Центрами освіти в Галицько-Волинському князівстві були церкви та монастирі. Викладання в тогочасних школах істотно не відрізнялося від часів розквіту Київської держави: навчали читання, письма церковнослов’янською мовою, церковного співу. Наприклад, із житія митрополита Петра Ратенського, який був родом з Волині, відомо, що його в сім років батьки віддали «книг учитися». Осередки освіти виникали й при дворах князів.

КРАЩЕ ОДИН РАЗ ПОБАЧИТИ

Знайдена у Звенигороді берестяна грамота - це лист простої міщанки Говенової (дружина Говена) до міщанина Нежнича, про те, що він має повернути їй борг. Цінність джерела полягає у тому, що це лист не поважного боярина, а простої городянки, яка, вочевидь, була досить освіченою. Оригінал грамоти зберігається у Львівському центральному державному історичному архіві.

Словничок

Берестяні грамоти - пам’ятки давньої східнослов’янської писемності (XI-XV ст.), написані на доступному дешевому матеріалі - бересті (корі берези).

Знахідки берестяних грамот, бронзових та кістяних писал переконують, що писати вміли й можновладці, й простолюд. Берестяні грамоти дослідники знаходили в Звенигороді та Бересті, а бронзові писала для воскових табличок - у Галичі, Звенигороді, Перемишлі, Острозі.

У Галицько-Волинських землях було створено й переписано багато книжок. Велика книгописна майстерня діяла при дворі племінника короля Данила, князя Володимира Васильковича - книжника й філософа, рівного якому, як сказано в літописі, «не було у всій землі, і після нього не буде». Очевидно, там проводилося й навчання. Літопис розповідає, що князь робив щедрі дарунки церквам у підвладних містах Володимирі, Бересті, Більську, Кам’янці. Дарував він коштовності й церквам інших князівств. Оправу найдорожчих книг місцеві ремісники прикрашали золототканими шатами, металевими накладками, оздобленими емаллю.

• Галицько-Волинський літопис

Найвидатнішою пам’яткою літописання Галицько-Волинської держави є Галицько-Волинський літопис. На відміну від інших подібних пам’яток, він не поділяється на датовані літописні записи, а містить оповіді-повісті про воєнні походи та інші події.

Літопис складається з двох частин. У першій ідеться про події в Галицькій землі з 1205 р. до кінця 50-х років XIII ст. Вона є, власне, життєписом князя Данила Романовича. З яскравими деталями й подробицями літописець розповів про сумну долю малолітніх синів князя Романа, боротьбу Данила Романовича проти синів новгород-сіверського князя Ігоря й княгині Ярославни, дочки Ярослава Осмомисла, про утвердження Данила в Галичі. Драматичною є оповідь про боротьбу Данила Романовича за батьківський стіл із місцевим боярством, польськими та угорськими володарями. Данила оспівано як «доброго, хороброго й мудрого князя, славу якого можна порівняти зі славою Святослава Ігоровича та Володимира Великого».

Друга частина Галицько-Волинського літопису пов’язана з Волинською землею й волинськими князями. У ній ідеться про події від середини до кінця XIII ст. Як вважають дослідники, цю частину літопису створено при дворі володимирського князя Володимира Васильковича в останні роки його життя.

1. Які риси вдачі князя викликають захват у літописця? 2. Пригадайте фрагменти з літопису про військову звитягу та дипломатичний хист князя-короля Данила Романовича. Чи відрізняються оцінки Володимира Васильковича й Данила Романовича? 3. Чи можна твердити, що описані князі постають в уяві літописців як ідеальні володарі?

«Сей же благовірний князь Володимир на зріст був високий, у плечах великий, з лиця гарний, волосся мав жовте кучеряве, бороду стриг, і руки мав гарні, і ноги. Говорив він ясно словами зі Святих книг, тому що був філософ великий. І ловець він був умілий і хоробрий. Був він кроткий, смиренний, незлобливий, справедливий, не загребущий, не лживий, злодійство ненавидів, а пиття не пив хмільного зроду. Приязнь же він мав до всіх, а особливо ж до братів своїх, у хресному ж цілуванні стояв він по всій правді істинній, нелицемірній, і страху Божого сповнений. Особливо ж старався він про милостиню і про монастирі подбати, ченців піддержуючи і всіх ігуменів з любов’ю приймаючи, і монастирі многі він спорудив. На весь бо церковний чин і на церковників одкрив був йому Бог серце й очі, і не затьмарював він ума свого п’янством, і кормителем він був ченцям, і черницям, і вбогим, і всякому стану він яко улюблений отець був».

«Галицько-Волинський літопис»

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

Автор Галицько-Волинського літопису часто звертається до народної творчості. Дуже яскравим є переказ легенди про євшан-зілля. Розгромлений Володимиром Мономахом половецький хан Отрок опинився «за Обезами» - на Кавказі. Після смерті київського князя ханів брат Сирчан послав співця, щоб він своїми піснями нагадав Отрокові про рідний степ і той повернувся додому й очолив половецьке військо. Проте пісні не зачепили душі Отрока, не викликали жодних почуттів і спогадів. І тільки вдихнувши запах євшан-зілля (полину). Отрок зі сльозами мовив: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути».

Сторінка з Галицько-Волинського літопису

• Особливості архітектури Галицько-Волинського князівства

Архітектура Галицько-Волинського князівства мала певні особливості. Якщо на землях Волині будівничі дотримувалися традицій, що склалися на придніпровських теренах, то в Галицькій землі спиралися на здобутки романської архітектури, поширеної в Угорщині, Чехії, Польщі. Галицькі будівничі споруджували храми й палаци з місцевого матеріалу - вапняку, брили якого старанно обтесували. Вапнякові блоки укладали на тонкі шари вапняного розчину.

Особливостями галицької архітектури є надзвичайна різноманітність типів споруд, для оздоблення яких часто використовували білий камінь. Стіни й підлогу прикрашала керамічна рельєфна плитка із зображенням грифонів, орлів, рослинним і геометричним орнаментом тощо.

Розквіт архітектури Галицької землі припав на XII ст. - добу князювання Ростиславовичів. У стольних містах тоді з’явилися муровані князівські палаци, кам’яні храми, оборонні споруди.

Найвідомішою тогочасною пам’яткою є грандіозний Успенський собор у Галичі, збудований у середині XII ст. Фундамент його було відкрито в 30-х роках XX ст. То був білокам’яний, оточений галереями храм, прикрашений фігурним та орнаментальним різьбленням. Величний собор, трохи менший за Київську Софію, символізував могутність Галицького князівства та її володаря Ярослава Осмомисла. У соборі під час розкопок фундаменту виявили саркофаг самого князя.

Керамічна плитка з рельєфом грифона з підлоги Успенського собору в Галичі. Середина XII ст.

Успенський собор у Галичі. Національний заповідник «Давній Галич», с. Крилос Галицького району, Івано-Франківська область. Макет-реконструкція

Церква Святого Пантелеймона (нині - с. Шевченкове поблизу Галича)

Єдиною тогочасною спорудою, що збереглася до наших днів, є церква Святого Пантелеймона в с. Шевченкове поблизу сучасного Галича. У первісному вигляді це був храм, складений із блоків світло-жовтого каменю. Єдиною зовнішньою оздобою стін була старанно виконана кам’яна кладка. Церкву збудовано близько 1200 р. Графіті на фасадах будівлі, досліджені на початку XX ст., вказують на те, що фундатором храму був князь Роман Мстиславович.

Найстаршим зі збережених тогочасних храмів Волині є Успенський (Мстиславів) собор у Володимирі (Волинська обл.). Це хрестово-банний одноверхий храм, подібний до будівель Києва й Чернігова XII ст. (взірцем, за яким його збудовано, була Успенська соборна церква Києво-Печерського монастиря), проте стіни й стовпи собору тонші, пропорції інші. Храм звели з волі князя Мстислава Ізяславовича, батька Романа Мстиславовича. 1160 р. храм освячено. У 70-80-х роках XIII ст. храмом опікувався князь Володимир Василькович. У цьому ж храмі князь і похований.

У XIII ст. на Західній Волині з’явився новий тип оборонних споруд - кам’яні оборонні вежі (за походженням і типом - західноєвропейський донжон). Волинські донжони започаткували традицію спорудження багатобаштових оборонних комплексів України за європейськими зразками.

Успенський (Мстиславів) собор у Володимирі (Волинська обл.)

Вежа в Кам’янці (нині Білорусь), споруджена за князя Володимира Васильковича

Вежа в Стовпі (нині Польща), споруджена у 40-ві роки XIII ст., за Данила Романовича

До нашого часу збереглися вежі поблизу м. Холма (в селі Стовп на території сучасної Польщі) та в Кам’янці (нині Білорусь). За призначенням вежі були дозорними, проте їх використовували й для ведення далекого бою з широким радіусом обстрілу. Окремі яруси та приміщення правили за житло. Квадратна у плані вежа в Стовпі є унікальною, адже на її горішньому, п’ятому, ярусі розташовано каплицю.

1. Які слова літописця свідчать про діяльність Данила Романовича в розбудові собору? 2. Чому князь так ревно дбав про мистецьке оздоблення храмів у Холмі? 3. Що має спільного і чим відрізняється архітектура Галичини й Волині та інших українських земель у XII—XIII ст.? 4. Які факти свідчать про вплив європейської архітектури?

«Збудував Данило церкву Святого Іоанна, гарну й ошатну. Будівля її була влаштована так: чотири склепіння; у кожному куті - арка, що стояла на чотирьох людських головах, вирізьблених якимось майстром. Три вікна були прикрашені римським склом (вітражами); при вході до вівтаря стояли два стовпи із цілого каменю, а над ними склепіння і баня, прикрашена золотими зірками на лазурі. Підлога ж усередині була відлита з міді й чистого олова, і блищала вона, мов дзеркало... Візерунки, різнобарвні й золоті, зроблені були умільцем Авдієм... Данило прикрасив ікони, що привіз із Києва, дорогоцінним камінням і золотим бісером... Дзвони він привіз із Києва, а інші було відлито тут...».

«Галицько-Волинський літопис»

• Пам’ятки образотворчого мистецтва доби Галицько-Волинської держави

Поміркуйте про спільні й відмінні риси в малярстві доби Галицько-Волинської держави та попередніх часів.

За доби роздробленості та монгольського лихоліття зв’язки руського іконопису з візантійською традицією почали слабнути. Руські художники, не відкидаючи візантійських канонів, дедалі впевненіше творили власну іконописну школу. Окрім Києва, іконописне малярство активно розвивалося в Галичині й на Волині, де виникли мистецькі осередки. Тому не дивно, що більшість пам’яток, які дійшли до нас, походять саме звідти.

Як ви вже знаєте, перші ікони привозили на Русь із Візантії.

Восени 2000 р. у Луцьку було знайдено шедевр константинопольського малярства XII ст. - ікону Богородиці. На думку дослідників, ікона потрапила до Холма в період заснування й розбудови міста в 40-х роках XIII ст. за князя Данила Романовича. Від XVI ст. відома як Холмська ікона Богородиці. Її виконано на трьох кипарисових дошках. Чудотворна ікона Божої Матері Холмської - найдосконаліша за мистецьким рівнем візантійська ікона константинопольської школи, збережена в Україні.

Холмська ікона Богородиці

Дорогобузька ікона Богородиці. Виявлена у 80-х роках XX ст. в церкві Успіння Богородиці в селі Дорогобужі на Рівненщині

Найвидатнішою та найхарактернішою пам’яткою малярської культури Галицько-Волинського князівства є Дорогобузька ікона Богородиці, створена в останній третині XIII ст. на Волині. Майстер, автор цієї ікони, був добре обізнаний як із сучасною йому технікою іконопису, так і з візантійською традицією. Монументальні розміри (збереглися лише фігури Богородиці та Христа) вказують, що це була ікона заввишки до 1,5 м.

Продовженням малярської традиції Дорогобузької ікони є збережені в церкві Параскеви в Даляві на Лемківщині (нині Польща) постаті архангелів Михаїла та Гавриїла. Далявських архангелів датують першою половиною XIV ст. і відносять до перемишльського мистецького осередку. Особливістю цих ікон є зображення постатей на повен зріст (знизу зображення втрачено) - риса, не притаманна візантійському мистецтву, з яким споріднена культура Русі-України.

Архангели Михаїл та Гавриїл. Церква Святої Великомучениці Параскеви в Даляві (нині територія Польщі). Перша половина XIV ст.

Найвизначнішими зразками галицько-волинського книжкового малярства XIII ст. є мініатюри перемишльського архієрейського служебника та Оршанського Євангелія.