Вона з'явилася в їхньому класі в розпалі весни. Сонце сліпучими відблисками грайливо ковзало шибкою, а за вікном цвіли дерева і біля спортивного майданчика зазеленіла трава. Нестерпно було в такий теплий весняний день сидіти на уроках, хотілося гайнути на старенькому велосипеді кудись за місто, а то й просто поганяти м'яча...

Здавалось, її привів весняний вітерець. Вона стояла посеред класу і всміхалася, трішки зніяковіла, зашарівшись від хвилювання, притискаючи до грудей яскраво-червону спортивну сумку. Ігор Чалага, що куняв на задній парті, витягнув шию, гигикнув і одразу притих. Він ніколи ще не бачив дівчини з такими великими сірими очима.

– Це Тереза, – сказала вчителька математики – тепер вона вчитиметься разом із вами. Знайомство – на перерві, не відволікаємось, працюємо далі...

У класі – перешіптування, дівчата озираються, оцінюють новеньку, її джинси, кросівки... І схоже, вона всім подобається.

На перерві її засипають запитаннями: чому вона перевелася у їхню школу саме наприкінці року? Звідкіля вона і де живе? Ігор Чалага й собі пробивається крізь натовп, надуваючи жуйку. Його побоювались у класі, бо хлопцем був непередбаченим і втнути міг будь-що. Саме про таких, як Чалага, вчителі кажуть – тяжкий підліток.

Невдовзі виявилось, що Тереза погано чує через якусь хворобу, на яку недавно нездужала, і з нею потрібно розмовляти голосно. Вона часто червоніє, соромиться, що їй доводиться перепитувати. Але до цього одразу всі звикли.

– Та що з неї візьмеш, недочуває, то й навіть і не підкаже, глуха тетеря, – кинув якось Чалага, сплюнувши крізь зуби.

А надто вже розлютився, коли кликав її на контрольній з алгебри, а вона так і не озирнулася, не дала списати. От тобі й новенька.

Він зустрів її якось випадково, гасаючи в парку на велосипеді. Вона стояла з мольбертом, пензлями і малювала. Чалага здивувався, бо не сподівався її побачити, а вже надто не сподівався побачити її з етюдником. Першою думкою було проїхатися повз неї і звалити отой її етюдник на землю, начебто ненароком, але враз чомусь засоромився тієї думки. Нечутно під'їхав ззаду, спинився, зазирнув, щоб побачити її роботу. Тереза малювала розквітле дерево. Й такими живими були її зелено-брунатно-білі фарби, що Ігор мимоволі замилувався ним, хоч досі ніколи не цікавився живописом. Почувався так, ніби розкрив її таємницю. І це принесло йому якесь полегшення. Не така вона вже й незрозуміла... Помітивши його, Тереза знітилася.

– Не знав, що ти малюєш, – промовив Чалага. Сказав це тихо, радше собі, а не їй, але вона почула його.

– Тобі подобається? – запитала вона. У її великих сірих очах він помітив відблиски весняного сонця, і від цього вони здалися ще більшими, ніж були насправді.

– Подобається, – відказав він.

– А мені здається, тут ніби чогось бракує...

Він стенув плечима:

– Та ні, ніби нічого... А можна дивитися, як ти малюєш? Я не буду тобі заважати.

– Звісно, але мені залишилося зовсім трішки.

"Так от у чому її дивність!" – промайнула в Чалаги думка...

– Ну от і все, – сказала вона нарешті, витираючи руки з фарби.

Чалага важко зітхнув, йому не хотілося, щоб вона кудись ішла, краще б малювала собі далі... І раптом надумався:

– Хочеш, прокатаю? Так ніхто не їздить, як я.

– Як – швидко-швидко?

– Еге ж. Але зі мною не бійся, не впадеш. Головне – добре тримайся.

Він справді мчав, як шаленець. Тільки й миготіли довкола пістряві вулички, різнокольорові будинки, дерева, що цвіли білим цвітом, і вітер свистав у вухах, розвіваючи довгі коси. Від захвату перехоплювало подих, від остраху німіли ноги.

– Я знаю, чого бракувало моїй картині! – гукнула вона. – Вітру! Такого ж вітру!..

(За Оксаною Сайко, 544 слова)

12 з 12 балів

Контроль читання мовчки