Кочові народи степів України Х-ХІІІ ст. Крим у складі Візантії

• Хозари

Першою кочовою державою доби Середньовіччя, що включала терени сучасної України, був Хозарський каганат (середина VII-X ст.). До його складу входили приазовський, почасти причорноморський степи і більша частина Кримського півострова. Літопис свідчить, що слов’янські племена полян, сіверян і деревлян сплачували данину хозарам.

На основних торговельних шляхах, що проходили через підконтрольні землі, хозари закладали укріплені зимовища. Поступово довкола них почали виникати поселення міського типу, заселені етнічно строкатим ремісничим та купецьким людом. Із зимовища-фортеці кагана виросло й столичне місто Ітиль у пониззі Волги, а згодом - Саркел на Дону.

Каганат багатів завдяки міжнародній транзитній торгівлі, адже хозари контролювали основні торговельні шляхи, які зі Сходу й Візантії вели на землі балтів, фінів та слов’ян. У містах бурхливо розвивалося ремісництво, а в провінціях - землеробсько-скотарське господарство.

За віруваннями населення Хозарії не було однорідним: поряд із язичниками в містах мешкали християни, мусульмани та іудеї.

Перші київські князі також мусили сплачувати хозарам данину. Саме бажання позбутися залежності й підштовхнуло їх до війни з Хозарським каганатом. Перемігшії у 965 р., русичі перестали бути хозарськими данниками, проте спустілий степ відкрив шлях на Русь ордам печенігів.

Саркел. Сучасна реконструкція

1. З іменем якого руського князя пов’язаний сюжет картини А. М. Булдакова «Розгром Хозарії»? Які деталі картини підтверджують причетність цього київського князя до відображених подій? 2. Які наслідки для Русі мали події, відображені на картині?

Розгром Хозарії. Художник А. М. Булдаков

• Печеніги

Перша згадка про печенігів у руських літописах датується 915 р.

Упродовж X - першої третини XI ст. Русь воювала зі степовими сусідами, а печенізькі орди підходили до самого Києва. За свідченням літописів, 972 р. печеніги на чолі з ханом Курею у засідці біля Дніпрових порогів розбили загін Святослава. У цьому бою наклав головою і київський князь.

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

Печеніги не застосовували ні щитів, ні списів, користуючись переважно луками. Їхня легка кіннота перемагала завдяки ефекту раптовості - саме тому їх часто називали «летючими людьми». Звичними за Середньовіччя методами відкритого зустрічного бою стрімку кінноту печенігів зупинити було неможливо. Тож наприкінці X ст. зародилася нова форма захисту - спорудження високих і довгих дерево-земляних стін-укріплень («Змієві вали»), які тягліїся кількома смугами, відділяючи руське порубіжжя від Степу.

Залишки «Змієвих валів». Сучасне фото

У 1036 р. печеніги зазнали нищівної поразки від Ярослава Мудрого під стінами Києва. Частина розгромлених кочовиків перемістилася за Дунай, а звідти - на Балкани.

Однак взаємини Русі з печенігами не зводилися тільки до протистояння. Приміром, у 943-944 рр. Ігор Рюрикович використовував печенізький загін під час походу на Візантію. Є свідчення в літописі й про те, що у самому Києві вже наприкінці X ст. мешкали вихідці з печенігів.

1. За часів якого з руських князів відбувалися події, описані в уривку з історичного джерела? Де перебував князь київський, доки печеніги брали Київ в облогу? 2. Що в уривку підтверджує факт співіснування на руських землях слов’янського і печенізького населення?

Хлопчик пробирається через печенізький стан, аби покликати князя на допомогу обложеному Києву. Мініатюра з літопису XV ст.

«Прийшли печеніги вперше на Руську землю... І заперлася Ольга з онуками своїми - Ярополком, і Олегом, і Володимиром - у городі Києві. І оступили печеніги город силою великою, - незчисленне множество [стояло їх] довкола города, - і не можна було вийти з города, ні вісті послати, і знемагали люди од голоду й безвіддя. І затужили люди в городі, і сказали: «Чи нема кого, який би на ту сторону міг дійти і переказати: «Якщо ви не приступите завтра під город, - ми здамось печенігам». І сказав один хлопець: «Я можу перейти». Городяни ж, зрадівши, сказали хлопцеві: «Коли можеш ти якось іти - іди». Він тоді вийшов із города з уздечкою і ходив серед печенігів, запитуючи: «Чи ніхто не бачив коня?», - бо він умів по-печенізькому і вони вважали його [за одного з] своїх. А як приблизився він до ріки, [то], скинувши одежу з себе, скочив у Дніпро і побрів. І коли побачили [це] печеніги, кинулися вони за ним, стріляючи в нього, але не могли йому анічого зробити».

«Повість минулих літ»

• Половці

Словом «половець» у руських джерелах позначали тюркські племена кипчаків.

Вийшовши у IX ст. з теренів сучасних Киргизстану й Казахстану, вони спершу витіснили печенігів із Приаралля, а в першій половині XI ст. розпочали наступ на Причорномор’я. Печеніги, відступаючи під тиском половців, попросили захисту київського князя. Тож після 1060 р. їм дозволили оселитися на прикордонні Київської та Переяславської земель. За це печенізька кіннота служила у війську київського князя.

За такою захисною лінією зі «своїх» кочовиків пролягало безмежне Половецьке поле (Дешт-і-Кипчак), що розпросторилося від Волги до Дунаю. Ця територія була розподілена між окремими родами. Кожен із них кочував у певних межах, облаштовуючи тут постійні укріплені зимовища.

До початку XIII ст. половці здійснили більш ніж сорок великих походів на Русь, під час яких руські землі зазнавали нещадних розорень і людських втрат. Половці щоразу забирали з собою чимало полонених.

Проте торгові контакти з сусідами-половцями, а особливо - регулярні династичні шлюби, якими скріплювалися мирні угоди між князями й ханами, призводили до поступового пом’якшення гостроти протистояння. Не дивно, що внаслідок такого інтенсивного родичання вже з XII ст. половецькі хани на запрошення своїх руських двоюрідних братів, свояків і родичів брали активну участь у князівських усобицях, дедалі ближче переймаючись внутрішніми проблемами Русі.

КРАЩЕ ОДИН РАЗ ПОБАЧИТИ

Половецькі баби - намогильні кам’яні статуї половців, пам’ятки мистецтва IX—XIII ст. На Русі кам’яні статуї називали «бабами» або «бовванами», що з тюркського означало «дід-батько», «пращур». До наших днів збереглося понад дві тисячі кам’яних статуй, розміщених переважно на Півдні України. Для них кипчаки вибирали місця на найвищих ділянках степу або курганних могильниках давніших часів. У центрі святилища, які іноді обгороджувалися камінням, ставили одну і більше чоловічих або жіночих статуй, повернутих обличчям на схід. Святилища з бовванами були місцем здійснення поминального культу предків, не пов’язаного безпосередньо з похованнями. Чоловічі статуї символізували непереможність і безсмертя воїнів. Покровителі в образі жінки давали їм силу, вигодовували й оберігали їх.

Половецькі баби. Сучасне фото

• Крим у складі Візантії

Крим у складі Візантії

Володіння Візантії у Криму охоплювали територію Боспорського царства, Херсонеса та його околиць. Візантія встановила панування над Боспором на початку VI ст., за правління імператора Юстиніана І.

Головними заняттями мешканців візантійського Криму були землеробство й скотарство. Залежність Боспорського царства від Візантійської імперії виражалась у сплаті морського податку, який передбачав постачання Візантії кораблів, а також морського спорядження. Боспор також забезпечував столичний Константинополь коштовним хутром, закуповуючи його у степовиків.

З кінця VII ст. на території Північного Причорномор’я поширив владу Хозарськай каганат. У Боспорі інтереси кагана представляв спеціальний посадовець - тудун. Проте Візантія не втрачала влади над регіоном.

Для воєнних потреб - виготовлення «грецького вогню» - візантійці почали розробляти нафтові родовища на Таманському півострові. Боспор став основним портом для вивезення цінної сировини.

З кінця X ст. територія Боспорського царства перебувала у складі руського Тмутороканського князівства. Після захоплення князівства половцями у XII ст. Боспор входив до складу Трапезундської імперії, а на початку XIV ст. став генуезькою колонією Воспро.

Таця «Лев і змія». Херсонес, Х-ХІ ст.

Херсонес із IV ст. безпосередньо перебував у складі Візантійської імперії. Місто виконувало функції пункту спостереження за степами Північного Причорномор’я. Тому херсонесити отримували від Константинополя політичну й економічну підтримку. Імперія утримувала й тисячний військовий гарнізон із місцевих жителів.

Стан решти візантійських володінь у гірських районах та на південному узбережжі Криму у часи панування Хозарського каганату відомий за вкрай уривчастими даними. Найімовірніше, Візантія зберігала суверенітет над цими територіями, проте Хозарський каганат збирав частину мит і податків на свою користь. У 833-834 рр. відбулася організація феми - візантійської воєнно-адміністративної округи на півдні Криму, що дістала назву «феми Клімата». Ця подія відбувалася водночас із воєнною співпрацею з хозарами - під проводом візантійського експерта будували фортецю Саркел на Дону. На сході до візантійських володінь в XI ст. увійшов порт Судак. Ця округа проіснувала до завоювання Константинополя хрестоносцями 1204 р., після чого перейшла під владу Трапезундської імперії.

Святі Кирило та Мефодій. Мініатюра XV ст.

1. Пригадайте з вивченого матеріалу, хто такі Кирило і Мефодій? Який внесок вони зробили у розвиток культури Русі-України? 2. Що в уривку з джерела може бути підтвердженням наявності писемної мови у слов’ян до створення кириличного письма? 3. Що відбувалося на руських землях під час перебування Кирила і Мефодія у Херсонесі?

Пам’ятка свідчить, що за кілька років до Моравської місії (близько 860 р.) брати Кирило та Мефодій вирушили із просвітницькою місією до Хозарії.

«По дорозі зупинились на деякий час у Херсонесі, де вивчали мови, потрібні для проповіді серед хозар, навчали людей християнської віри, хрестили тих, що увірували, з допомогою херсонеського єпископа Георгія знайшли мощі святого Климента, Папи Римського, і частину їх узяли із собою. В Херсонесі [св. Кирило знайшов] Євангеліє і Псалтир “руською” мовою написані, а також зустрів чоловіка, який розмовляв “руською” мовою і розмовляв з ним, і зрозумів зміст цієї мови, і, порівнявши її зі своєю мовою, розрізнив літери голосні і приголосні, і, творячи молитву Богові, незабаром почав читати і викладати їх, і багато хто дивувався з нього, роздаючи хвалу Богові».

«Житіє Костянтина (Св. Кирила)»

Використовуючи додаткові джерела інформації, з’ясуйте, як перебування в різний час на теренах України різних народів могло вплинути на формування сучасної української мови. Які слова іншомовного походження ми використовуємо у повсякденному вжитку нині?