, фінанси.
Звукосполучення «голосний + [і]» замінюється в українській мові на «голосний + [йі]»: егоїст, мозаїка.
Те ж саме із сполученням [і] + [йе]: гігієна, ієрогліф, але всередині слова у звукосполученнях [іа], [іу], [іо] приголосний [й] не з'являється: аксіома, авіація, тріумф.
Зверни увагу!
Приголосний [в], ніколи не оглушуючись, може переходити в нескладовий [ў] (щось середнє між в і у). Він функціонує як голосний на початку слова перед приголосним: [ўдвох] або в кінці складу чи слова: [д'іўча ], [л'убо ў].
Детальніше вимову голосних і приголосних звуків розглянемо в наступних темах.
Зверни увагу!
Порушення правильної вимови звуків, заміна однієї фонеми іншою змінює значення слова. Така помилка називається фонологічною.
Вимова [с] замість [з]: везти – вести; вимова [т] замість [д]: ро[д]овий – ро[т]овий, га[д]ка – га[т]ка, приві[д] – приві[т].
Дуже часто в мовленні замість фонеми [ф] вживають поєднання фонем [хв], а замість [хв] – фонему [ф].
Правильно | Неправильно |
факт | хвакт хвахівець |
Правильна вимова слова і його форм закріплена в орфоепічному словнику.
https://www.youtube.com/watch?v=sVHDP9Eab7M
Теорія:
Орфоепічний словник містить інформацію щодо правильної вимови слів та їх граматичних форм, подає зразки нормативної вимови голосних і приголосних звуків у словах. Орфоепічні норми, реалізовані в словнику, допомагають урахувати особливості сучасної літературної вимови та наголошування слів в українській мові.
Завдання орфоепічного словника — піднесення культури усного мовлення для сприяння правильності та швидкості взаєморозуміння між людьми.
Зверни увагу!
Зразок орфоепічного словника — «Орфоепічний словник» (1984) М. І. Погрібного, до якого ввійшли 44 000 слів. У словнику подаються вимова і наголос слів відповідно до загальноприйнятих літературних норм.
Після проголошення незалежності України з'явилося двотомне видання «Орфоепічний словник української мови» (серія «Словники України»).
Статті орфоепічного словника показують вимову кожної фонеми залежно від місця в слові й від форми слова:
Приклад:
багатир [багатúр], -р'á, кл. -р'ý, мн. -p'í -р'íв
багатiй [6aгaт'íі], -т'ijá, -т'ijéм
багатiти [багат'íтие], -тíjy, -т'íjеш, -т'íje, -т'íjyт'
багаторiчний [багатор'íчниеi], -на, -не
.png)