Китай у міжвоєнний період

Тема: Китай у міжвоєнний період (1919-1939)

СТАНОВИЩЕ КРАЇНИ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

На початку XX ст. китайське суспільство вимагало змін. Виразником цих прагнень стала Національно-народна партія (Гоміндан). Ідейним керівником партії був Сунь Ятсен, який сформулював мету партії у трьох народних принципах: націоналізм, демократизм, процвітання.

1. На початку XX ст. Китай — аграрна, напівфеодальна, напівколоніальна країна.

2. Лише з другої половини XIX ст. в Китаї почала зароджуватися промисловість.

Її розвиток особливо прискорився в роки Першої світової війни. За період з 1913 по 1919 р. кількість підприємств зросла вдвічі.

Із розвитком промисловості формувався китайський робітничий клас, який у 1919 р. нараховував 3 млн чол. Умови праці й побуту робітників були важкими, не існувало ніякого робітничого законодавства.

3. Із розвитком промисловості зміцніли позиції національної буржуазії.

4. Подальшому розвитку національного капіталу в Китаї перешкоджав іноземний капітал:

• існували низькі митні збори на іноземні товари, що ввозилися;

• процвітала нічим не обмежена для іноземців торгівля.

5. На селі панували феодальні відносини.

У сільському господарстві — феодальні утиски, безземелля, лихварство.

6. Існувала політична роздробленість країни. Пекінський уряд був слабким, вся влада в провінціях знаходилася у феодальних диктаторів, які ворогували між собою.

Дайте відповідь на питання: Яким було становище Китаю після Першої світової війни?

РУХ 4 ТРАВНЯ” 1919 р. В КИТАЇ

Причини:

1. Політична роздробленість Китаю, слабкість центральної влади, що полегшувало іноземцям експлуатувати Китай.

2. Внутрішня нестабільність, що створювала сприятливий ґрунт для втручання іноземних держав у внутрішні справи Китаю.

3. Незадоволення різних верств населення привілеями, якими користувалися іноземці в Китаї.

Приводом для протесту стали рішення Паризької мирної конференції передати Японії німецькі володіння в китайській провінції Шаньдун, Ціндао з територією, що межувала з ними.

3 травня 1919 р. Студенти організували в, Пекіні 15-тисячну демонстрацію протесту проте рішень Паризької Мирної конференції щодо Китаю.

Демонстрацію розігнали, багатьох учасників арештували.

У відповідь студенти оголосили страйк-бойкот.

До руху приєдналися інтелігенція, робітники, ремісники, середні міські верстви населення та національна буржуазія:

• в країні бойкотувалися японські товари;

• демонстранти вимагали відставки міністрів прояпонської орієнтації;

• загалом відбулося 66 великих страйків, багато з яких мали політичний характер.

Організатором подій 4 травня 1919 р. був М. Да-чжао — професор політичної економії Пекінського університету.

Наслідки “Руху 4 травня”:

1. Китайська делегація в Парижі відмовилася підписати Версальський мирний договір.

2. Уряд змушений був піти на деякі поступки:

• було звільнено заарештовани; знято з посад деяких міністрів.

Значення “Руху 4 травня”:

1. Це був перший у Китаї загальнонаціональний антиімперіалістичний виступ народних мас.

2. Він сприяв зростанню політичної свідомості національної буржуазії, прогресивної інтелігенції та народних мас.

3. Цей рух справив неабиякий вплив на згуртування національно-патріотичних сил, розвиток революційної активності інтелігенції та студентства.

4. Сприяв консолідації політичних партій.

5. Розгорнув боротьбу за “нову культуру” — введення в літературу побутової мови, що полегшило оволодіння грамотою широких кіл молоді.

Дай відповідь на питання:

Що стало поштовхом до виникнення «руху 4 травня»? Якими були результати?

Дай відповідь на питання та прикріпи тут.

Що стало поштовхом до виникнення «руху 4 травня»? Якими були результати?

РЕВОЛЮЦІЯ 1925-1927 pp.

Навесні 1925 р. у Шанхаї виник антизахідний патріотичний

«Рух 30 травня» за участі буржуазії, студентства, робітників. Приводом для його виникнення послужив розстріл англійською поліцією студентської демонстрації. У Китаї почалася національно-визвольна революція.

Характер революції: національна, демократична, антиімперіалістична, антифеодальна.

Передумови революції

Політичні:

1. Роздробленість Китаю

2. Залежність Китаю від іноземних держав: контроль іноземних держав над провідними галузями економіки, зовнішньою торгівлею, фінансами;

Економічні:

1. Відсталість економіки Китаю.

2. Панування феодального землеволодіння і феодальних пережитків

3. Важкі умови життя і праці робітників.

Причини революції:

1. Незадоволення широких народних мас продовженням політики іноземних держав щодо поділу Китаю на сфери впливу.

2. Міжусобна боротьба між різними феодальними угрупованнями і прагнення національного об’єднання Китаю.

3. Незадоволення селянства феодальними порядками в країні.

Завдання революції:

1. Ліквідувати іноземне засилля в Китаї.

2. Здійснити національне об’єднання Китаю, відновлення його суверенітету і створення єдиної демократичної держави.

3. Провести демократизацію країни та важливі соціально-економічні перетворення.

Рушійні сили революції: робітники, ремісники, селяни, міська дрібна буржуазія, національна буржуазія, інтелігенція.

Керівник революції: національна буржуазія.

Особливості революції:

1. В Китаї переплелися різні види боротьби:

• боротьба з іноземними державами;

• боротьба різних верств населення за свої права;

• селянська боротьба;

• боротьба різних політичних сил за владу.

2. Був створений єдиний революційний фронт.

Наслідки революції:

1. Революція зазнала поразки.

2. Вона не розв’язала завдань, які стояли перед нею.

3. Зростало протиборство між Гомінданом (Національною партією) і Комуністичною партією Китаю (КПК), відбувся розкол єдиного революційного фронту.

4. Почалася громадянська війна між прихильниками Гоміндану і прихильниками комуністів.

Причини поразки революції:

1. Несприятлива розстановка сил у революції, недостатній рівень і розмах революційного руху народних мас.

2. Відсутність єдності в рядах Гоміндану і КПК: боротьба за владу.

3. Допомога іноземних держав у придушенні революції.

4. Виступ проти революції об’єднаних сил іноземних держав, феодалів і великої (компрадорської) буржуазії.

Компрадорська буржуазія — частина буржуазії, діяльність якої була пов’язана з іноземним капіталом.

КПК -комуністична партія Китаю, керівник Мао Цзедун, підтримувалася більшовицькою Росією.

Гоміндан (Національна партія) представляв інтереси національної буржуазії, був заснований Сунь Ятсеном у 1912 р.

Сунь Ятсен (1866-1925) — китайський політичний і державний діяч. Створив у 1894 р. революційну організацію Сінчжунхой («Союз китайського відродження»); у 1905 р. — більш масову організацію Тунменхой («Об’єднана революційна ліга Китаю»), Лідер Сіньхайської революції 1911-1913 рр. Перший (тимчасовий) президент Китайської Республіки (січень — квітень 1912). У політичній діяльності керувався так званими «трьома народними принципами», які він сформулював: націоналізм, народовладдя, народне благоденство. Обстоював демократичні погляди, територіальну єдність Китаю. У 1912 р. заснував політичну партію Гоміндан (буквально — національна партія), лідером якої був до своєї смерті.

Мета діяльності партії — проголосити республіку і перетворити Китай у могутню національну державу.

У 1919 р. діяльність цієї партії була відновлена Сунь Ятсеном у Шанхаї і вона була перейменована на Національну партію Китаю.

Базою національно-визвольної революції став Південний Китай. Керівництво революцією знаходилося в руках Гоміндану.

1 липня 1925 р. у Гуанчжоу уряд, що складався з представників Гоміндану і КПК, оголосив себе Національним урядом Китаю і почав боротьбу за об’єднання країни. Навесні 1926 р. фактична влада опинилася в руках головнокомандувача збройних сил Національного уряду Чан Кайші (Сунь Ятсен помер ще в березні 1925 р.).

У липні 1926 р. гомінданівські війська виступили у свій знаменитий Північний похід, план якого було розроблено за участі радянських фахівців.

У березні 1927 р. загони Гоміндану з тріумфом вступили в найбільше місто Китаю — Шанхай. У результаті весь Китай, за винятком Маньчжурії, визнав владу гомінданівського уряду.

Чан Кайші (1887-1975) — державний, політичний і військовий діяч Китаю. Генералісимус (1928). Освіту одержав у Баодинській військовій академії і військовій академії в Токіо. Активний учасник революції 1911-1913 рр. Один із лідерів Гоміндану, керівник збройних сил гомінданівської партії. У 1927 р. розірвав стосунки з китайськими комуністами, СРСР і Комінтерном. Установив режим особистої влади. З 1937 р. — організатор боротьби проти японських загарбників.

ДІЇ КОМУНІСТІВ. МАО ЦЗЕДУН

Незважаючи на зміцнення центральної влади Нанкінського уряду, комуністи розгорнули проти нього збройну боротьбу. Однак знайти широку опору серед робітників комуністам не вдалося. Тоді центр своєї діяльності КПК і її збройні сили змушені були перенести в сільську місцевість.

1930 р. В 11 провінціях Південного і Центрального Китаю було створено 15 радянських районів.

Листопад 1931 р. Був проголошений центральний робітничо-селянський уряд, головою якого став Мао Цзедун. Чан Кайші активно боровся з комуністами.

1930-1934 pp. Гомінданівські збройні сили здійснили 5 походів у радянські райони, внаслідок яких було розгромлено основні сили Червоної армії та ліквідовано радянські райони.

1934-1936 pp. Партизанські армії під керівництвом Мао Цзедуна перебазувалися до Північного Китаю, де на перетині трьох провінцій — Шеньсі, Ганьсу і Нінся було утворено Особливий прикордонний район, який став базою комуністичного руху.

Силами напівпартизанської Червоної армії, на стику окремих провінцій Центрального Китаю було створено декілька районів, де влада належала Радам. Найбільшим із «радянських районів» був Центральний радянський район у провінції Цзянсі. Тут у листопаді 1931 р. відбувся Всекитайський з’їзд представників радянських районів, що проголосив Китайську Радянську Республіку (КРР). Її лідером став Мао Цзедун.

МАО ЦЗЕДУН

(1893-1976)

Син сільського багатія. Здобув середню освіту, працював учителем початкової школи. Великий вплив на формування його поглядів мала китайська філософія, особливо конфуціанство, ідеї соціалізму й анархізму.

Йому вдалося захопити керівництво в КПК, зміцнити свій вплив у військових частинах. Займав ворожу позицію щодо Гоміндану та його лідера Чан Кайші.

У 1934—1935 рр. Мао Цзедун організував «Великий похід» на північ з метою захоплення влади. Червона армія зазнала нищівної поразки. Збройні сили Гоміндану відновили свою владу по всій території країни. «Радянські райони» припинили своє існування.

1937 р. Дві найвпливовіші сили Китаю на деякий час припинили війну між собою і об’єдналися проти спільного ворога — Японії.

Проте дії китайської армії не були успішними. До 1939 р. весь Східний Китай окупувала Японія. Чан Кайші при цьому намагався завдати удару своєму «союзнику» — комуністам, у яких він убачав головних суперників у боротьбі за владу. Невдачі Гоміндану підвищували авторитет комуністів, які успішно вели боротьбу проти японців у контрольованих ними районах Північного Китаю. У той самий час на території під зверхністю Гоміндану селянство зазнавало всіляких утисків від землевласників.

Наприкінці війни КПК стала масовою селянською партією, яка мала значні військові сили. Це дало їй змогу розпочати вирішальну фазу боротьби за владу, що завершилася її перемогою.

Дайте відповідь на питання: Дай характеристику діяльності Мао Дзедуна та які були наслідки для Китаю?