Німеччина у 1871—1900 pp.

ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА О. фон БІСМАРКА

Після створення єдиної німецької держави її «хрещений батько», перший канцлер імперії О. фон Бісмарк спрямував свої зусилля на централізацію влади в імперії, зміцнення економічної та військово-політичної могутності країни, забезпечення першості Німеччини в Європі.

Зміцнення військової могутності імперії стало одним із провідних напрямів внутрішньої політики Бісмарка.

У 1874 р. канцлер домігся від Рейхстагу згоди на збільшення армії в мирний час до 400 тис. осіб і затвердження військових витрат на сім років уперед. Після цього військове відомство було позбавлено парламентського контролю.

Наприкінці 1870-х років Бісмарк першим з європейських політиків відмовився від застарілого, на його думку, принципу свободи торгівлі й державного невтручання в економіку.

Зважаючи на зростаючу конкуренцію на світовому ринку, у 1879 р. він провів закон, що захищав промисловість і сільське господарство Німеччини протекційними митами. Уряд ввів державну монополію на тютюн і спиртні вироби, націоналізував залізниці Пруссії.

У 70-і роки XIX ст. Рейхстаг ухвалив численні закони, спрямовані на зміцнення єдності імперії та посилення її державного апарату.

"Культуркампф" (нім. kulturkampf — боротьба за культуру) — заходи уряду О. фон Бісмарка в 70-х роках XIX ст., спрямовані проти католицької церкви — головної опори католицької Партії центру, яка підтримувала сепаратистські, антипрусські тенденції.

ПОЧАТОК КОЛОНІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Німеччина вступила на шлях колоніальних захоплень пізніше від інших країн, але одразу виявила надзвичайну активність й агресивність. Фактично Німеччина із середини 1880-х років вела боротьбу за переділ колоніального світу.

Лише за два роки (1884-1885 рр.) вона захопила територію загальною площею 3 млн кв. км.

Так, у 1884 р. засновано першу німецьку колонію в Південно-Західній Африці. Услід за нею німецькі колонізатори захопили Того, Камерун, північну частину Нової Гвінеї.

Незабаром установили контроль над Маршалловими островами в Тихому океані.

ВІЛЬГЕЛЬМ II. ПЕРЕХІД НІМЕЧЧИНИ ДО «СВІТОВОЇ ПОЛІТИКИ»

Після смерті Вільгельма І імператорський трон перейшов до його внука Вільгельма II. Вступ на престол нового кайзера викликав тріумф серед військових, прусських юнкерів і служителів церкви.

29-річний імператор Вільгельма II типовим юнкером, що понад усе пишався військовими перемогами прусської зброї. Погляди Вільгельма II сформувалися під впливом військово-аристократичного середовища й були вкрай консервативними. Новий кайзер відразу висловився про необхідність боротьби з «руйнівними елементами», заявляючи, що «воля кайзера — вищий закон».

Вільгельм II та його оточення допускали можливість ведення війни на два фронти (проти Франції та Росії) й були готові до боротьби за переділ колоніального світу.

Перехід Німеччини до «світової політики» означав намір переділу вже поділеного європейськими країнами світу, а саме:

• претензії на панування в Європі;

• укріплення своїх позицій на Близькому, Середньому та Далекому Сході;

• прагнення до переділу сфер впливу в Африці, Азії, Океанії.

Активізація експансії на Сході отримала назву «Дранг нах Остен» — «Натиск на Схід». Головним напрямком німецької експансії став Близький Схід. У 1899 р. кайзер добився від турецького султана згоди на будівництво трансконтинентальної залізниці Берлін—Багдад, після чого розпочалося активне проникнення німецького капіталу на Балкани, в азіатську частину Туреччини та Месопотамію. Це викликало стурбованість як Британії, так і Росії.

Крім того, розгорнувши в 1898 р. будівництво потужного військово-морського флоту, Німеччина кинула виклик Великій Британії, загрожуючи її посередницькій торгівлі та зв’язкам з колоніями.

Німецька імперія також активно брала участь у розділі Китаю між великими державами.

До кінця XIX ст. Китай змушений був поступитися європейцям «для оренди» майже всіма морськими портами, японці отримали в країні великі концесії, а США вимагали від Китаю запровадження режиму «відкритих дверей» для всіх іноземних держав.

Поділ Китаю. Карикатура Генрі Маєра (1898 р)