оповідання «Навіщо потрібна краса»
Олена часто сумувала через веснянки на обличчі.
— Ти мені така подобаєшся, — говорив дівчині молодець Іван, але вона ду-
мала, що він кепкує.
Одного разу Олена ходила по ягоди на болото і побачила, що в баговинні
тоне дідок. Витягла дівчина дідка, а той каже:
— За те, що врятувала мене, виконаю одне твоє бажання. Говори, про що
мрієш?
— Хочу стати красунею! — вигукнула дівчина.
Дідок плеснув у долоні і зник, а дівчина повернулася додому.
«Ах, Олено, яка ти красива!» — здивувався Іван, зустрівши дівчину.
Кинулася Олена до дзеркала і побачила, що на її щоках замість веснянок
рум’янець червоніє.
Тепер у дівчини женихів ціла купа, і Олена вирішила вибрати най ба гатшого.
Дізнавшись про це, Іван засмутився:
— Краса недовговічна. Зникне вона — і кине тебе багач.
Довго думала Олена над словами Івана, а потім побігла до болота і поклика-
ла дідка. Він з’явився, немов із-під землі, і дівчина попросила:
— Спасибі, що дав мені красу, але зроби так, щоб вона не старіла.
— Вічна тільки внутрішня краса, — пробурмотів дідок. Потім він плеснув
у долоні і зник.
Повернулася Олена додому, а там женихи її чекають ошатні і багаті.
Подивилася дівчина на женихів і одразу зрозуміла, що люди вони жадіб-
ні. Тут Іван у двір зайшов. Глянула Оленка в його добрі ласкаві очі — і спалахну-
ла в її серці любов. Одружилися вони і жили дружно і щасливо до самої старості.