Окупаційний режим у поневолених країнах. Рух Опору. Воєнні дії в 1944 ррці

1. Які країни були окуповані Німеччиною, Японією та їхніми союзниками в 1939—1942 рр.?

2. Якою була мета країн-агресорів у Другій світовій війні?

1. Нацистський «новий порядок» у Європі. Окупаційна політика Японії. Окупація значних територій у Європі, Азії, Африці супроводжувалася встановленням «нового порядку». Він базувався на нещадному терорі й пограбуванні. Окуповані країни Європи та Азії зазнали значних територіальних змін. На карті світу з’явилися нові держави: Словаччина (1939 р.), Хорватія (1941 р.), Бірма (1944 р.), Індонезія (1945 р.). Однак незалежність цих держав була дискредитована співробітництвом з агресорами. Такі держави, як Австрія, Чехословаччина, Польща, Югославія, Люксембург, Греція були ліквідовані. У Данії, Норвегії, Бельгії, Нідерландах, Франції до влади прийшли колабораціоністські уряди.

Держави — союзниці Німеччини, Італії та Японії отримали значні територіальні придбання.

Окуповані радянські території нацисти розглядали як «життєвий простір» для німецької нації, як землі, що підлягають колонізації. Для експлуатації загарбаних територій їх було поділено на чотири частини. Тилові райони німецьких груп армій передали під управління військового командування. Інші було підпорядковано «східному міністерству» на чолі з А. Розенбергом і поділено на два рейхскомісаріати — «Остланд» (країни

Колабораціонізм — співробітництво урядів, окремих осіб з окупаційною владою.

Напис над входом до концтабору Аушвіц-Біркенау: «Праця звільняє»

Балтії й більша частина Білорусії) та «Україна». Західноукраїнські землі були приєднані до польського генерал-губернаторства. Частину земель України передали союзнику Німеччини Румунії.

На окуповані території планувалося переселити близько 10 млн німців, а місцеве населення перетворити на рабів або знищити. Основними засобами, якими нацисти користувалися, утверджуючи своє панування, були нацьковування одних націй на інші й фізичне знищення. Повній ліквідації підлягали єврейське населення та представники ромської громади.

Для використання в Німеччині дешевої робочої сили проводилися депортації працездатного населення. Близько 3 млн жителів окупованих областей СРСР опинилися на чужині в тяжких умовах життя і праці (остарбайтери), із них понад 100 тис. осіб загинуло, а майже 200 тис. осіб відмовилися повертатися на батьківщину. Найбільша смертність була серед військовополонених радянських солдатів; із 5 млн полонених загинуло 3,3 млн осіб. Усього жертвами окупації стали 10 млн радянських людей (3,18 млн в Україні, 1,36 млн у Білорусії). Економіка окупованих країн працювала на військові потреби Німеччини.

Важливим елементом у насадженні «нового порядку» були концентраційні табори та табори смерті, до яких відправляли всіх невдоволених і тих, кого нацисти вважали небезпечними для свого режиму. У Європі налічувалося близько 30 таких таборів. Найбільші з них — Дахау, Бухенвальд, Майданек, Аушвіц-Біркенау (Освенцим).

Окупаційна політика Японії за формою була дещо іншою, але суть зберігалася така сама. Агресивні прагнення приховували гаслами: «Створення процвітаючої Азії», «Звільнення Азії від білих колонізаторів». До окупаційних адміністрацій намагалися залучити лідерів національно-визвольних рухів поневолених народів. Така політика давала можливість здійснити загарбання колоніальних володінь європейських держав без значного опору місцевого населення. Однак уже перші місяці японської окупації довели, що відбулася лише зміна колонізаторів. Японія відверто грабувала захоплені території.

Після запровадження «нових порядків» поневолені народи Європи й Азії стали на боротьбу.

1. Які країни Європи були окуповані нацистами?

2. У яких країнах Європи нацисти створили колабораціоністські уряди?

3. Що таке нацистський «новий порядок»?

2. Голокост. Політика антисемітизму, яку проводили нацисти після приходу до влади в Німеччині в 1933 р., після початку Другої світової війни набула ще більш жахливого вигляду. Почалося планомірне й систематичне знищення нацистами та їхніми пособниками єврейського населення Європи. Цей процес отримав назву Голокост. Його жертвами стали 6 млн євреїв (в Україні — 1,4 млн). Це становило близько 63% європейського і 36% світового єврейського населення.

Голокост (у перекладі з давньогрецької — всеспалення) — планомірне й організоване знищення єврейського населення в роки Другої світової війни.

Одразу після загарбання Польщі, де проживала одна з найбільших єврейських громад, усе єврейське населення було переселено до гетто, а їхню власність конфісковано. Гетто створювалися і в інших окупованих країнах. Це мало лише одну мету — подальше повне знищення їхніх мешканців. Після нападу на СРСР нацисти взялися остаточно вирішити єврейське питання. Спочатку повному винищенню підлягали євреї, що проживали на території СРСР, а згодом і всієї Європи (близько 11,5 млн).

Уже перші місяці війни позначилися масовими знищеннями єврейського населення в Литві, Білорусії, Україні. їх здійснювали спеціальні айнзатцгрупи. Уособленням цього процесу стала трагедія в Бабиному Яру (29—30 вересня 1941 р.), де лише за три дні було знищено майже 34 тис. євреїв. За наступні два роки тут було вбито ще близько 100 тис. євреїв, українців, ромів і представників інших народів.

У січні 1942 р. нацистське керівництво прийняло рішення про створення на території Польщі шести таборів смерті, обладнаних газовими камерами і крематоріями (Треблінка, Хелмно, Собібор, Майданек, Аушвіц-Біркенау, Белжец).

У таборах смерті не було бараків для ув’язнених, як у концентраційних таборах. Жертв одразу направляли в «душові». Потім туди подавали отруйний газ «Циклон Б». У таборі Аушвіц-Біркенау за добу знищували до 12 тис. осіб. У таборах смерті загалом було вбито 2,5 млн євреїв.

Разом із тим масово винищувалося населення гетто. На території СРСР протягом 1941—1942 рр. були ліквідовані майже всі гетто, а їх населення відправлено до таборів смерті або знищено на місці.

Така політика нацистів спричинила опір у єврейського населення. Перше збройне повстання сталося у Вільнюському гетто, згодом у гетто Мінська, Каунаса, Тудіно, Мізачева, Кременця, Луцька, Бродів, Львова тощо. Найбільше повстання відбулося у Варшавському гетто (квітень 1943 р.). Лише через три місяці повстання було придушено, у результаті чого загинуло та було відправлено до таборів смерті 76 тис. осіб.

27 січня 1945 р. солдати Першого Українського фронту звільнили від нацистів концтабір смерті Аушвіц-Біркенау. У 2005 р. Генеральна Асамблея ООН встановила цю дату як щорічний Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. У своїй резолюції вона закликала не допускати в майбутньому актів геноциду, засуджувала будь-яке заперечення Голокосту, прояви релігійної нетерпимості тощо.

Праведник народів світу — почесне звання, що надає держава Ізраїль неєвреям за рятування єврейського населення від знищення нацистами під час Голокосту.

Близько 25 тис. євреїв брали участь у партизанському русі на території СРСР, 5 тис. — у Франції, 3 тис. — у Югославії, 2 тис. — у Греції тощо. Нацисти здійснювали тиск на населення окупованих країн, щоб не допустити з їхнього боку допомоги євреям. Антисемітською пропагандою розпалювалася національна нетерпимість. Однак відомо багато фактів допомоги євреям із боку представників інших народів, навіть із ризиком для власного життя. Тисячі людей за рятування євреїв удостоєні парламентом Ізраїлю почесного звання «Праведник народів світу».

3. Рух Опору. Рух Опору проти загарбників виникав майже одразу після окупації тієї чи іншої країни. У міру того, як насаджений окупантами «новий порядок» проявляв своє справжнє обличчя, опір йому посилювався. А корінний перелом на фронтах на користь країн антигітлерівської коаліції дав руху Опору додатковий імпульс. У багатьох країнах створювалися партизанські загони й цілі армії, підпільні організації. Найбільш потужний партизанський рух розгорнувся на території СРСР, Польщі, Югославії, Франції, Греції, Албанії, Італії, Норвегії.

У Франції з німецькою окупацією й колабораціоністським урядом маршала А.-Ф. Петена боролися партизанські загони та підпільні групи, очолювані комуністами, соціалістами та радикалами. Зрештою всі вони стали координувати свою діяльність зі створеним Ш. де Голлем рухом «Вільна Франція», який за допомогою держав антигітлерівської коаліції відновив французькі збройні сили. У 1942—1943 рр. вони встановили контроль над колоніями Франції та взяли участь у визволенні Європи. У серпні 1944 р. антинацистське підпілля організувало повстання в Парижі, яке забезпечило визволення столиці Франції.

Значного розмаху набув народно-визвольний рух у Югославії. Партизанський рух тут був представлений загонами емігрантського уряду — четніки (командувач Д. Михайлович) і Народно-визвольною армією Югославії (НВАЮ) під керівництвом комуністів на чолі з Й. Броз Тіто. Югославські партизани вигнали окупантів із більшої частини країни та разом із радянськими військами в 1944 р. звільнили Белград. Також визволення своїх країн домоглися партизанські армії Албанії та Греції.

У Польщі емігрантський уряд та його представництво — «делегура» — керували боротьбою загонів Армії крайової. У міру наближення радянських військ до території Польщі Армія крайова почала реалізацію плану «Буря» із метою звільнення Польщі від нацистських окупантів. Кульмінацією цього плану стало Варшавське повстання (1944 р.). Проте радянське керівництво відмовилося надати допомогу повстанцям, і виступ було жорстоко придушено нацистами. Комуністи на противагу Армії крайовій створили Армію людову.

Повстання Армії крайової у Варшаві в 1944 р.

Великого розмаху національне повстання досягло у Словаччині (29 серпня — 28 жовтня 1944 р.). За його результатами більшість території країни було звільнено від нацистів. Проте радянські й чехословацькі війська не змогли пробитися на допомогу повсталим, і повстання було придушене.

На території СРСР рух Опору також мав різноманітне ідеологічне забарвлення. Радянським партизанським рухом керував Центральний штаб партизанського руху. Основною партизанською базою була Білорусія. В Україні центр партизанського руху було зосереджено в північних районах. Широкомасштабні диверсії партизанів, винищувальні рейди зробили значний внесок у перемогу. Найбільші такі операції були проведені влітку 1943 р. під час Курської битви під назвою «рейкова війна» та у вересні 1943 р. під назвою «Концерт».

Потужний партизанський рух був організований українськими націоналістами ОУН(Б) у складі дії Української повстанської армії (УПА).

Цей рух охоплював територію Західної України, Поділля і Правобережжя. УПА вела боротьбу як проти нацистів, так і проти радянської окупації.

Проти японської окупації могутній партизанський рух розгорнувся на території Філіппін, Бірми, Малайї, Індокитаю, Індонезії та Китаю. Тут на чолі партизанського руху перебували націоналісти й комуністи.

Підрив німецького потяга під час «рейкової війни». 1943 р.

1. Що таке Голокост?

2. У яких країнах Європи розгортався рух Опору?

3. Які чинники найбільше впливали на розвиток руху Опору в європейських країнах?

Визволення території СРСР. Перенесення бойових дій у Східну Європу. До 1944 р. війська Німеччини та її союзників ще утримували значну частину окупованих територій. Союзники вели бої в Південній Італії. Німеччина зуміла розширити випуск озброєнь, провести тотальну мобілізацію, але стратегічну ініціативу вже втратила.

14 січня — 29 лютого 1944 р. радянські війська під Ленінградом провели успішну наступальну операцію. Закінчилася 900-денна блокада міста. Майже одночасно із цим тривала кампанія з вигнання нацистів із Правобережної України. Ключовою з них стала Корсунь-Шевченківська операція. Було оточено й знищено 55 тис. німецьких солдатів, 18 тис. взято в полон. Цю операцію назвали «другим Сталінградом».

26 березня 1944 р. з’єднання Другого Українського фронту першими вийшли до державного кордону СРСР. У середині квітня війська Першого Українського фронту підійшли до передгір’я Карпат. Більшу частину Правобережної України було звільнено.

За наступом на Правобережній Україні 8 квітня 1944 р. почалася Кримська операція Четвертого Українського фронту. Вона завершилася 12 травня повним розгромом німецько-румунського угруповання.

Вигнання загарбників супроводжувалося новими злочинами Й. Сталіна. У травні 1944 р. з Криму було депортоване кримськотатарське населення. Депортація стала геноцидом кримськотатарського народу. Також депортації зазнали болгари, вірмени, греки та інші народи, які проживали в Криму та на Півдні України, а також народи Північного Кавказу (зокрема чеченці, інгуші).

Німецьке командування вважало, що влітку 1944 р. Радянська армія продовжить наступ у південному напрямку. Однак вона зосередилася на розгромі німецьких груп армій «Північ» і «Центр».

Наступ радянських військ розпочався 10 червня 1944 р. Було завдано потужного удару по фінській армії на Карельському перешийку. 2 вересня 1944 р. уряд Фінляндії підписав перемир’я із СРСР. Радянський Союз залишив за собою територію, яка відійшла до нього в 1940 р. У жовтні 1944 р. за згодою норвезького уряду Радянська армія вступила на територію Норвегії, визволивши її північну частину.

Влітку основний удар радянських військ був спрямований на Білорусію. Білоруська операція під кодовою назвою «Багратіон» почалася 23 червня і тривала до 29 серпня 1944 р. Наступ здійснювався силами чотирьох фронтів під загальним командуванням Г. Жукова (1,2 млн осіб, 4 тис. танків, 24 тис. гармат, 5,4 тис. літаків).

Льотчиця Валентина Гризодубова, уродженка Харкова, перша жінка — Герой Радянського Союзу

Під час проведення білоруської операції 17 липня 1944 р. близько 60 тис. полонених німецьких солдатів під конвоєм радянських військ пройшли вулицями Москви. Слідом за ними рухалися машини, що вимивали асфальт, символізуючи цим очищення батьківщини від загарбників.

Добре продумана довгострокова система оборони Німеччини перетворилася на «котли» — Бобруйський, Мінський, Могильовський, Вітебський.

3 липня було визволено Мінськ. Фронт було прорвано на ділянці 400 км. Радянські війська вийшли до кордонів Східної Пруссії та Польщі. Лише завдяки серії потужних контрударів танковими частинами німецькому командуванню вдалося уникнути остаточної поразки.

Розвиваючи успіх у Білорусії, війська Першого Українського фронту (командувач маршал І. Конєв) успішно провели Львівсько-Сандомирську операцію (13 липня — 29 серпня 1944 р.). Отже, Радянська армія звільнила більшу частину держав Балтії, Білорусію й Західну Україну, а 29 липня радянські війська вийшли до Вісли, захопили передмістя Варшави. Радянський наступ на центральній ділянці радянсько-німецького фронту зупинився до початку 1945 р.

Після захоплення радянськими військами Дрогобицько-Бориславських нафтових родовищ єдиним джерелом нафтопродуктів для німецької армії залишалися нафтові родовища Румунії. Тому їх оборона для Німеччини мала першочергове значення. Угруповання «Південна Україна» було одним із наймогутніших у вермахті. Для його розгрому радянське командування здійснило Яссько-Кишинівську операцію (20—29 серпня 1944 р.). Було оточено й розгромлено основні сили групи армії «Південна Україна», звільнено Молдавію. Успіх операції примусив Румунію й Болгарію слідом за Фінляндією шукати миру й виходу з війни.

У жовтні 1944 р. у результаті Карпатсько-Ужгородської операції була повністю звільнена територія України. До середини осені 1944 р. кордон СРСР було відновлено майже на всій його протяжності.

2. Відкриття Другого фронту. Визволення Франції. Англо-американська конференція в Каїрі (Єгипет) 5 грудня 1943 р. визначила, що найважливішими операціями 1944 р. мають бути вторгнення на півночі Франції, у Нормандії («Оверлорд»), і на півдні Франції («Енвіл»).

Висадка військ союзників на узбережжя Нормандії 6 червня 1944 р.

Намірам союзників протистояв план німецького командування, що передбачав захист «Атлантичного валу» — оборонних споруд уздовж морського узбережжя Франції (понад 2 тис. км). На світанку 6 червня 1944 р. (День «Д»), незважаючи на складну штормову обстановку на морі, почалася висадка союзних військ у Нормандії. Так було відкрито Другий фронт у Європі.

Невдовзі союзники розвинули успіх і звільнили півострів Котантен, захопили стратегічно важливі порти Шербур і Канн. Вони остаточно перехопили ініціативу, коли генералу Б. Монтгомері вдалося розгромити німецькі танкові й механізовані частини в районі Фалез—Аржантан. Виконання плану «Енвіл», що передбачав висадку на півдні Франції, довго відкладалося. Лише 15 серпня 1944 р. повітряний і морський десанти висадилися в районі Сен-Тропе й Канн.

У тилу німецьких військ діяли багатотисячні загони партизанів. Після того як французькі дивізії оточили Тулон і Марсель із суходолу, а флот перекрив вихід у море, німецькі гарнізони капітулювали. Наступ на півдні був найбільш вдалою операцією. Союзники мінімальними втратами (1,3 тис. осіб) вщент розгромили німецьке угруповання (у полон потрапило 47 тис. осіб). Тим часом війська союзників підійшли до Парижа. У місті розпочалося збройне повстання. На допомогу повсталим рушили танки французької дивізії генерала Ф. Леклерка, а також частини американської піхотної дивізії. Залишки німецького гарнізону капітулювали. Після звільнення Парижа союзні армії вийшли на кордони Третього рейху.

Англо-американське командування вважало: щоб обійти «лінію Зігфріда», слід стрімким ударом захопити мости в нижній течії річок Маас і Рейн та вийти на оперативний простір. Вирішальну роль в операції відводили повітряно-десантним частинам. Операція «Маркет-гарден» увійшла в історію під назвою Арнемська повітряно-десантна операція (17—26 вересня 1944 р.). Проте вона не досягла своєї мети. Німецькі частини змогли втримати оборону. Позитивним наслідком операції було те, що вдалося звільнити неушкодженим великий порт Антверпен у Бельгії, який став основним для постачання військ союзників.

3. Визволення країн Східної Європи. 20 липня 1944 р. війська Радянської армії увійшли на територію Польщі. Наступного дня було оприлюднено маніфест Польського комітету національного визволення (ПКНВ), який був сформований із прорадянськи налаштованих діячів. Через кілька днів радянський уряд визнав за ПКНВ право створювати органи польської національної адміністрації на визволеній території.

Тадеуш Бур-Коморовський

Керівники польського емігрантського уряду в Англії вважали, що в майбутньому уряді країни їм має належати щонайменше 80% місць. Радянський уряд підтримував ПКНВ у його незгоді із цими домаганнями.

Щоб не втратити вплив у звільненій Польщі, емігрантський уряд і його збройні формування (Армія крайова) прагнули поставити радянське керівництво перед фактом відновлення польської адміністрації. Так, Армія крайова намагалася захопити Вільнюс і взяти під контроль значні райони Польщі. 1 серпня 1944 р. сили, що діяли за вказівками польського уряду в Лондоні, підняли антинімецьке повстання у Варшаві. Керівники повстання (Т. Бур-Коморовський та інші) прагнули закріпитися у Варшаві до вступу туди радянських військ, проте їхній план не вдався. Німецькі війська придушили повстання та зруйнували місто. Лише в січні 1945 р. Радянська армія звільнила Варшаву від нацистів.

Успішний розвиток Яссько-Кишинівської операції дав змогу перенести бойові дії на територію Румунії, а згодом Болгарії.

Патріотично налаштовані військові Румунії на чолі з королем Міхаєм та бойові загони, які їх підтримували, визволили столицю країни місто Бухарест й утримували його до підходу радянських військ. Після повалення диктатури генерала Й. Антонеску країна оголосила про приєднання до антигітлерівської коаліції. Уже в серпні 1944 р. територію Румунії було визволено.

Радянські війська вийшли на кордон Болгарії. Болгарська армія не стала чинити опору. Тим часом комуністи підняли повстання в Софії та повалили пронімецький режим. Болгарська армія та партизанські загони спільно з радянськими військами вибили німецькі частини з Болгарії та вийшли на болгаро-югославський кордон.

За сприяння Радянської армії було звільнено від нацистської влади Югославію, Угорщину та Чехословаччину.

4. Наступ німецьких військ в Арденнах. У жовтні 1944 р. союзники розпочали операцію, метою якої було прорвати «лінію Зігфріда», форсувати Рейн та оволодіти Руром — промисловою базою Німеччини. Проте наступ союзників було зупинено.

Війська союзників забезпечувалися всім необхідним зі США та Англії. Вони були прив’язані до чіткості роботи атлантичних комунікацій, які, у свою чергу, залежали від пропускної здатності портів на півночі Франції, у Бельгії, Нідерландах. Німецькі війська під час відступу намагалися якнайбільше зруйнувати портові споруди, комунікації. Союзникам без значних ушкоджень дістався єдиний великий порт — Антверпен. Він розміщувався близько до фронту та був ідеальним із точки зору постачання військ союзників.

Німецький танк (ліворуч), підбитий під час Арденнської операції взимку 1944 р.

А. Гітлер, програючи на всіх фронтах, не залишав надій переломити хід війни на свою користь. Він прагнув скористатися суперечностями між союзниками. Із цією метою німецьке командування підготувало великий наступ на Заході в районі Арденн. Метою операції було оточення союзних військ і захоплення Антверпена.

Організації німецького наступу сприяли погодні умови, які не дозволяли союзникам використовувати перевагу в авіації. Німецький план був справжньою авантюрою. Німецькі танки мали пального на 100 км. Увесь розрахунок прориву фронту базувався на тому, що захоплення складів пального американської армії відбудеться несподівано. Для успішного просування німецьких військ був створений підрозділ, перевдягнений у форму американської армії. Він мав просуватися тилами військ союзників, поширювати паніку й захоплювати важливі об'єкти.

Німецький наступ 16—26 грудня 1944 р. спочатку мав успіх. Німецькі війська просунулися на 90 км углиб оборони союзників і зупинилися. Були вичерпані резерви, а особливо пальне. На початку січня 1945 р. німецька армія завдала ще одного удару в Ельзасі. Склалася ситуація, за якої ні союзники, ні німецькі війська не могли переломити хід боїв на свою користь.

В. Черчилль звернувся до Й. Сталіна з проханням розпочати наступ радянських військ. 12 січня 1945 р. радянські війська перейшли в наступ на 1200-кілометровій ділянці фронту. Союзники також почали тіснити німецькі війська. Таким чином, останнє сподівання А. Гітлера на злам у ході війни не виправдалося.

5. Тихоокеанський театр бойових дій. На початку 1944 р. США встановили свій контроль над Маршалловими островами, а із часом — над Маріанськими островами. У липні розпочалася операція по звільненню Філіппін. їх захоплення означало б для Японії розподіл її володінь на дві частини і втрату джерел сировини, що розміщувалися південніше. У цей самий час американська стратегічна авіація розпочала «повітряний наступ» проти Японії. За таких умов японське командування наказало дати вирішальну битву в районі острова Лейте (Філіппіни), розгромивши американський десант і флот (план «Се»).

Американські військові беруть у полон японського солдата на Маршаллових островах. 1944 р.

23 жовтня 1944 р. біля острова Лейте розпочалася найбільша в історії Другої світової війни морська битва між флотом союзників і Японії. За чотири дні японський флот було розгромлено. Вирішальної поразки зазнала і японська авіація.

Після цієї перемоги американські війська розгорнули вирішальний наступ на Філіппінах і до кінця року звільнили їх. Фактично Японія вже програла війну, але була не готова визнати це. Війна тривала.

Щоб відновити доступ до джерел стратегічної сировини на півдні, японське командування розробило й успішно провело наступальну операцію в Китаї, захопивши південь країни. У результаті було прокладено сухопутний маршрут доставки сировини. Значну частину військового виробництва було перенесено в Корею і Маньчжурію. Проти американського флоту японці масово почали використовувати атаки камікадзе. Це означало, що остаточний розгром Японії потребує часу й зосередження всіх сил країн антигітлерівської коаліції. Однак це було можливо лише після завершення бойових дій у Європі.

Продовжуємо складати хронологічну таблицю Другої Світової війни