ЛЕКЦІЯ № 11 «Загальні дані про хірургічні захворювання тварин, методи лікування і профілактики»

ЛЕКЦІЯ № 11

«Загальні дані про хірургічні захворювання тварин, методи лікування і профілактики»

Мета заняття: Ознайомитися з хірургічними захворюваннями. Вивчити методи лікування і профілактики. Сформувати лікарське мислення та любов до обраної професії.

План заняття

1. Класифікація хірургічних захворювань.

2. Патогенез запальних хірургічних захворювань.

3. Кінець хірургічних захворювань.

4. Загальні методи і принципи лікування.

1. Класифікація хірургічних захворювань.

Залежно від причин виникнення хірургічні захворювання поділяють на: 1) механічні ушкодження — виникають унаслідок ударів, ран, вивихів, переломів кісток, опіків, електротравм тощо; 2) хірургічні хвороби, що виникають унаслідок проникнення в тканини мікроорганізмів, які призводять до розвитку хірургічної інфекції — фурункулів, абсцесів, флегмон та інших гнійних процесів, а також до сепсису; 3) некрози й гангрени — виникають унаслідок порушен­ня кровообігу; 4) хвороби, пов'язані з порушенням обміну речовин та енергії, — атрофії, міопатози та ін.; 5) новоутворення — захворювання, при яких відбувається розростання доброякісних і злоякісних пухлин; 6) природжені захворювання і вади розвитку — вини­кають у процесі розвитку плода в утробі матері (грижі, відсутність анального отвору, додаткові пальці у собак та ін.).

За клініко-анатомічними ознаками хірургічні захворювання поділяють на хвороби окремих органів і тканин.

Залежно від виду запальних процесів хірургічні захворювання бувають: 1) асептичні, що розвиваються без участі мікроорганізмів; 2) інфекційні, які розвиваються за участю мікроорганізмів.

За перебігом хірургічні захворювання поділяють на: 1) гострі, що характеризуються інтенсивним розвитком і швидким проявом клі­нічних ознак, властивих їм, з наступним згасанням цих ознак у строки від кількох годин і діб до трьох тижнів; 2) підгострі — тривають від трьох до шести тижнів; 3) хронічні — характеризуються тривалим перебігом (іноді впродовж кількох місяців і років), як правило, зі слабко вираженими клінічними ознаками.

Залежно від терміновості надання лікарської допомоги хірургічні захворювання поділяють на три групи: 1) захворювання, при яких потрібно екстрено (невідкладно) надавати відповідну допомогу, на приклад кровотеча, випадання кишок, набряк верхніх дихальних шляхів з явищами ядухи, закупорювання стравоходу та ін.; 2) захворювання, які у зв'язку зі швидким розвитком потребують термінової допомоги (анаеробна інфекція, прогресуючі флегмони, гнійні пододерматити та ін.); 3) захворювання, при яких допомогу можна надати в плановому порядку, оскільки вони розвиваються повільно.

1. Патогенез запальних хірургічних захворювань.

Сучасні уявлення про розвиток запальних захворювань ґрунту­ються на вченні І.П. Павлова про нерозривну єдність організму й середовища, яке його оточує. Цю єдність регулює нервова система, де вирішальну роль відіграє кора головного мозку. І.П. Павлов за­значав, що головний мозок постійно підтримує рівновагу замкненої системи як усередині, між її складовими елементами, так і всієї системи в цілому з навколишнім середовищем.

У разі порушень єдності організму й середовища виникають різні ушкодження тканинних елементів і порушення їхніх фізіологічних функцій, тобто виникає хвороба. У зв'язку з цим негайно включаються захисно-пристосувальні механізми, спрямовані на відновлення порушеної єдності організму й середовища. Отже, хвороба — це не тільки порушення життєдіяльності організму, а й складна реак­ція, що виникає у відповідь на дію хвороботворних причин і спрямо­вана на відновлення порушених функцій і структури організму.

У розвитку запальних хірургічних захворювань найбільше значення мають рефлекторні реакції. Крім нервової системи у розвитку запалення важливу роль відіграють також залози внутрішньої секреції, особливо гіпофіз і надниркові залози. Встановлено, що адре-нокортикотропний гормон гіпофіза гальмує запальну реакцію. Якщо видалити надниркові залози або якщо спостерігається їх гіпо­функція, то стійкість організму тварини проти інтоксикації й дії на нього мікроорганізмів знижується. Введення в цих випадках в організм адреналіну (гормону надниркових залоз) посилює фагоцитоз. Однак гормональна функція організму, в свою чергу, регулюється нервовою системою.

1. Кінець хірургічних захворювань.

Закінчення хірургічного захворювання залежить від локалізації процесу, сили подразника, що спричинив захворювання, характеру запалення, ступеня руйнування тканин, загального стану організму та правильності лікування.

1. Хірургічні захворювання, що перебігають у вигляді асептичного запалення, можуть закінчитися: повним самовилікуванням запального процесу, яке супро­воджується усуненням або пригніченням фактора, що спричинює захворювання, розсмоктуванням ексудату і повним відновленням ураженої тканини до нормального її стану;

2. неповним виліковуванням процесу, що супроводжується роз­ростанням сполучної тканини внаслідок значних ушкоджень (на­приклад, рубці на шкірі) або зумовлює будь-які порушення функції органа (наприклад, кульгавість при рубцевих контрактурах сухожилків);

3) переходом гострого чи підгострого захворювання в хронічне. Хірургічні захворювання, що протікають у вигляді гнійного запалення, також закінчуються по-різному:

1. повним або неповним видужанням, коли за сприятливого пе­ребігу процес локалізується з відмежуванням мертвих тканин, пов­ним або частковим розплавлянням їх та утворенням абсцесів. Якщо абсцес міститься неглибоко, він легко проривається назовні;

хворобливий процес може закінчитися смертю, якщо за значної вірулентності мікробів і зниженої стійкості організму настає генералізація процесу з утворенням великих флегмон, запливів гною, метастазів, що супроводжуються токсемією, гнійно-резорбтивною гарячкою або сепсисом.

1. Загальні методи і принципи лікування.

Залежно від патогенезу хірургічних захворювань лікувальні за­ходи зводяться до: 1) виявлення й усунення причини захворювання; 2) нормалізації перебігу захворювання запобіжними заходами або ліквідацією яскраво виражених (гіперергічних) патологічних процесів; 3) активізації захисних і відновних процесів (посилення крово­обігу, фагоцитозу тощо); 4) підсилення загальних захисних сил ор­ганізму й підтримання роботи всіх систем (серцево-судинної, дихан­ня та ін.).

Для лікування хірургічних захворювань у сучасній ветеринарній хірургії існує багато різних засобів і методів терапії, їх можна поділити на такі групи: 1) оперативні методи лікування; 2) етіотропна, або причинна, терапія; 3) патогенетична терапія; 4) неспецифічна стимулювальна терапія; 5) фізичні методи лікування; 6) комплексна терапія.

Підведення підсумків : письмове тестове опитування.

Узагальнення матеріалу: формування висновків.

Видача завдання для самостійної роботи студентів:

В.Б. Борисевич « Хірургія, офтальмологія, ортопедія». Розробити таблицю-схему «Методи лікування хірургічних захворювань».