Культурне й релігійне життя на західноукраїнських теренах у 1919-1939 рр.

Тема: Культурне й релігійне життя на західноукраїнських теренах у 1919-1939 рр.

Під час опрацювання матеріалу, створи в зошиті конспект.

1. Освіта. Наука. Культурно-освітні товариства.

Українська інтелігенція у своїй діяльності прагнула розвивати «органічний сектор» українського суспільного життя — кооперацію, культурно-освітні товариства, українську школу, а також брати активну участь у національному русі. 

Великої увагу потребувала українська освіта, бо:

- у Румунії українське шкільництво тривалий час було зовсім заборонене.

- Польща прийняла закон про утраквістичні школи - двомовні, на українській та польській мовах

- Політика Чехословаччини виявилася сприятливішою, проте з 1925 р. діяв закон, за яким українську мову вважали чужою, що спонукало населення до вивчення чеської мови як державної.

Задовольнити потребу українців у середніх освітніх закладах спробувало товариство «Рідна школа», що до 1938 р. заснувало близько 40 гімназій, ліцеїв та професійно-технічних шкіл. 

Значну роботу проводили товариства «Просвіта», осередки якого діяли у Галичині, Волині, Закарпатті:

- видавало книги, журнали і газети,

- утримувало мережу читалень,

-публікувало навчальні матеріали,

-відкривало дитсадки,

- вело низку спеціалізованих курсів.

У 1920-1930 рр. у Західній Україні функціонували молодіжні організації «Сокіл», «Пласт» та ін.

Жіночий рух представляв, зокрема, «Союз українок», який упродовж тривалого часу очолювала докторка філософії, депутатка польського сейму Мілена Рудницька.

Мілена народилася 15 липня 1892 року в Зборові, що на Тернопільщині.Змалку дівчинку навчали грамоті вдома, потім віддали до гімназії, закінчивши яку, Мілена вступила до Львівського університету на філософський факультет.

У 1919 році Рудницька стала членкинею Національної ради українських жінок (заснована в Кам’янці-Подільському). Водночас Мілена працювала вчителькою, із 1921 до 1928-го викладала на Вищих педагогічних курсах у Львові. У той період Рудницька вже здобула чималий авторитет, і її обрали очільницею “Союзу українок”. Ця організація мала значний вплив по всій Европі й налічувала понад 60 тисяч учасниць. У 1935-му Мілена Іванівна стала головою “Світового Союзу Українок”.

Певних утисків зазнавали вища школа і наука. 

Після окупації Галичини були ліквідовані українські кафедри Львівського університету, полонізовані й інші вищі навчальні заклади.

Румунська влада закрила кафедру української мови у Чернівецькому університеті

Українці відкрили у Львові Український таємний університет, який діяв упродовж 1921-1925 рр. Першим його ректором став літературознавець і поет Василь Щурат.

Різновиди печаток Українського таємного університету

Навчання було конспіративним, у приміщеннях різних українських установ, іноді у помешканнях викладачів. Закордонні університети визнали Український університет у Львові рівноправним із західними вишами й зараховували студентам роки навчання у ньому. Водночас функціонувала таємна українська політехніка. Внаслідок поліційних переслідувань університет і політехніка припинили своє існування. 

Головним осередком української науки і культури залишалося Наукове товариство імені Шевченка (НТШ) у Львові. Його членами у 1920-1930-х рр. були понад 200 науковців. Серед них — літературознавці Михайло Возняк, Володимир Гнатюк, Кирило Студинський, Василь Щурат, історики Іван Крип’якевич, Степан Томашівський та ін.

Значними були здобутки учених НТШ у розвитку історії, етнографії, археології, літературознавства.

НТШ підтримувало зв’язки з ВУАН у Києві. Членами Товариства стали Агатангел Кримський, Дмитро Яворницький та інші вчені з УРСР. Натомість М. Возняк, В. Гнатюк, Ф. Колесса, К. Студинський і В. Щурат були обрані академіками ВУАН. Однак трагічні події 1933 р. перервали ці зв’язки, а західноукраїнські вчені на знак протесту проти більшовицького терору і Голодомору відмовилися від своїх академічних зарплат. У відповідь президія ВУАН виключила їх із Академії.

2. Література. Мистецтво. Релігійне життя.

До найпомітніших явищ у прозі належали трилогія Уласа Самчука «Волинь», історичні повісті Богдана Лепкого, проза Ірини Вільде, Наталени Королевої. Тогочасному літературному процесові була властива значна політизація. У письменницькому середовищі виділилося кілька груп.

Прихильники націоналістичного напрямку — Євген Маланюк, Олег Ольжич, Олена Теліга — групувалися навколо часопису «Вісник», який редагував Дмитро Донцов.

Оле́г О́льжич (справжнє ім’я Олег Олександрович Кандиба), 8 (21) липня 1907, Житомир — 10 червня 1944, концтабір Заксенгаузен) — український поет, археолог і політичний діяч, очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів (1937) і Революційний Трибунал ОУН (1939–1941), заступник Голови ПУН та Голова ПУН на українських землях (з 05.1942), Голова ПУН ОУН (01.1944—10.06.1944), народився 8 липня 1907р. у Житомирі. Навчався в Пущі-Водиці під Києвом, проте середню освіту йому довелося здобувати у Празі.Збірки Олега Ольжича «Рінь» (Львів, 1935), «Вежі» (Прага, 1940), «Підзамчя» (1946)

Олена Теліга (дівоче прізвище Шовгенова) народилась 21 липня 1906 року в місті Іллінську, що під Москвою, в інтелігентній родині, в 1918 році родина перебирається до Києва з батьками. З 1923p. вимушена жити за кордоном. Характерними рисами її поезії в цей період виступають прагнення активного, дієвого життя, протест проти нудоти „буденного” існування. Провідною для О. Теліги, як і для інших поетів міжвоєнної доби, залишається ідея державного самоствердження України („Безсмертне”, „Племінний день”, „Відповідь”). В окупованому фашистами Києві займалася організацією літературних сил, редагувала додаток до газети „Українське слово” — „Літаври”.

Розстріляна німецькими фашистами у Бабиному Яру 21 лютого 1942p.

До «пролетарських» письменників, котрі орієнтувалися на СРСР, належали Олександр Гаврилюк, Ярослав Галан, Степан Тудор, об’єднані в літературно-мистецьку групу «Гроно». Вони видавали у Львові журнал «Вікна».

Найбільшим був табір письменників ліберальної орієнтації, до якого можна віднести Уласа Самчука, Василя Стефаника. 

Улас Самчук народився в селянській родині. Навчався в початковій школі с. Тилявки. 1917–1920 здобував освіту у двокласному народному училищі (згодом перейменовано на чотирикласну вище початкову школу) при Дерманській Свято-Федорівській учительській семінарії. 1928–1929 як вільний слухач студіював літературу в Бреславському університеті (тепер Вроцлавський університет, Польща). З 1929 активно співпрацював з організаційними структурами Української військової організації (УВО), Організації українських націоналістів (ОУН) у м. Празі. 

Літературне визнання принесла трилогія «Волинь» (1932–1937). Досвід роботи в націоналістичному підпіллі описав у неопублікованому романі «Саботаж УВО», який завершив 1931.

Василь Стефаник народився 14 травня 1871 року в селі Русів на Станіславщині (нині Снятинський район Івано-Франківської області).

У 1900 р. вийшла друга збірка Стефаника — «Камінний хрест», яку також було сприйнято як визначну літературну подію.У творі розкрито трагедію українських заробітчан. Вустами одного зі своїх героїв письменник виніс вирок еміграції як протиприродному явищу: «“Аді, видиш, де твоя дорога та й твоя Канада? Отам!” - і показав їй через вікно могилу». 

Плідно працювали українські художники та скульптори, які навчались у мистецьких закладах Польщі, Австрії, Німеччини, Франції. Вони сприйняли нову систему відображення навколишнього світу, зумовлену тенденціями модернізму. Нові художні явища продовжували культивувати Іван Труш, Олекса Новаківський, Олена Кульчицька та чимало інших західноукраїнських митців.

Портрет Лесі Українки

Іван Труш

Виникали творчі осередки «Гурток діячів українського мистецтва», «Асоціація незалежних українських митців», «Товариство діячів образотворчого мистецтва Підкарпатської Русі», які презентували різні жанри. Мистецьку палітру Львова збагатили емігранти із Наддніпрянщини:

Моління (фрагмент іконостаса)Петро Холодний, художник котрий розписував львівські храми вітражними картинами,

графік Павло Коржун.

З містом пов’язана діяльність талановитих скульпторів Сергія Литвиненка, Антіна Павлося.

Театральне життя Західної України продовжував представляти театр товариства «Українська бесіда» під керівництвом Олександра Загарова. Нетривалий час цей колектив працював у Чернівцях.

Розвитку музичного мистецтва сприяла творчість композиторів Станіслава Людкевича, автора симфонічних поем «Каменярі», «Веснянка»; основоположника українського етнографічного музикознавства Філарета Колесси, автора дитячих п’єс, фортепіанних збірок колядок і щедрівок Василя Барвінського.

Населення західноукраїнських земель залишалося здебільшого релігійним:

- у Галичині, на Закарпатті переважали греко-католики; на Волині, Поліссі, Буковині,

- у Бессарабії — православні.

Найбільших переслідувань зазнавали православні українці.

У 1924 р. православна церква в Польщі проголосила автокефалію

Але в 1930-х рр. польська влада масово навертала православних у католицизм, з нищенням православних храмів, частину їх передали римо-католикам.

У Бессарабії та Буковині православна церква потерпала від румунізації. Священиків змушували відправляти службу румунською мовою, а за порушення цього розпорядження могли позбавити сану.

Позиції Української греко-католицької церкви були значно міцнішими. Її очолював митрополит Андрей Шептицький, один з найвизначніших духовних вождів українців.

У 1929 р. греко-католики заснували Богословську академію, якою керував Йосиф Сліпий. Права греко-католиків захищав конкордат (особлива угода) між Польщею і Апостольським престолом, укладений 1925 р. Але цей договір не гарантував від переслідувань священиків та вірян УГКЦ. Підставою для репресій могли бути спілкування українською мовою чи відмова від уживання в полонізованій формі прізвищ своїх парафіян-українців.

Політичне та культурне життя української політичної еміграції.

Із початком Першої світової війни тисячі українців опинилися в еміграції на території Австрії і майбутньої Чехословаччини. 

Відень був першим центром української політичної еміграції. До австрійської столиці виїхали М. Грушевський, який заснував тут Український Соціологічний інститут.

Тут розгорнули політичну і видавничу діяльність:

В. Винниченко, В. Липинський, А. Макаренко, Д. Донцов. Із припиненням існування ЗУНР в Австрії опинилася численна українська еміграція на чолі з урядом Є. Петрушевича.

22 тис. української інтелігенції, політичних та громадських діячів знайшли притулок у Чехословаччині. У цей період Прага стала найпотужнішим осередком культурно-національного життя українських емігрантів.

За кордоном діяли:

Український Вільний Університет, (заснований у Відні), Українська Господарська Академія в місті Подєбради, Українська Студія пластичного мистецтва, Український Академічний Комітет, Українське Історико-Філологічне Товариство.

Відомий учений Іван Горбачевський започаткував дослідження з біохімії, заснував у Празі Інститут лікарської хімії, а Іван Пулюй створив у Празькій політехніці кафедру електротехніки, якою керував до кінця свого життя.

У Празі творив знаменитий поет Олександр Олесь,(Олександр Іванович Кандиба) 05.12.1878-22.07.1944. народився в м. Білопілля Харківської губернії. У Відні очолював Союз українських журналістів та редагував журнал «На переломі», друкує збірку сатиричних поезій «Перезва» під псевдонімом В. Валентін. У 1919–1922 роках разом з Антоном Крушельницьким та іншими земляками збирає кошти на допомогу голодуючим в Україні. Моторошні події голодомору 1921–1923 років поет зобразив у циклі «Голод». У драмі «Земля обітована» (1935 р.) О.Олесь одним із перших в українській літературі розкриває суть сталінської політики.

Іван Огієнко видавав часописи «Наша культура» та «Рідна мова».

Естафету науково-культурного і суспільно-громадського життя підхопила українська діаспора Німеччини, де перебували гетьман П. Скоропадський, президент ЗУНР Є. Петрушевич, керівник ОУН Є. Коновалець.

У Берліні за доби міжвоєння працював Український науковий інститут, меценатом якого став гетьман П. Скоропадський. Інститут давав стипендії молодшим українським науковцям і студентам, котрі навчались у вищих наукових закладах Німеччини, й утримував студентський дім у Берліні. Під керівництвом Дмитра Дорошенка діяло Центральне представництво української еміграції, яке опікувалося церковними і науковими справами, освітою, дошкільним вихованням, літературою та мистецтвом.

До перегляду надаю вам відеоурок, який допоможе у закріпленні матеріалу теми