Іван Франко прийшов на світ 27 серпня 1856 року саме в ту пору, коли у вирій відлетіли лелеки. Дівчат, які народилися під ту пору, називали Маріями, бо на 28 серпня припадає свято Успіня Пресвятої Діви Марії, яке в народі називають Першою Пречистою. Хлопців, у ці дні народжених, називали Іванами, бо на 11 вересня припадає велике свято Усікновення голови Іоанна Хрестителя.

Його нарекли Іваном, але зовсім не через це свято. Так вимагала давня традиція, якої в роді Франків суворо дотримувались. Найстарший син мав назвати свого первістка іменем батька. Батька Якова Франка звали Іваном.

Ця ж традиція вимагала, щоб першу дочку назвали іменем батькової матері. Бабцю Івана Франка звали Катериною. Тому й назвав Катериною Яків Франко свою першу дочку у першім шлюбі з донькою нагуєвицькоговійта Марією Тимишин. З нею він одружився 19 лютого 1824 року, а в грудні того ж року народилася дочка Катерина, але через два роки вона померла.

Із своєю першою дружиною Марією Тимишин Яків Франко прожив 31 рік. Після Катерини усі діти народжувалися мертвими. Які тільки дари не посилав Яків за порадою людей Господові! Викував хрести на церкву, поставив іконостас, щороку давав на свічки ярий віск. Євангеліє купив та в срібні шати оправив, хрест на громадській толоці за свій кошт поставив, аби тільки Бог змилосердився. Але дітей більше не було. Яків упав у відчай.

У квітні 1855 року Бог забрав Марію Тимишин до себе. Вона мала усього 43 роки.

Друга дружина Якова Франка Марія Кульчицька була родом з ЯсениціСільної. Коли вона виходила заміж, мала двадцять літ і за законами Австро-Угорщини вважалася неповнолітньою. Марія дуже боялася того заміжжя, бо смерть на обійсті чоловіка була частим гостем. Якраз перед народженням Івана помер слуга Іван Шиян. А ще те, що діти Якова постійно вмирали...

Забобонні люди твердили, що дитину можна заховати від смерті, якщо називати її іншим іменем, ніж записано в церковній книзі, тобто в метриці. Це називалось обдурити смерть. Мати, свято в це вірячи, почала називати свого сина Івана Мироном, бо на ЗО серпня припадало свято цього мученика (він був священиком в Ахаї, його схопили на Різдво 251 року, піддали жорстоким тортурам, які він терпляче витримав, навіть коли його кинули в огонь, вийшов неушкодженим, отож йому стяли голову). Ні в ЯсениціСільній, ні в Нагуєвичах, ні в околицях жодного хлопця Мироном ніхто не називав. Очевидно тому молода мати сподівалася, що це ім’я стане для сина оберегом...

Після смерті першої дружини Марії Тимишин Яків Франко мусив тримати піст-покуту (жалобу) рік. Тобто одружитися вдруге він мав право не раніше як через рік після дня смерті дружини. З дозволу священика цей звичай інколи ламався. Якщо були серйозні причини, термін покути скорочувався до трьох місяців. Особливо тоді, коли дружина помирала, залишивши чоловікові дрібних дітей, з котрими той не міг дати ради. В Якова неповнолітніх дітей не було. Його мати Катерина ще була жива й залишалася господинею хати. При господарстві було повно слуг, тобто причини для поспіху до весілля не було жодної. Однак Яків посту не дотримав.

Саме ця обставина й породила плітку, що неповнолітня молода, до того ж шляхетна, а не проста мужичка, вийшла заміж за старого хлопа, на 33 роки старшого за неї, бо мусила йти. Зайшла буцімто в гріх з якимось корчмарем, гріх той уже не можна було приховати, тому мати поспішно сплавила доню заміж за першого-ліпшого, хто її брав.

Ця плітка народилася у час виборів до парламенту, її навмисне «запустили», аби очорнити кандидата Івана Франка. Ця ж плітка стверджувала, що справжнє прізвище Івана Франка — Френкель. Плітку цю ще й сьогодні активно пропагують ті, хто вважає, що Іван був «мойсеєвого» віросповідання. Насправді ж Іван прийшов на світ більше ніж через рік після одруження Марії та Якова.

Важко повірити, що в основі одруження було звичайне людське кохання, таке пізнє для Якова і таке раннє для Марії. Вона справді походила з дрібної шляхти, і була зовсім не гола-боса, як гадав дехто. Великим багатством її мати не володіла, бо воно пін.„..о на навчання старших братів Марії та на утримання великої сім’ї, але все-таки у придане Марія одержала землю — основу основ життя тодішньої родини. Після смерті Марії та земля відійшла у володіння її другому чоловікові Гриню Гаврилику.

Страх Марії за життя дитини виявився й тоді, коли у вересні 1859 року народився наступний син. Звичай велів назвати його на честь того святого, чиє свято на той день випадало, тому й назвали Захаром, мати ж кликала його Михайлом...

Як письменник Іван Франко народився віршем «Моя пісня», надрукованим у студентському журналі «Друг» 1874 року. Підписана ця поезія була псевдонімом «Джеджалик». Так само підписано й першу велику повість «Петрії й Добощуки», яка, як твердив Сергій Сфремов, не мала жодної художньої вартості. 1876 року в тому ж номері, де закінчувалося друкування повісті, з’являється вірш Івана Франка «Наймит» — і підписаний він уже псевдонімом «Мирон». Вмирає кволий і по-дитячому наївний Джеджалик — його місце займає могутній Мирон.

Символічно, що той перший вірш, біля якого вжито псевдонім Мирон, називався «Наймит». Написано його було перед першим арештом Франка. Псевдонім, який, остерігаючись за синове життя, колись дала йому мати, мав захистити Івана від страшної несправедливості світу. Так проникливо звучать слова до народу, який є наймитом у власній хаті:

Ори, ори, співай, ти, велетню закутий

У неволі й тьми ярмо!

Пропаде пітьма й гніт, опадуть з тебе пута,

І ярма всі ми порвемо!

Іван Франко мав двадцять літ — і з тим заспівом виходив на широкий шлях літератури, хоч знав, що зерно, засіяне наймитом, не все зійде. Бо впаде одно на камінь — і пропаде. Бо впаде друге на поганий ґрунт, проросте — і знидіє. І тільки невелика частина впаде на добрий ґрунт і проросте, виросте й заколоситься і буде дякою орачеві-наймиту за його труд. (900 слів)

(За Р. Гораком)