Наддніпрянська Україна у складі Російської імперії Політика Російської імперії щодо українських етнічних територій.

Охарактеризувати стан українських земель наприкінці XVIII — у першій

третині XIX ст.; вивчити адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ українських земель у складі Російської імперії; висвітлити процес включення українських земель до складу Російської імперії; формувати в школярів уміння й навички роботи підчас шкільної лекції, уміння складати конспект; виховувати розуміння того, що колонізаторська політика Російської імперії щодо України в першій половині XIX ст., спрямована на асиміляцію українського населення і розпалювання національної ворожнечі, була ворожа українському народові.

План:

1. Адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ українських земель. Включення українських земель до складу Російської імперії.

2. Національне та соціальне становище українського населення.

3. Проникнення буржуазних рис повсякденного життя в побут жителів міста й села. Життя великих міст.

Бесіда на повторення.

1. Коли і за яких обставин українські землі опинилися під владою Московської держави?

2. Яким був адміністративно-територіальний поділ українських земель за часів Гетьманщини?

3. Яким був етнічний склад населення українських земель у другій половині XVIII ст.?

Ліквідація автономії України, завершення її поділу між сусідніми державами започаткували тривалий процес підпорядкування природних багатств і людських ресурсів України політичним, військовим та економічним потребам Російської імперії.

Проблемне завдання.

Спрогнозуйте, які зміни в адміністративно-територіальному устрої, політичній системі, соціально-економічному житті українських земель сталися із включенням їх до складу Російської імперії.

Учні висловлюють свої міркування. Учитель повідомляє, що більш точну й аргументовану картину змін ми зможемо скласти після лекції.

Завдання.

Складіть конспект лекції учителя.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в Україні сталися великі політичні зміни, що значно вплинули на соціальну структуру українського суспільства й економічне життя. У першу чергу вони були спричинені новою геополітичною ситуацією в Центральній та Східній Європі. Так, наприкінці XVIII ст. припинила своє існування Річ Посполита, до складу якої входила велика частина українських земель. На південних кордонах зникло Кримське ханство, яке від XV ст. становило постійну воєнну загрозу для України. Тому в новітній час українські землі, як зазначає історик Я. Грицак, увійшли в «новій політичній конфігурації».

Наприкінці XVIII ст. територія України входила до складу Російської та Австрійської імперій. У першій половині XIX ст. українська етнічна територія становила до 700 тис. км2. До складу Російської імперії входило 90 % цієї території — Правобережна і Лівобережна Україна, Слобожанщина та Південна (Степова) Україна, а до складу Австрійської — 10 % — Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття. Такий територіальний поділ існував до початку Першої світової війни. Який адміністративно-територіальний поділ існував на українських землях за часів Гетьманщини?

Під час розповіді про адміністративно-територіальний поділ українських земель у складі Російської імперії учитель складає схему «Адміністративно-територіальний поділ українських земель, що входили до складу Російської імперії в першій половині XIX ст.», а також дає визначення нових понять. Схему учитель записує на дошці, а учні — у зошитах.

Адміністративно-територіальний поділ українських земель, що входили до складу Російської імперії в першій половиш XIX ст.

Робота над формуванням понять.

Адміністративно-територіальний устрій — поділ території розселення українського етносу на певні частини (адміністративні одиниці — губернія, повіт та ін.) з метою організації централізованого управління на місцях.

Генерал-губернаторство — адміністративно-територіальна й політична одиниця в Російській імперії. Складалося з однієї або кількох губерній, що перебували під управлінням генерал-губернатора.

Губернія — вища адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії. Уперше запроваджена в 1708 р. Очолював губернію губернатор, який поєднував адміністративні, судові та фінансові функції.

Повіт — адміністративно-територіальна одиниця, що існувала на українських, а також польських, литовських і білоруських землях від другої половини XIV ст.

Стан — адміністративно-поліцейська одиниця в повітах Російської імперії та України в XIX ст. Запроваджена 1837 р. у зв'язку з посиленням селянського руху. До кожного стану губернатор призначав станового пристава, якому повністю були підпорядковані службові особи із селян — соцькі й десяцькі.

Запитання.

Із якою метою на українських землях у складі Російської імперії було запроваджено новий адміністративно-територіальний устрій? Робота з контурною картою.

1. Позначте українські землі, приєднані до Російської імперії в результаті трьох поділів Речі Посполитої.

2. Позначте межі губерній, підпишіть їхні назви та назви губернських міст на українських землях у складі Російської імперії.

Поширення на територію України адміністративно-територіального устрою Російської імперії мало за мету прискорити колонізацію та русифікацію українських земель. Розроблена царським урядом на початку 1850-х рр. інструкція зобов'язувала генерал-губернаторів посилити всебічний нагляд за «станом умів».

Найстараннішими провідниками царської колонізаторської політики в Україні були київський генерал-губернатор граф Д. Бібіков, малоросійський (харківський) — князь М. Долгоруков та новоросійський — граф М. Воронцов. Останнього як ревного прислужника царизму висміяв у відомій епіграмі російський поет О. Пушкін. Антинародну діяльність перших двох — під керівництвом тодішнього найвищого провідника та ідейного натхненника колонізаторської політики в Україні царя Миколи І — навіки затаврував український поет Т. Шевченко такими гнівно-глузливими рядками:

Бо дні фельдфебеля-царя А надто стрижений Гаврилич

Капрал Гаврилович Безрукий 3 своїм єфрейтором малим

Та унтер п'яний Долгорукий Та жвавим, на лихо лихим.

Украйну правили. Добра До того люд домуштрували,

Таки чимало натворили, Що сам фельдфебель дивувались

Чимало люду оголили І маршировкою, і всім,

Оці сатрапи-ундіра, І «благосклонні пребивали

Всегда к єфрейторам своїм»

Запитання.

Чим можна пояснити таке ставлення Т. Шевченка до вищих державних посадових осіб Російської імперії?

Уряд Російської імперії проводив щодо українських земель колонізаторську політику. Так, внутрішня політика російського самодержавства була спрямована на встановлення контролю над усіма сферами існування українського суспільства. Царське законодавство змінювало землекористування, становище станів, діяльність місцевих адміністрацій. Особливістю цієї політики було те, що цивільна влада, спираючись на військову силу, проводила русифікацію системи освіти, упроваджувала кріпацтво, общинну систему відносин на селі, утверджуючи тим самим воєнно-феодальний деспотизм.

Особливою формою колонізаторської політики Російської імперії стало запровадження генерал-губернаторств, підпорядкованих безпосередньо імператору, що дозволяло встановити всеосяжний контроль над життям краю. Кожне генерал-губернаторство охоплювало кілька цивільних губерній, на чолі яких стояли губернатори, підзвітні ще й міністерству внутрішніх справ. Губернське правління здійснювалося за участю станових дворянських органів — повітових та губернських зборів, очолюваних предводителями дворянства. Губернії поділялися на повіти, де владу здійснювали адміністративні та повітові управи. На відміну від центральних російських губерній, на українських землях судді та чиновники не обирались, а призначалися із росіян.

Національне та соціальне становище українського населення. Загальна площа території, заселеної українцями наприкінці XVIII ст., становила близько 700 тис. км2. В Україні в цей час проживало понад 10 млн осіб. Кількість населення на українських землях.

Збільшення кількості населення України супроводжувалося істотними змінами його етнічного складу. На кінець XVIII ст. на тій частині України, що входила до складу Російської імперії, проживало 89 % українців. А наприкінці XIX ст. частка українців знизилася до 72,6 % . Такі зміни були зумовлені антиукраїнською примусовою міграційною політикою Російської імперії, яка була спрямована на посилення контролю над Україною. Унаслідок цієї політики відсоток росіян, євреїв, поляків та представників інших національностей в Україні збільшився.

Росіяни селилися головним чином у містах. Для євреїв було запроваджено так звану «смугу осілості» — їм заборонялося переселятися на схід за територію колишньої Речі Посполитої. Євреї селилися переважно в містах та містечках.

Російський уряд сприяв переселенню німців, сербів, болгар, греків, росіян переважно до Південної України. Збільшення кількості населення Півдня супроводжувалося скороченням його мусульманської частини в результаті еміграції татар.

Такі заходи мали на меті денаціоналізацію та асиміляцію українського населення у складі Російської імперії. А за своїм кількісним складом на межі XVIII—XIX ст. український народ був одним із найбільших народів Європи.

Регіони України, що утворились історично, різнилися не тільки за адміністративним устроєм, а й за етнічним складом. Так, Лівобережжя вважалося найбільш українським за етнічним складом населення. У 1795 р. тут проживало 98,1 % місцевих жителів, решту становили росіяни та євреї; у Слобідській Україні проживало 85,9 % українців; росіяни проживали тільки в місті Харкові та у східній частині регіону, євреї — лише в містах Суми та Харків. На Правобережній Україні українці становили 88 %, поляки — 5 %, євреї — 3,5 % (на середину XIX ст. — 10 %); степова Україна була заселена переважно українцями (71,5 %), на частку росіян та молдаван припадало по 9 %, вірмени і цигани становили 3—4 %, менше 1 % було сербів, поляків, болгар, німців, грузинів, євреїв, угорців. Татар наприкінці XVIII ст. у Криму проживало 250 тис. осіб, а на середину XIX ст. — лише 100 тис. осіб.

На середину XIX ст. у складі Російської імперії у дев'яти губерніях, утворених на території України, проживало 13,6 млн осіб. За становою ознакою вони поділялися на дворянство, духівництво, купецтво, міщанство, селянство. Зрівнявши у 1835 р. козацьку старшину у правах із російським дворянством, самодержавство прихилило на свій бік ту частину українського суспільства, яка в XVIII ст. виступала головним речником і поборником національної державності.

Соціальний склад населення українських земель також мав свої особливості. На Лівобережній Україні переважали дрібномаєтні дворяни-землевласники; селянство складалося з посполитих та козаків (останні становили третину населення і проживали на своїх хуторах, маючи статус державних селян, зобов'язаних сплачувати чверть прибутків до державної скарбниці). Правобережна Україна вирізнялася специфічною структурою населення: до магнатів і шляхти належало; 135 тис. осіб, селян-українців налічувалося 3 млн осіб., польських селян — 579 тис. осіб; з-поміж загального числа селян відсоток кріпаків становив: на Волині — 74 %, у Київській губернії — 90 %, у Подільській — 91 %. Південна Україна (Новоросія) відрізнялася тим, що тут не було кріпаків. Основу населення становили колоністи-переселенці з європейських країн, вільні селяни, відставні солдати. Українці в усіх губерніях являли собою здебільшого селянську націю з малочисельною верствою духовної та світської інтелігенції.

Завдання.

1. Назвіть національний склад населення України в першій половині XIX ст. та покажіть на карті місце проживання різних етнічних груп на території України.

2. Схарактеризуйте соціальний склад населення України в першій половині XIX ст.

Проникнення буржуазних рис повсякденного життя в побут жителів міста й села. Життя великих міст.

Міста, містечка, великі й малі села утворювали те неповторне тло, на якому відбувалися події «українського XIX століття». Більшість міст були невеликими, їхнє населення рідко перевищувало 1—2 тис. осіб.

Прикметною рисою першої половини XIX ст. стало будівництво у великих містах (Одеса, Київ, Львів) кількаповерхових цегляних будинків. Проте в невеликих містах, як і раніше, переважали одноповерхові дерев'яні оселі. Заможні міщани, хизуючись один перед одним, споруджували будинки, які своїм виглядом свідчили про заможність господаря. Зовні стіни таких будинків фарбувалися, прикрашалися різьбленням, у вікна подекуди вставляли кольорове скло. Усередині будинки заможних господарів були багатокімнатними, мали, за європейською модою, парадні зали, вітальні, кімнати для гостей і слуг, кухні та господарські приміщення. Внутрішнє оздоблення кімнат складалося із меблів, які завозилися з Європи або виготовлялися місцевими майстрами, дзеркал, картин, годинників, гобеленів та ін. Суттєві зміни в зовнішньому вигляді та становищі міського населення відбулися із розгортанням на українських землях промислової революції.

У першій половині XIX ст. у Наддніпрянській Україні відповідно до європейської моди з'являються поміщицькі маєтки. Найвизначнішими з них, що збереглися до наших днів, є садово-парковий комплекс Софіївка в Умані графа Потоцького, маєтки Ґалаґанів у Скориних, Тарновського в Качанівці, на Чернігівщині.

У зазначений період в одязі селяни дотримувалися народних традицій, а міщани та заможні верстви населення надавали перевагу європейській Моді. В аграрному секторі в роки промислової революції з'являються сільськогосподарські машини, проте більшість селян із різних причин продовжувала використовувати традиційні знаряддя праці.

Певні зміни відбувалися і в городництві. У першій половині XIX ст. на українських землях почали вирощувати перші помідори, баклажани і перець. Картопля, що була завезена з Америки ще в другій половині XVIII ст., упевнено завоювала прихильність серед українців і перетворилася на «другий хліб».

Запитання та завдання.

1. На яких засадах ґрунтувалася російська колоніальна політика в Україні?

2. Які українські землі, що раніше входили до складу Речі Посполитої, відійшли після поділів цієї держави до Російської імперії?

3. Розкажіть про адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ українських земель у складі Російської імперії.

4. Порівняйте етнічні кордони України з адміністративними кордонами губерній Російської імперії.

5. Поясніть зображену на дошці схему «Адміністративно-територіальний поділ українських земель, що входили до складу Російської імперії в першій половині XIX ст.».

6. Назвіть національний склад населення України в першій половині XIX ст.

7. Яким був соціальний склад Населення України в першій половині XIX ст.?

8. Покажіть на карті місця проживання різних етнічних груп на території України.

9. Назвіть форми та методи імперської колонізаторської політики.

10. Назвіть прояви проникнення буржуазних рис повсякденного життя у побут жителів міста й села в першій третині XIX ст.

Ділова гра «Прес-конференція».

Тема. «Українські землі у складі Російської імперії у першій половині XIX ст.».

Умови гри. Учитель пропонує одному з учнів («фахівцю-експерту») вийти до дошки і відповісти на запитання однокласників. Як ведучий прес-конференції, учитель по черзі надає слово для запитання учням, намагаючись якомога краще їх представити (наприклад, Ольга Потьомкіна — дослідник історії України XIX ст.). Формулюючи запитання, учні можуть звертатися до свого конспекту.

Приклади запитань.

1. Представники яких національностей проживали в Україні в першій половині XX ст.?

2. Які були прояви імперської колонізаторської політики в Україні?

3. Назвіть особливості внутрішньої політики російського самодержавства щодо України в першій половині XIX ст.

По завершенні ділової гри вчитель аналізує активність кожного учня, а також відповіді «експерта».

Російська імперія, до складу якої після трьох поділів Речі Посполитої і російсько-турецьких війн увійшли землі України, запровадила на українських землях новий адміністративно-територіальний устрій, який мав забезпечити поліцейський контроль над населенням і ліквідацію його національної самобутності.

1. Вивчити параграф з підручника.

2. Виконайте завдання на контурній карті «Адміністративно-територіальний поділ України в першій половині XIX ст.».

3. Випереджальне завдання. Підготуйте повідомленням за темою «Зміни в побуті, стилі та традиціях життя міста і села на Західній Україні в першій половині XIX ст.».