Культурно-освітнє життя. Містобудування, архітектура, образотворче мистецтво XVІ ст.

1. Як у другій половині XIV — XV ст. на українських землях розвивалася освіта?

2. Що таке «сім вільних наук»? 3. Які події започаткували українське книговидання?

4. Що таке іконопис, фреска, книжкова мініатюра?

5. Назвіть пам’ятки архітектури й образотворчого мистецтва другої половини XIV — XV ст.

1. УМОВИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ в XVI — першій половині XVII ст. ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ. У XVI — першій половині XVII ст. відбувався подальший розвиток культури України. Проте умови, у яких він розгортався, були досить складними. Через відсутність державності в українців у цей період розвиток культури залежав від політики урядів країн, до складу яких входили українські землі.

Унаслідок Люблінської унії 1569 р. більша частина українських земель опинилася в межах однієї держави. Це, з одного боку, сприяло їх культурному зближенню, а з іншого — спричинило процеси полонізації та окатоличення українства. Важливе місце в культурному розвитку цього періоду належало церкві. Укладення Берестейської унії 1596 р. призвело до поглиблення кризи православної церкви та втрати нею свого привілейованого становища в суспільстві, що негативно позначилося на розвитку української культури.

У XVI — першій половині XVII ст. українська культура зазнавала впливу культурно-ідеологічних течій, що панували в цей час у Європі. Із заходу на схід українськими землями поширювалися нові тенденції, пов’язані з Відродженням, Реформацією, Бароко та Контрреформацією. Українські культурні діячі, сприймаючи нові європейські ідеї цієї доби, намагалися знайти в них шляхи розв’язання тогочасних проблем своєї Батьківщини.

Пам’ятник А. Заславській-Гольшанській у м. Дубровиця (Рівненська обл.). Сучасний вигляд

У XVI ст. писемну мову українців і білорусів називали руською. У Великому князівстві Литовському вона визнавалася офіційною мовою, якою були написані Литовські статути, здійснювалося діловодство в судах і державних установах тощо.

Однією з перших книг, перекладених із церковнослов’янської староукраїнською літературною мовою, стало, як ви вже знаєте, Пересопницьке Євангеліє, створене в монастирі села Пересопниця на Волині. Переклад здійснили за меценатства волинської княгині Анастасії Заславської-Гольшанської та князів Івана і Федора Чарторийських. Багатьох дослідників цієї унікальної пам’ятки вражають талант і сміливість його авторів — архімандрита Пересопницького монастиря Григорія і сина священнослужителя з міста Сянок Михайла Василевича. Вони не просто замінювали слова церковнослов’янської мови або неслов’янського походження на зрозумілі тогочасним українцям розмовні, але й наводили їхні тлумачення й добирали синоніми.

Дещо пізніше з’явилися інші переклади біблійних текстів тогочасною народною українською мовою — Крехівський Апостол (після 1563 р.), Волинське (Житомирське) Євангеліє (1571 р.) тощо.

Визначте умови розвитку української культури в цей період.

2. ОСВІТА, ЛІТЕРАТУРА І КНИГОВИДАННЯ. У XVI ст. на українських землях, як і в попередні часи, при церквах та монастирях діяли початкові школи. Дяки, що вчителювали там, навчали дітей читання та письма церковнослов’янською мовою, арифметики й співу.

Діти заможних верств суспільства мали можливість здобути домашню освіту. Крім читання, письма й арифметики, вони вивчали латинську та грецьку мови, основи філософії.

У 70-х рр. XVI ст. на українських землях з’явилися нові заклади середньої освіти. У Європі в цей час відкривалися школи, де навчали латинської мови і «семи вільних наук» — граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, астрономії та музики.

У тогочасній Україні навчальними закладами цього типу стали слов’яно-греко-латинські школи. Першу таку школу створив князь В.-К. Острозький у своєму замку в Острозі близько 1576 р. Утримувалася вона коштами князя. Він також організував там друкарню, науковий гурток і запровадив вивчення філософії. Це означало, що Острозька школа давала й початки вищої освіти. Одночасно із цим за підтримки князя запрошені ним українські та грецькі мовознавці й богослови готували переклад Біблії церковнослов’янською мовою для подальшого друкування.

Створений князем В.-К. Острозьким освітній, науковий і видавничий осередок сучасники з повагою називали академією, тримовним ліцеєм, греко-слов’янським училищем, «Волинськими Афінами».

ЦІКАВІ ФАКТИ

У багатьох документах ХVІ ст. дослідники визначають вплив усної народної мови. Вважається, що в цей час у руській мові під впливом усного народного мовлення почали з’являтися нові риси. На думку сучасних дослідників, у 70-х рр. XVII ст. руська мова часто була фактично тотожною польській у лексиці та синтаксисі (сукупності слів і поєднанні їх у текст), але її фонетика й морфологія (звукова будова й визначення слів) спиралися на руське підґрунтя. При цьому виразним символом, який підкреслював її «руськість», стала кирилиця. До того ж руська мова, або староукраїнська літературна мова, була досить далекою від тієї народної мови, якою розмовляло українське населення.

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Гальшка (Ельжбета) Острозька. Художник Ю. Нікітін

Гальшка (Ельжбета) Острозька — княгиня з роду Острозьких, меценатка культури, засновниця Острозької академії. Сучасники вважали її однією з найгарніших жінок XVI ст. Проте підтвердити це неможливо через відсутність жодного її прижиттєвого портрета. В офіційних документах вона записана як Ельжбета, але в історію України увійшла під народним ім’ям — Гальшка.

Діяльність Г. Острозької знайшла відображення у творах українських, польських, російських, чеських літераторів й істориків. Княгиня померла в 1582 р. у віці 43 років. Наприкінці життя вона прийняла православ’я. Пам’ять про її меценатство зберігається в сучасному Національному університеті «Острозька академія». У межах святкування Днів університету проводиться конкурс «Гальшка року».

Слов’яно-греко-латинська школа — навчальний заклад, у якому крім «семи вільних наук» вивчали церковнослов’янську, грецьку й латинську мови.

Академія — тут: назва навчального закладу в Європі XVI ст.

Колегіум (колегія) — назва середнього й вищого навчального закладу в Європі XVI ст.

Острозька академія існувала на кошти племінниці князя Гальшки (Ельжбети) Острозької. У 1579 р. вона заповіла своє майно на утримання шпиталю та академії в Острозі. Княгиня стала однією з відомих покровительок культури в історії України XVI ст.

Острозька академія стала першим на українських землях навчальним закладом, де розпочався процес поєднання власної греко-слов’янської та західноєвропейської латинської культурних традицій. Цей процес продовжився у слов’яно-греко-латинських школах, які засновували православні братства. Перша така школа на українських землях виникла в 1585 р. при Львівському братстві.

В основі діяльності всіх братських шкіл у тогочасній Україні був статут Львівської братської школи. Метою діяльності цих шкіл стало надання освіти, яка ґрунтувалася на власних культурних традиціях та водночас не відрізнялася за якістю від польських і західноєвропейських шкіл.

Разом із братськими (православними) школами на українських землях створювали єзуїтські (католицькі), протестантські й унійні (греко-католицькі) школи, або колегіуми (колегії).

Перший колегіум на українських землях єзуїти заснували в 1575 р. в Ярославі (нині територія Польщі). До колегіумів приймали на навчання дітей різних станів і віросповідання. Головним предметом була латинська мова, якою викладали інші предмети із «семи вільних наук». Також вивчали грецьку, а в Луцькому колегіумі — руську мови. Усі колегіуми мали свої бібліотеки, бурси (притулки для бідних студентів), шкільні театри та аптеки. При Львівському та Перемишльському колегіумах існували друкарні. Навчання в колегіумах було безкоштовним.

Пам’ятний знак на честь відкриття Острозької академії в м. Острог (Рівненська обл.). Сучасний вигляд

ДЖЕРЕЛА ПОВІДОМЛЯЮТЬ

Із «Порядку шкільного» — статуту Львівської братської школи 1586 р. (переказ)

Багатий над убогим у школі нічим вищий не може бути, лише наукою самою... Навчати і любити дітей дидаскал (викладач) має всіх однаково — як синів багатих, так і сиріт убогих, так і тих, які на вулицях просять харчів, як того, хто має більше чи менше здібностей, — але, навчаючи, не віддавати переваги одному проти другого.

Учитель зобов’язаний щоразу пильнувати: коли б котрого отрока не було, має за ним послати й довідатися про причину, чому не прийшов. Зранку, одразу після молитви, кожен має відповідати, що він учора вивчив, і показати своє письмо, яке підготував удома.

Після обіду хлопці мають самі писати на таблицях завдання, які дав їм учитель, окрім малих, для яких пише сам учитель, а вивчивши у школі, мають одне одного запитувати важкі слова, тобто дискутувати, а йдучи додому, вірш повторити, щоб, прийшовши зі школи додому, діти могли перед своїми рідними. прочитати з поясненням те, що вивчили у школі; а що вчили того дня, мають вдома ввечері написати і зранку принести до школи, показати своєму вчителеві.

Робота в парах. Опрацюйте текст, обговоріть його та дайте відповіді на запитання: 1. Як, відповідно до статуту, відбувався процес навчання? 2. Чи можна стверджувати, що статут сприяв зміцненню принципів справедливості й відповідальності у шкільному житті? Чому?

Сторінка «Порядку шкільного» — статуту Львівської братської школи 1586 р. Фотокопія

У XVI ст. на українських землях продовжувалася традиція створення літописів. У Короткому Київському літописі йдеться про події, що відбувалися у 862—1515 рр. Давня історія Русі-України подана в ньому на основі київського й галицько-волинського літописання XI—XIII ст., а період 1491—1516 рр., що вирізняється докладністю й точністю датування, — показаний очима людини, яка, імовірно, жила на Волині.

Події на українських землях згадуються в білоруських (західноруських) літописах. У літописі, створеному в містечку Барколабово біля Орші, описано події 1563—1608 рр. У ньому розповідається про козацьке повстання під проводом Северина Наливайка, боротьбу між православними й прихильниками унії на українських і білоруських землях.

У цей період також розвивалися різні жанри літератури. Під впливом західноєвропейського Відродження поширилася новолатинська поезія. Її представники дотримувалися ідеалів гуманізму, часто зверталися до образів Античності, писали свої твори латинською мовою. Одним із кращих творів цього жанру є поема «Роксоланія», написана в 1584 р. Себастьяном Кльоновичем. У ній змальовано побут і звичаї українського селянства, описано природу тогочасної України, Львів, Київ та інші міста, наведено зразки українського фольклору латинською мовою.

Пам’ятник І. Федоровичу у Львові. Скульптор В. Борисенко. Сучасний вигляд

Червень. Ілюстрація до поеми «Роксоланія». Художник О. Тарасевич. 1672—1677 рр.

Сторінки «Букваря» І. Федоровича, надрукованого у Львові в 1574 р. Фотокопія

Один із примірників Острозької Біблії 1581 р. з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського в Києві

У XVI ст. успішно розвивалося книговидання. Значний внесок у його становлення зробив московський першодрукар Іван Федорович. Переїхавши до Львова, він у 1574 р. видав за кошти Львівського братства свої перші книги в Україні — «Апостол» (найстаріша відома нині книга, що вийшла друком на українських землях) і «Буквар» (перший у Східній Європі друкований підручник).

Особливо плідною була діяльність І. Федоровича в Острозі, куди його запросив працювати князь В.-К. Острозький. У 1581 р. І. Федорович надрукував тут Острозьку Біблію — перше повне видання Біблії церковнослов’янською мовою, що вважається шедевром друкарського мистецтва.

Крім Острозької друкарні, великою стала Львівська братська друкарня, що розпочала свою роботу в 1586 р. Її створили на основі друкарні І. Федоровича, викупленої братством після смерті друкаря.

3. АРХІТЕКТУРА Й МІСТОБУДУВАННЯ. У XVI ст. на українських землях спостерігався розквіт містобудування.

Відновлювалися зруйновані міста, засновувалися нові, зводилися храми, монастирі, будувалися оборонні й житлові споруди. Тогочасні будівники намагалися зберегти давні традиції та поєднати їх із новими рисами європейського стилю Відродження. Головним об’єктом художньої уваги ставав фасад (зовнішній вигляд) будівлі, який прикрашали ордери, декоративно-орнаментальне ліплення тощо. Пам’ятки архітектури цієї доби збереглися в Луцьку, Кам’янці-Подільському, Жовкві, Бродах та Львові.

Унікальними зразками архітектури Відродження є споруди на площі Ринок у центральній частині Львова — Чорна кам’яниця, будинок Корнякта, а також пам’ятки, пов’язані з діяльністю Львівського братства, — Успенська церква, вежа Корнякта, каплиця Трьох Святителів, створені в 60-х рр. XVI—XVII ст.

Чорна кам’яниця у Львові. XVI ст. Сучасний вигляд

Ордер — вид архітектурної композиції, що складається з вертикальних колон і горизонтальних частин у відповідному стильовому оздобленні.

Каплиця Трьох Святителів у Львові. Сучасний вигляд

Через постійні загрози зовнішнього вторгнення постала необхідність спорудження фортець або замків, за стінами яких могли знайти захист не лише їхні жителі, але й населення прилеглих земель. Чимало замків, збудованих за часів Середньовіччя, не відповідали вимогам часу, і в першій половині XVI ст. їх перебудували. Реконструкції зазнали замки Луцька, Кременця, Мукачева, Вінниці, Меджибожа, Кам’янця тощо.

Більшість українських замків у XVI ст. були дерев’яними. Вони не збереглися до наших днів і відомі лише за описами. Найбільшим дерев’яним замком, за повідомленнями сучасників, був Київський, заново збудований із сосни в 1542 р. Він мав одну прямокутну й 14 шестигранних веж. Стіни й вежі із зовнішнього боку були вкриті товстим шаром глини й побілені. Усередині замку розміщувалося багато різних будівель — приміщення для гарнізону, будинок ротмістра й старости, один костьол і чотири православні церкви.

Деякі православні монастирі на західноукраїнських землях також оточували мури з вежами. Монастирі відігравали роль фортець. На Волині такими фортецями стали монастирі в селищах Межиріч та Дермань. Дерманський монастир височів на пагорбі й був обнесений муром заввишки 7 м. Біля стін проходив наповнений водою рів із перекидним мостом. До фортеці монастиря можна було потрапити через триярусну вежу, яка також слугувала дзвіницею.

До відомих пам’яток православної церковної архітектури XVI ст. належали Богоявленська церква в Острозі та Троїцька церква в Межирічі. Обидва храми були хрестово-купольними й відповідали будівельно-архітектурним традиціям Русі-України. Однак тогочасні умови життя також змусили пристосувати ці церкви до оборони.

4. ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО. Українське образотворче мистецтво цього періоду здобуло велике визнання. Переважна частина творів живопису відображала церковну тематику (фрески, ікони). Картини або портрети побутового характеру в цей час зустрічалися рідко. Митці продовжували розвивати давньоруські традиції. Проте в портретному живописі відчувався вплив італійського й німецького мистецтв.

У XVI ст. українські митці, як і раніше, багато працювали в Польщі. Зокрема, збереглися фрески на євангельські сюжети, виконані ними у храмах і спорудах Вавеля в Кракові. Однак від кінця XVI ст. їх почали витісняти італійські та німецькі майстри. Це пов’язано з тим, що католицьке духовенство засуджувало діяльність православних «схизматиків» у костьолах.

У тогочасному українському іконописі панівними залишалися традиції Русі-України, але почали з’являтися й нові риси. Митці більше уваги приділяли побутовим деталям, посилюючи тим самим реалістичні елементи. Пози зображених набули більш природного вигляду, а деталі одягу — конкретності. Особливо в цей час цінувалися львівська й перемишльська школи іконопису. Видатними творами середини XVI ст. вважаються ікони «Поклоніння волхвів» із села Бусовисько та «Різдво Христове» із села Трушевичі.

Троїцька церква в Межирічі (Рівненська обл.). Сучасний вигляд

Порівняйте розвиток образотворчого мистецтва України другої половини XIV — XV ст. та XVI ст. Чи є правильним судження щодо появи в ньому нових рис? Поясніть свою думку.

Богородиця Одигітрія. Ікона із с. Красів (Львівська обл.). Кінець XV ст.

Архістратиг Михаїл. Ікона із с. Яблунів (Львівська обл.). Середина XVI ст.

Різдво Христове. Ікона із с. Трушевичі. Середина XVI ст.

У XVI ст. успішно розвивалося українське різьбярство. Переважало різьблення по дереву й рідко зустрічалося різьблення на мармурі. Здебільшого це були надгробні монументи й плити.

Високого рівня розвитку досягла книжкова мініатюра — невеликі кольорові зображення в рукописних книгах. Важливе місце за своїм оздобленням посідає Пересопницьке Євангеліє. Крім заставок та ініціалів, виконаних у формі традиційного геометричного орнаменту, воно містить чотири мініатюри із зображенням євангелістів. Кожна мініатюра прикрашена багатим рослинним орнаментом. Особливої урочистості й життєрадісності мініатюрам та орнаментам Пересопницького Євангелія надають золоте тло і яскраві кольори — синій, червоний, зелений.

У XVI ст. на оформлення рукописних книг значно посилився вплив народного мистецтва — часто використовувалися мотиви, запозичені з ткацтва, різьблення по дереву та настінних розписів.

У другій половині XVI ст. після поширення книгодрукування почало розвиватися мистецтво гравюри. Першими українськими гравюрами вважають ілюстрації до «Апостола» й «Букваря», виданих у Львові І. Федоровичем.

Сторінка Пересопницького Євангелія. 1556—1561 рр. Фотокопія

Гравюра — друкований відбиток на папері з малюнка, вирізьбленого на дошці.

Портрет Яна Гербурта. Художник Я. Лещинський. 1538 р.

Вони містять композиції з рослинних елементів, притаманних оформленню книг майстрами італійського Відродження.

У другій половині XVI ст. в українському образотворчому мистецтві відбувалося відокремлення портрета від іконопису й перетворення його на самостійний жанр мистецтва. Це було пов’язано з новим розумінням образу людини, поширенням гуманістичних ідей Відродження та зрушеннями в розвитку українського суспільства. На жаль, імена більшості тогочасних майстрів портрета не збереглися. Найвідомішими творами українських митців цього періоду вважаються портрети князя, магната і вченого Яна Гербурта та В.-К. Острозького.

Талановитим художником-портретистом став Войцех Стефанович зі Львова. Під час візиту до міста польського короля Стефана Баторія в 1576 р. він виконав його портрет, за що отримав титул королівського придворного маляра. Портрет створений майже з документальною достовірністю, у ньому відчутна властива майстрові глибока спостережливість у вивченні натури.

5. ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО. У XVI ст. в українському декоративно-ужитковому мистецтві спостерігалися нові риси, пов’язані з проникненням орнаментальних мотивів Відродження. Однак українські майстри вносили до них багато своєрідних рис, сполучаючи нові форми із традиційними прийомами.

У цей період відроджувалося скловаріння, що занепало в попередні століття. У багатьох містах України поряд із ткацтвом почало розвиватися килимарство. Львівські майстри опанували мистецтво виготовлення оббивки для меблів із тисненої шкіри. Її вкривали різнокольоровим малюнком, що поєднував східні елементи орнаменту й розкішні візерунки Відродження.

Найбільшого поширення в XVI ст. на українських землях набули такі види декоративно-ужиткового мистецтва, як місцеве виробництво меблів, художнє литво та вироби з металу, керамічне виробництво, а також відродилися давні галузі — вишивання та гаптування.

У художній обробці металу українські майстри уславилися відливанням гармат, годинникарством, виробництвом нових видів зброї. Далеко за межами України знали вироби львівських ювелірів. Вони виготовляли предмети церковного призначення, столовий посуд, зброю, ювелірні вироби тощо, прикрашали їх емаллю, різьбленням, золотом і сріблом, коштовним камінням.

Керамічні вироби українських майстрів XVI ст. здебільшого вкривали геометричним орнаментом, зробленим спеціальним валиком, що нагадувало мотиви вишивання. У цей самий час усе більшого поширення набув прийом розмальовування посуду мінеральними фарбами, золотою та зеленою поливою. Композиції досить часто нагадували тогочасний книжковий орнамент.

Портрет Стефана Баторія. Художник В. Стефановський. 1576 р.

Декоративно-ужиткове мистецтво — вид мистецтва, твори якого поєднують практичні та естетичні функції.

Гаптування — вишивка речей шовковими нитками, вкритими тонким шаром золота або срібла.

Успіння Богородиці (фрагмент). Гаптування. XVII ст.

Майстри з гаптування працювали в багатьох українських містах, шляхетських і монастирських маєтках. Виготовлені ними речі мали великий попит серед заможних верств населення.

Неабияких успіхів досягли українські майстри у виготовленні меблів. Для потреб шляхти й міської знаті виготовлялися різьблені, оздоблені слоновою кісткою, напівкоштовним камінням або мальованими орнаментами меблі. Найцінніші різьблені меблі виготовляли з горіха, але найчастіше згадувалися меблі з липи. Одним із найпоширеніших предметів меблювання в XVI ст. залишалася скриня. Виготовлялося також чимало видів ліжок, столів, стільців, крісел.

Опрацюйте теоретичний матеріал та складіть таблицю "Розвиток культури"