Квіти в народних переказах , легендах , літературних творах.

Квіти в народних переказах і легендах символізують надію (підсніжник), любов до рідної землі та духовну міць (рослинні символи України, як-от калина, чорнобривці). У літературі та культурі вони виступають як символи пам'яті про жертви війни (маки), свободи (лілії), ніжності та весни (тюльпани). Крім того, квіти використовуються для вираження почуттів, святкування подій і як спосіб зробити життя яскравішим.

У народних переказах і легендах

• Підсніжник:

  

  Легенда про те, як під час вигнання з раю, щоб зігріти Єву, сніжинки перетворилися на підсніжники, що стало символом надії на краще майбутнє.

• Рослинні символи України:

  

  

  Калина, верба, тополя, барвінок, чорнобривці символізують красу України, духовну силу народу та любов до рідної землі.

• Троянда:

  

  За античними легендами, троянда отримала свою назву від богів, які дбайливо доглядали за нею, згодом її назвали «Королевою квітів».

У літературних творах та культурі

• Мак:

  

  Червоний мак є символом пам'яті про жертви Другої світової війни, а також символом миру.

• Лілія:

  

  Символізує свободу, зберігаючи це значення протягом багатьох років.

• Тюльпан:

  

  Втілює ніжність, весну та щирі почуття; його кольори мають різне значення, наприклад, рожеві тюльпани символізують турботу та елегантність.

• Соняшник:

  

  Вважається символом радості та тепла.

Загальне значення

• Квіти несуть глибоке символічне значення, допомагаючи виражати почуття, які важко передати словами, зокрема любов, дружбу та повагу.

• Вони використовуються для святкування важливих подій і роблять повсякденне життя більш приємним та яскравим.

-

З найдавніших часів квіти займають особливе місце у творчості поетів і письменників всього світу. В одній з біблійною легендою згадується, наприклад, про лілії виросла із сліз Єви, вигнаної з раю. У давньоруському оповіді про новгородському купця Садко, йдеться про відкинутої їм морської царівни, із сліз якої з'явилися конвалії. А один з грецьких міфів оповідає про юнака Нарциса і квітці названим його ім'ям.

Незбагненна краса довколишнього світу завжди бентежила людей, примушуючи шукати їй бодай якогось пояснення. Тому серед легенд кожного народу знайдеться чимало легенд про природу й природне оточення. Особливо загадковими людям завжди видавалися рослини – майже нерухомі істоти, що тягнуться з землі вгору, до неба; що вмирають восени і знов народжуються навесні; що дають людям їжу, деревину, волокно, тощо.
Роль рослин у житті сільськогосподарського народу – особлива. Від врожаю залежить добробут, а подеколи – й виживання роду. Тому у розмаїтті українських легенд так багато саме легенд, присвячених рослинам.
Статичні рослини, як вважалося, мали рухому душу. Якщо рубати зачароване дерево – воно закричить людським голосом. Люди вірили, що у дерева є душа на зразок людської, вірили, що дерева у минулому могли бути людьми, і тому їх не можна кривдити, а якщо вже конче треба зрубати – слід попрохати пробачення.

Багато відомих письменників займалися садівництвом.

У власності Котляревських була садиба, за Ворсклою шістдесят десятин поля і луків, а ще ділянка лісу.

До природи у Івана Котляревського з дитинства було особливе ставлення. У своїх творах він часто оспівує рослини – символи Батьківщини: в «Енеїді» згадується 61 вид рослин, у п’єсі «Наталка Полтавка» – 9 видів, в «Москалі-чарівнику» – 4 представники рослинного світу.

Михайло Коцюбинський

На творчість письменника надихнуло кохання, але не тільки… Натхненням письменника також були квіти. У творах українського сонцепоклонника читач може зустріти понад 200 назв різних рослин – квітів, дерев, кущів, польових рослин і городини. Здається, у класичній українській літературі нема іншого такого письменника, який виявив би більш ґрунтовні знання з ботаніки. Зокрема, з італійського острова Капрі автор «Intermezzo» привіз в Україну насіння гвоздики, яка в національній науковій літературі відтоді відома як… «гвоздика Коцюбинського». У народі ті квітки звуть іскорками, зірочками, зорьками, тоді як видатний селекціонер Карл Лінней назвав гвоздики діантусами (лат. dianthus), що в перекладі означає «божественна квітка».

Іван Нечуй-Левицький

Автор відомої «Кайдашевої сім’ї» вів усамітнений спосіб життя і ніколи не був одружений. Проте письменник дуже любив природу. У дворі його флігеля був садок, невеликий ставок і пасіка. Нечуй-Левицький народився біля річки Рось і міг годинами сидіти на березі, мріяти про щось своє і спостерігати за течією. Дослідники свідчать, що «небагато знайдеться письменників, які могли б змагатися з Нечуєм-Левицьким у «почутті природи», в умінні її бачити й описувати».

Іван Франко

Франко не тільки збудував свій дім, але й дуже хотів, щоб біля цього дому було б не менш добре, ніж у ньому, і затишно. Тому посадив разом із своїми синами і донечкою, і дружиною плодові дерева: яблуні, вишні, різні кущі - аґрус, порічки, малину, а також багато різноманітних квітів. На території Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка працівники вирішили відтворити екопростір та висадили плодові кущі та дерева, які колись росли у його родинному саду. Сад облаштували, висадивши фруктові дерева та кущі, а також мальви – улюблені квіти Франка. Саме такі рослини, за спогадами дітей поета, росли на подвір’ї.

Гете

Німецький поет дуже любив фіалки і вирощував їх незвичайним методом. Гуляючи містом Веймаром, автор «Фауста» сіяв насіння фіалок всюди, де було вільне місце. Завдяки захопленню літератора, населений пункт ставав гарнішим. Місцеві жителі прозвали фіалки, засіяні поетом, «квітами Гете». Флористи вирощують їх і досі, а деякі сорти квітів назвали іменами героїв видатного німця.

Агата Крісті

Королева детективів в своїх романах часто писала про сади, оскільки і сама захоплювалася вирощуванням квітів. У 1938 році вона разом з чоловіком придбала розкішну ділянку Грінвей в графстві Девон, на території якого розташовувався город і кілька садів. Найбільше письменниці подобалися рідкісні дерева і чагарники: в Грінвей росли мімози, магонії, пуйя, а також 50 видів евкаліптів і гігантські рододендрони. Але найулюбленішею рослиною Крісті були камелії: в її садах налічувалося понад 200 видів! Не дивно, що автор детективів часто отримувала призи на місцевій виставці садівників.

Рослинні символи в українській літературі

Скажеш одне тільки слово "Україна" — і в уяві постають тополя в полі, хрущі над вишнями, калина в лузі й у дворі, верба край долини. Спалахують у пам'яті чорнобривці, розкішні мальви, трепетний барвінок, червона рута... Вони віддавна уособлюють красу моєї землі, духовну міць її народу, засвідчують повагу до Батьківщини.

Тому не дивно, що рослинний світ України став невід'ємною частиною її життя, культури, літератури.

В дитинстві ми з цікавістю слухаємо "Казку про барвінок", "Корінці та вершки", сміємося над піснями-забавляннями "Ходить гарбуз по городу", "Буряк", "Бараболя", "Морквяний вояка". Нам здається, що мова йде про живих істот — так українці поетично змалювали прості, звичайні рослини. І що б не створював український народ у своїх художніх творах — скрізь відчувається любов до рослинного світу, інтерес, повага. Це знаходимо ми і у загадках, у прислів'ях та приказках, у повір'ях, у народних порівняннях ("У землі червоне, під землею зелене. Борщ виходить добрий з мене". — Буряк. "Де волошки — там хліба трошки". "Не ламайте калину, бо накличете мороз". "У хустині дівчина, як у лузі калина").

А яке глибоке значення вклав український народ у кожну квітку, нагородивши її окремою піснею! Неодмінною частиною національного вбрання дівчини-українки є вінок на голові, де кожна з дванадцяти квіток є певним символом. А скільки чарівних віршів та пісень створено про чорнобривці, волошки, барвінок, хміль!.. Про хміль треба сказати окремо, бо він є яскравим символом життєлюбства, спритності, сили, що оспівувалися в українських народних піснях. І скрізь він пов'язаний з образом нашого національного героя Богдана Хмельницького, якого завжди глибоко поважали мої співвітчизники.

Та найчастіше в українській літературі згадуються дві святі для моїх земляків рослини: верба та калина. Образ смутку, лагідної ніжності, жалю втілено літературою в образі верби. Особливо відчуваємо це в пісні "Ой вербиченько". Але головне призначення верби українці вбачали у її цілющій силі: "Де срібліє вербиця, там здорова водиця", — говорить народне прислів'я. Недаремно Тарас Шевченко в Орській фортеці посадив гілку верби і викохав її. Для нього вона, як і для кожного з нас, — уособлення трепетної ніжності України. Цим, напевно, пояснюється й те, що у поезії Шевченка образ верби посідає значне місце поруч з іншими деревами:

Пишається калинонька,

Явір молодіє.

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Та найвизначніше місце в українській народній поезії, в літературі належить калині. "Без верби і калини нема України", — мовить народна мудрість... Пам'ятаю мої перші дитячі враження, коли я, приголомшена красою, розглядала бабусині рушники, рясно уквітчані червоними гронами. "Що це?" — прошепотіла я. "Це, дитинко, калина", — із шаною відповіла бабуся і лагідно провела долонею по вишитій квітці...

З давніх-давен оспівують мої співвітчизники калину у думах, піснях, складають про неї легенди, вірші, повір'я, приказки, афоризми тощо. Бо калина — споконвічний яскравий символ України, вірна супутниця людини від народження до останніх днів; не було, здається, хатини в Україні, біля якої б вона не кущувала. Жодна рослина не опоетизована так ніжно і трепетно у літературі, як калина. У піснях вона — це, перш за все, символ дівочої вроди:

Ой у лузі червона калина,

То ж не калина — молода дівчина.

А які вірші та пісні виконують ;про калину під час обрядів!

Червона калина

Віконце заступила,

Вийшла дружечка з хати

Цвіт-калину ламати,—

співали під час весільного обряду.

А ще калина — символ боротьби нашого народу за свою національну незалежність. В цьому символі — глибокий зміст: це наш духовний світ, наша спадщина, яка означає потяг до рідної землі, свого берега, своїх традицій. Тому не можна без хвилювання слухати слова:

Ой у лузі червона калина похилилася,

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину піднімемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

...Наостанок мені хотілось би зазначити, що в українській літературі традиції оспівування рослинного світу продовжилися у творчості багатьох видатних письменників. Ми захоплюємося прекрасними віршами Тараса Григоровича Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Максима Рильського та багатьох інших поетів, творами прозаїків І. С. Нечуя-Левицького, Ю. Яновського, О. Довженка. В них природа, рослинний світ — це жива істота, яку щиро люблять і бережуть українці.