Нормування багатоінструментальних робіт

Характеристика та класифікація норм витрат праці

Для організації праці у виробництві необхідно знати, яка кількість праці означеної кваліфікації потрібна для виконання замовлення роботодавця або на яку роботу повинна бути встановлена норма праці.

Праця вимірюється: 1) кількістю часу, потрібного для виробництва одиниці продукції;

2) кількістю продукції, виготовленої за одиницю часу. Нормувати працю означає встановити технічно обґрунтовані норми трудових витрат.

При встановленні трудових витрат виходять із сукупності ряду взаємопов’язаних факторів: 1) особливостей виробничого процесу;

2) характеру засобів (знарядь) праці, що застосовуються;

3) досвіду передовиків виробництва;

4) визначеного темпу роботи, який дорівнює умовним одиницям.

умовних одиниць є еквівалентом швидкості руху людини при ходьбі на рівній місцевості, яка дорівнює 4,8 км/год.

Норми трудових витрат, що встановлені з урахуванням найкращого сполучення зазначених чотирьох факторів, називаються технічно обґрунтованими нормами.

Основними видами технічно обґрунтованих норм витрат праці, що встановлюються на підприємстві, є: 1) норма часу (НЧ);

2) норма виробітку (НВ);

3) норма обслуговування (НО);

4) норма чисельності (НЧис);

5) норма управління (НУ);

6) нормоване завдання (НЗ).

Норма часу (НЧ) – це час, який необхідно витратити для виконання заданої праці (певної одиниці роботи) з урахуванням означених організаційно-технічних умов. НЧ вимірюється в годинах, хвилинах, секундах.

Норма виробітку (НВ) – це кількість продукції, яку слід виготовляти за одиницю часу. Ця норма витрат праці встановлюється у випадках, коли протягом робочої зміни виконується одна і та ж сама робота при незмінному складі виконавців. Норма виробітку являє собою обсяг роботи, який повинен бути виконаний робітником за одиницю часу (як правило, за зміну) за певних організаційно-технічних умов. Вона вимірюється у натуральних одиницях продукції, що виробляється: штуках, кілограмах, тоннах, деталях за зміну. Між НЧ і НР існує зворотний зв'язок .

Норма обслуговування (НО) – це кількість одиниць обладнання, число робітників, робочих місць або розмір площі, що повинен обслуговувати робітник або бригада за визначених організаційно-технічних умов. Норма чисельності (НЧис) – це необхідний за даних організаційно-технічних умов і обсягу робіт штат працівників для обслуговування конкретного обладнання, робочих місць, робітників тощо.

Норма управління (НУ) – це оптимальна кількість робітників або структурних підрозділів, які треба закріпити за керівником, менеджером тощо.

Нормоване завдання (НЗ) – встановлені методами технічного нормування обсяг і склад робіт, які має виконати один робітник або бригада робітників за означений період часу з дотриманням вимог щодо якості праці та за певних організаційно-технічних умов. Нормоване завдання встановлюється для робітників, зарплата яким нараховується за погодинною формою оплати праці.

2 Методи нормування та способи встановлення норм праці

Сукупність заходів та розрахунків, за допомогою яких відбувається процес встановлення норм, становлять методи нормування. У практиці нормування праці застосовуються такі методи нормування: аналітичний, укрупнений та сумарний достовірно-статистичний, які мають більш диференційовані різновиди.

Сутність аналітичного методу полягає в сукупності та послідовності таких дій: - розкладання виробничого процесу на складові частини; - дослідження факторів, що впливають на тривалість кожного з елементів операції; 59 - проектування (на основі дослідження) нового, ефектив[1]ного складу, послідовності й тривалості операції з урахуванням сучасних досягнень у підвищенні продуктивності праці.

Сутність укрупненого методу полягає у визначенні норми на основі попередньо розроблених укрупнених розрахункових величин − витрат робочого часу на типові операції, деталі чи види робіт з типовими умовами їх виконання; конкретні витрати часу отримують з таблиць, графіків, номограм або розраховують за допомогою емпіричних формул. Сутність сумарного досвідно-статистичного методу полягає у визначенні норми на основі власного досвіду особи, що встановлює норму, з урахуванням даних оперативного й статистичного обліку витрат часу або даних про виконання норм виробітку на аналогічні роботи в минулому чи шляхом порівняння складності виконання операції та загального обсягу нормованої праці з аналогічними, раніше виконуваними роботами. Застосування перших двох методів дозволяє створювати технічно обґрунтовані норми праці. Аналітичний метод має два різновиди: 1) технічний розрахунок норми за нормативами складових елементів норми часу залежно від режимів роботи устаткування, організації обслуговування та виробничих можливостей робочого місця, застосування найкращих, найефективніших методів організації та способів праці. Розрахунки (відповідно до ступеня диференціації) можуть бути: - за мікроелементними нормативами; - за диференційованими нормативами; - за укрупненими нормативами; 2) технічний розрахунок норми на основі досліджень витрат робочого часу та режимів роботи устаткування у реальних витратах часу та експериментальних режимів роботи устаткування, на засадах чого проектуються раціональні трудовий і виробничий процеси; отримані норми порівнюються з нормативними матеріалами. Укрупнений метод також має два різновиди: 60 - норми встановлюються за типовими нормами-еталонами, що розраховані на типові умови техніки, технології, організації виробництва і праці та зведені у таблиці, графіки, номограми; - норми встановлюються на окремі операції, деталі та види робіт на основі вивчених залежностей, відображених у низці емпіричних формул. Сумарний досвідно-статистичний метод має кілька різновидів встановлення норми: - на основі порівняння складності та обсягу даної роботи з такими, що виконувались раніше; - на основі даних оперативного й статистичного обліку про витрату часу на аналогічні роботи; - за досвідом особи у встановленні норм праці; - за результатами узагальнення сумарних спостережень за використанням робочого часу на цих операціях, роботах. За видами (призначенням сфери нормування праці) норми бувають такі: - норма часу; - норма; - норма обслуговування; - норма чисельності. За сферою застосування норми диференціюють так: - за територіально-регіональним застосуванням: регіональ[1]ні, державні, міждержавні (міжнародні); - за галузевим застосуванням: загальнопромислові, галузеві та підгалузеві, підприємства. За методом обґрунтування норми бувають: - технічно обґрунтовані; - досвідно-статистичні. За побудовою та ступенем укрупнення: - диференційовані (на окремі види операцій, умов); - укрупнені (на операцію в цілому, без диференціації на складові); - типові (для типових операцій, умов праці, робочих місць); - комплексні (на трудовий комплекс в цілому чи на циклічні комплекси операцій); - єдині (для всіх або окремих підприємств на технологічно[1]однорідні роботи і трудові операції). За періодом дії норми бувають: 61 - постійні (діють увесь період існування тих організаційно[1]технічних умов, для яких вони були створені); - сезонні (діють лише конкретної пори року); - тимчасові (діють обмежений період часу: до досягнення повного освоєння нового устаткування, технології, операції); - одноразові (встановлюються на одноразові роботи, операції).