І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ УРОКУ
Створення робочого настрою, налаштування на продуктивне сприймання теоретичного матеріалу.
ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
Фронтальна бесіда за змістом параграфа підручника, що розглядався на попередніх уроках:
- Основні воєнні події літа-осені 1941 року на радянсько-німецькому фронті;
- Україна в планах окупантів.
ІІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
За допомогою мультимедійного проектора учитель демонструє фотокадри часів нацистської окупації, наголошуючи на тому, що так починалася для радянських людей війна, яку назвуть Великою Вітчизняною.
ІV. ПРЕДСТАВЛЕННЯ ТЕМИ ТА ЦІЛЕЙ УРОКУ
Друга світова війна, розпочата нацистською Німеччиною, була небаченою за своїми масштабами та наслідками, котрі можна кваліфікувати як глобальну соціальну катастрофу. За роки війни людство втратило близько 60 мільйонів житів, десятки мільйонів були скалічені і понівечені як фізично, так і морально. Завдано шкоди матеріальним, культурним і духовним цінностям.
Гітлерівська влада прагнула встановити свій лад на всіх загарбаних територія.
Отже, тема уроку – «Окупаційний режим в Україні». Завдання – з’ясувати, яке життя готували нові господарі на окупованій території України.
V. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Складові «нового порядку» :
- Україну поділено на чотири окупаційні зони (на мапі України учитель демонструє ці зони: дистрикт «Галичина», «Трансністрія», рейхскомісаріат «Україна», прифронтова зона);
- створені каральні органи та допоміжна адміністрація з осіб, які співпрацювали з німцями;
- масове знищення людей (комуністів, євреїв, ромів, слов’ян) у концтаборах та гетто;
- економічне пограбування України;
- примусова праця населення;
- вивезення робочої сили до Німеччини (протягом 1942-1944 років з України було вивезено 2,5 млн. чоловік).
«Новий порядок» став втіленням на практиці генерального плану «Ост», який передбачав такі заходи:
- германізацію та колонізацію території Східної Європи, у тому числі й українських земель;
- фізичне знищення частини слов’янського населення; перетворення най витриваліших і здорових його представників на рабів;
- вжити заходів для ліквідації національної культури, середньої і вищої освіти.
Жахливих жертв зазнало єврейство. Шість мільйонів життів – такою є ціна, що її сплатила ця невелика нація за право на своє існування.
З приходом до влади у Німеччині нацисти поставили собі за мету «остаточне вирішення єврейського питання» - знищення євреїв як нації.
У роки Другої світової війни нацисти використовували два способи «остаточного вирішення єврейського питання». Перший – створення «фабрик смерті». У 1942-1945 рр. існували кілька таборів смерті, де знищення людей проводилося за допомогою газових камер і де тіла вбитих потім спалювались у крематоріях. У цих таборах нацисти вбивали, в основному, євреїв із Західної Європи.
Нацисти створили 1634 концентраційних таборів, 900 трудових. Декілька таборів, розташованих на території Польщі, отримали зловісну назву «таборів смерті»: Аушвіц-Біркенау, Майданек, Треблінка, Бєлжец, Собібор, Хелмно. Табори смерті виконували вирішальну роль у знищенні єврейського населення Європи.
Хелмно – табір, де винищення в’язнів відбувалося за допомогою вихлопних газів у спеціальних автомашинах («душогубках»). Процес знищення відбувався з 7 грудня 1941 р. до березня 1943 р. і з квітня 1944 р. до січня 1945 р. Знищено було понад 320 000 осіб, з них до 98% євреїв.
Бєлжец – створений як табір примусової праці на початку 1940 р. З лютого-березня 1942 р. у табір почали звозити євреїв з Польщі та України з метою винищення у газових камерах. Процес знищення тривав до грудня 1942 р. У 1943 р. нацисти ліквідували сліди злочинів (спалювали трупи, саджали дерева тощо). У таборі було знищено понад 500 000 євреїв і 2 000 ромів.
Собібор діяв з травня 1942 р. до середини жовтня 1943 р. Використовувався з метою знищення євреїв з Польщі, Західної України, Чехословаччини, Австрії, Нідерландів, Бельгії, Франції. Знищено понад 250 000 євреїв, а також декілька тисяч військовополонених і ромів.
Треблінка – створений навесні 1941 р. як трудовий табір. Відділення Треблінка-2, що було створене з метою винищення євреїв, почало діяти з кінця травня 1942 р. по 2 серпня 1943 р., коли у таборі спалахнуло повстання єврейської підпільної організації. Після цього у жовтні 1943 р. нацисти знищили табір. Загальна кількість загиблих у таборі 870 000 чол., переважна більшість – євреї, а також понад 2 000 ромів.
Майданек засновано в жовтні 1941 р. спочатку як табір примусової праці та військовополонених. Масове знищення почалось у 1942 р. Загальна кількість жертв – 80 000 людей, з них понад 60 000 євреїв. Табір ув’язнених звільнила Червона армія у липні 1944 р.
Аушвіц був заснований як концентраційний табір. У липні 1940 р. до нього прибув перший транспорт з польськими політичними в’язнями. Згодом були засновані Аушвіц-ІІ (Біркенау) і Аушвіц-ІІІ (Моновіц). Масові знищення в’язнів у газових камерах у Біркенау почалися з 1942 р. Загальна кількість жертв у таборі у 1940-1945 рр. оцінюється від 1 100 000 до 1 500 000 чол., з них переважна більшість євреї, яких відправляли до газових камер одразу після прибуття. Вязні табору були звільнені Червоною армією 27 січня 1945 р. [3, с. 101]
Однак на «східних територіях» - на території СРСР, куди нацисти вступили після 22 червня 1941 р., - «остаточне розв’язання єврейського питання» проводилося, в основному, другим способом. Єврейське населення окупованих районів СРСР знищувалося головним чином прямо на території свого проживання. Інколи відразу після окупації, часом після довгого періоду перебування в гетто. Тут убивства здійснювалися спеціальними оперативними групами СС (айнзацгрупами), які просувалися за німецькою армією вглиб СРСР. Айнзацгруп було чотири (А, В, С, D), у кожній з них служили від 500 до 1000 чоловік. В основному це були німці, однак частину персоналу айнзацгруп становили представники місцевого населення, завербовані вже після вторгнення оперативних груп у СРСР. У завдання входило проведення заходів щодо забезпечення безпеки окупаційного режиму в тилу. Для цього вони повинні були вбивати партійних і радянських функціонерів, підпільників, партизан, а також чоловіків-євреїв, які перебували на партійних і державних посадах (оскільки війна з СРСР розглядалася нацистами як боротьба з більшовицькою ідеологією, створеною нібито єврейством). Однак поступово, у липні-серпні 1941 р. айнзацгрупи почали вбивати на радянській території всіх євреїв: і чоловіків, і жінок, і старих, і дітей. [3, с. 109]
Хронологія подій:
- 29 червня – початок липня 1941 р. – захоплення нацистами Львова, перші погроми проти єврейського населення міста за участю колаборантів. Загинуло близько 5 000 людей;
- липень-серпень 1941 р. – вбивства євреєв німецькими окупантами та їх прибічниками в Станіславі, Тернополі, Золочеві, Бережанах, Радомишлі та інших містах України;
- 26-28 серпня 1941 р. – розстріл угорських та місцевих євреїв у м. Кам’янець-Подільському. Загинуло близько 23 000 людей;
- 15 вересня 1941 р. – розстріл євреїв Бердичева, понад 10 000 людей було вбито;
- 29-30 вересня 1941 р. – вбивство євреїв у Києві, у Бабиному Яру, за даними айнзацгрупи «С» було знищено 33 771 єврей;
- вересень-листопад 1941 р. – розстріли єврейського населення Вінницької області в німецькій зоні окупації;
- вересень 1941 р. – створення єврейського гетто у Львові, одного з найбільших в окупованій нацистами Європі (ліквідоване у червні 1943 р.);
- жовтень 1941 р. – розстріл єврейського населення в Дніпропетровську, близько 12 тисяч людей загинуло;
- 24-26 жовтня 1941 р. – розстріл євреїв Одеси, було замордовано понад 20 тисяч людей;
- 12-14 грудня 1941 р. – розстріл євреїв Харкова у Дробицькому Яру, загинуло понад 10 тисяч людей.
Василь Гроссман, український письменник єврейського походження:
«Злочинно вбиті старі ремісники…, злочинно вбиті ломові візники, трактористи, шофери, дроворуби; злочинно вбиті водовози, мірошники, пекарі, кухарі; …злочинно вбиті вчені бактеріологи й біохіміки…; злочинно вбиті бабусі, які вміли в'язати шкарпетки й випікати печиво, варити бульйоні робити струдель з горіхами та з яблуками, і злочинно вбиті бабусі, які не були великими господарками, - вони вміли тільки любити своїх дітей і дітей своїх дітей; злочинно вбиті дружини, які були вірні своїм чоловікам, і злочинно вбиті легковажні дружини; злочинно вбиті гарні дівчата… студентки й веселі школярки; злочинно вбиті некрасиві й дурні; злочинно вбито горбунів; злочинно вбиті співачки; злочинно вбиті сліпі; злочинно вбиті глухонімі; злочинно вбиті скрипалі й піаністи; злочинно вбиті трирічні й дворічні; злочинно вбиті восьмидесятирічні старі з катарактами на мутних очах, з холодними прозорими пальцями й тихими голосами… і злочинно вбиті діти, які жадібно смоктали материнські груди до останньої своєї миті. Всі злочинно вбиті, багато сотень тисяч, мільйон євреїв на Україні». [3, с. 98]
Учитель пропонує переглянути відеосвідчення Рози Гінзбург, яка розповідає про перші місяці окупації України 1941 року (Бершадь, на Вінниччині, де проживала родина Рози, перебувала в зоні румунської окупації – Трансністрії; у містечку було влаштоване одне з найбільших у регіоні гетто), та Бориса Арсена, який згадує про організацію гетто у Рогатині на Станіславщині (тепер Івано-Франківська область) літом-восени 1941 року.
Запитання до учнів:
- Про що йдеться у свідченнях?
- Як Роза сприймала «зірку Давида» на рукаві євреїв? Як до цього атрибуту ставиться Борис?
Після обговорення учитель переходить до наступного етапу уроку.