ХНЗЛ. Бронхіт. Бронхіальна астма.

Тема: Виконання медсестринського процесу при бронхітах,бронхоектатичній хворобі, абсцесі легень. Невідкладна долікарська допомога при кровохарканні та легеневій кровотечі, задишці, бронхоспазмі, ядусі, при критичному зниженні температури тіла

І. Постановка навчальних цілей та їх мотивація

Для ефективного планування медсестринських втручань та їх реалізації необхідно добре засвоїти навички медсестринського обстеження пацієнта на гнійні захворювання легень та невідкладної долікарської допомоги при критичних станах.

ІІ. Практичні навички та професійні вміння

1. Провести медсестринське обстеження пацієнта на гнійні захворювання легень.

2. Провести медсестринське обстеження пацієнтів на критичні стани.

3. Підготувати пацієнтів до діагностичних і лікувальних процедур: провести забір харкотиння для дослідження (загального, бактеріологічного та визначення чутливості флори до антибіотиків).

4. Підрахувати частоту дихальних рухів (ЧДР).

5. Виміряти температури тіла, записати результати у температурний листок.

6. Розвести та ввести антибіотики.

7. Виконати всі види ін’єкцій (внутрішньошкірні, підшкірні, внутрішньом’язові, внутрішньовенні).

8. Ведення медсестринської документації.

9. Дотримання правил техніки безпеки, охорони праці, професійної безпеки. Заходи безпеки при роботі з балонами з газом.

10. Проведення профілактичних заходів для забезпечення інфекційної безпеки пацієнта і медичної сестри.

11. Надати медсестринську допомогу пацієнтам при критичних станах:

• задишці, ядусі;

• нападі бронхіальної астми;

• критичному зниженні температури;

• кровохарканні;

• легеневій кровотечі.

1. Виконання заходів і засобів особистої професійної безпеки медичної сестри під час надання медичної допомоги пацієнтам, при роботі з кров’ю та іншим біологічним матеріалом, інструментальних методах обстеженнях.

2. Дотримання правил техніки безпеки, охорони праці, професійної безпеки. Заходи безпеки при роботі з балонами з газом.

ГОСТРИЙ БРОНХІТ

ХРОНІЧНИЙ БРОНХІТ

Бронхіальна астма — хронічна рецидивна хвороба дихальних шляхів, характе­ризується гіперреактивністю бронхів до різних подразливих чинників. Обов'язковою клінічною ознакою є напади ядухи.

Бронхіальна астма — серйозна проблема в усьому світі, що загалом призводить до високих показників інвалідності й смерті.

Близько 10 % населення світу хворіє на бронхіальну астму, а в кожного п'ятого її діагностують у пізні стадії.

Захворювання може розвинутися в будь-якому віці, однак у 50 % випадків спос­терігається в осіб віком до 40 років. У дитячому віці частіше хворіють хлопчики, у зрілому віці ця різниця згладжується.

Етіологія. Бронхіальна астма — хвороба з провідним алергійним механізмом і тому алерген, що спричинив сенсибілізацію, вважають за етіологічний чинник захво­рювання.

Алергени, що беруть участь у розвитку бронхіальної астми, поділяють на інфекційні та неінфекційні.

Неінфекційними алергенами є:

- побутові — домашній пил (подушки, перини, матраци, килими, м 'які меблі);

- епідермальні — частки шкіри, лупа, волосся та шерсть тварин (собак, котів);

- харчові (молоко, яйця, риба, цитрусові, ягоди, помідори, ананаси, шоколад);

- пилкові — пилок трав, квітів, дерев (амброзія, полин, тюльпан, береза, тополя, вільха);

- професійні (каучук, ртуть, пластмаса);

- медикаментозні (антибіотики, ацетилсаліцилова кислота, b-адреноблокатори);

- хімічні (лаки, фарби, парфуми).

Інфекційними алергенами є стафілококи, стрептококи, гриби.

Чинники, що спричинюють бронхіальну астму:

- спадкова схильність — у кожного третього хворого. Якщо хворіє один із батьків — імовірність астми у дитини становить 20—30 %, якщо хворі обоє, — імовірність сягає 75 %;

- біологічні дефекти (вроджена або набута гіперактивність бронхів у практично здорових осіб);

- нервово-психічні травми, стреси.

Класифікацію бронхіальної астми затверджено наказом МОЗ України № 449 (2003 р.)

Клініко-інструментальна характеристика тяжкості бронхіальної астми

Основні клінічні ознаки

Клінічною ознакою бронхіальної астми є напад експіраторної задишки внаслідок:

- бронхоспазму;

- набряку слизової оболонки бронхів;

- гіперсекреції слизу.

Виокремлюють три періоди типового нападу бронхіальної астми:

• період передвісників, що виникає за декілька хвилин, годин, а іноді й днів до нападу, характеризується чханням, слизистими виділеннями з носа, нападоподібним кашлем з утрудненим відходженням мокротиння, появою задишки;

• період ядухи, що характеризується задишкою експіраторного типу, супровод­жується відчуттям стискання в грудній клітці. Напад ядухи частіше виникає раптово, зазвичай серед ночі або в інший час, під час фізичного навантаження, при вірусній інфекції, курінні, перепадах температури навколишнього середо­вища, сильних емоціях, дії хімічних аерозолів, прийманні НПЗП, ацетилсаліци­лової кислоти, β-адреноблокаторів. Швидкість видиху менша, ніж швидкість вдиху. Напад супроводжується гіпервентиляцією. Аеродинамічний опір ди­ханню переборюється за участі в акті дихання всіх груп допоміжних м'язів (плечового пояса, грудної клітки, передньої черевної стінки). Хворі під час на­паду зазвичай набувають вимушеного положення з нахилянням тулуба допереду, спираючись на руки. Плечі при цьому підняті й зведені, грудна клітка — у положенні максимального видиху. Обличчя набрякле, бліде з ціанотичним відтінком, вкрите холодним потом, з виразом страху і неспокою;

• у період зворотнного розвитку, під час якого зазвичай відходить невелика кількість харкотиння, яке частіше відповідає характеристиці «склоподібне» (густе, в'язке). Загальне нездужання, сонливість, психічна депресія.

У хворих на бронхіальну астму виявляють позитивні симптоми емфізематозного здуття легенів і обструкції бронхів: випинання надключичних і яремних ямок, участь у диханні міжхребцевих м'язів, коробковий перкуторний звук над легенями під час нападу, зменшення розмірів абсолютної серцевої глухості, жорстке або ослаблене ве­зикулярне дихання з подовженим видихом, сухі хрипи на видиху, тахікардія, дихальна аритмія, акцент II тону над легеневою артерією.

Під час нападу можливий кашель та свистяче дихання («кашльова астма»).

Нерідко під час нападу температура тіла підвищується до субфебрильної, пульс слабкого наповнення, прискорений.

Додаткові методи обстеження і роль медичної сестри в їх проведенні

Діагностика бронхіальної астми не становить особливих труднощів. Важливо визна­чити форму бронхіальної астми та етіологічний чинник захворювання. При бронхіаль­ній астмі атопічної форми етіологічні чинники можна виявити за допомогою шкірних проб з алергенами та визначення рівня імуноглобуліну Е в сироватці крові. Інгаляційні провокаційні проби допомагають встановити специфічну гіперреактивність бронхів. У загальному аналізі крові визначають еозинофілію. Під час дослідження харкотиння ви­являють еозинофіли, спіралі Куршмана та кристали Шарко— Лейдена, під час рентгено­логічного дослідження—ознаки емфіземи, обмеження рухомості діафрагми під час ди­хання. Ребра розміщені горизонтально, міжреброві проміжки широкі. Легеневий малю­нок посилений, поширені і посилені тіні кореня легенів. Важливими під час діагностики є такі функціональні дослідження, як спірографія та пікфлоуметрія, що допомагають контролювати ефективність лікування. Прилад індивідуального користування — пікфлоуметр — дає можливість пацієнтові щоденно контролювати стан прохідності бронхів.

Ускладнення. Найзагрозливішим ускладненням бронхіальної астми є астматич­ний статус, який характеризується синдромом гострої дихальної недостатності, що розвивається внаслідок різко вираженої обструкції бронхів і резистентності до стан­дартної терапії.

Виокремлюють 2 форми астматичного статусу:

Анафілактична, яку спостерігають при екзогенній, атопічній формі, характери­зується абсолютною дихальною недостатністю, розвивається повільно, пе­ребігає у 3 стадії:

I — відносної компенсації;

II — німої легені (декомпенсації);

III — астматичної коми.

Бронхіальна астма І стадії характеризується гострим, тяжким нападом ядухи, по­червонінням шкіри, яка швидко стає ціанотичною. В диханні беруть участь до­поміжні м'язи, аускультативно — в легенях сухі хрипи.

Бронхіальна астма II стадії (декомпенсації) характеризується синдромом німої ле­гені. Стан хворого тяжкий, але свідомість збережена, виражений ціаноз шкіри і сли­зових оболонок, вени шиї набухлі, лице одутле. Дихання шумне, поверхневе і часте, але хрипи не прослуховуються. Нижні краї легенів опущені, екскурсія грудної клітки мінімальна, міжреброві проміжки згладжені, виражена тахікардія, пульс слабкого на­повнення, AT спочатку підвищується, а потім знижується. Розвивається абсолютна дихальна недостатність.

У III стадії хворий непритомніє, розвивається гіперкапнічна ацедотична кома з прогресивною гіпоксією, гострою серцево-судинною недостатністю.

Метаболічна форма астматичного статусу розвивається поступово на тлі загост­рення бронхіальної астми та прогресивної гіперреактивності бронхів. Причиною розвитку такої форми астматичного статусу є:

• неправильне лікування або безконтрольне приймання адреноміметиків;

• зменшення дози або відміна глюкокортикоїдів;

• надмірне приймання седативних препаратів, які стимулюють утворення в'яз­кого секрету і спричинюють обтурацію бронхів, а також пригнічують кашльовий рефлекс.

Іншими ускладненнями бронхіальної астми є:

• легеневе серце (гостре або хронічне перевантаження правих відділів серця внаслідок стійкого підвищення AT у малому колі кровообігу);

• пневмоторакс.

Лікування. Основним у лікуванні є відновлення або поліпшення функції дихальних шляхів, усунення наслідків алергійної реакції, запобігання розвитку незворотної об­струкції бронхів і смерті. Тому в лікуванні бронхіальної астми провідними можуть стати бронхолітичні, протизапальні, муколітичні й антигістамінні засоби. Більшість лікар­ських засобів, що їх призначають, інгаляційної форми, а це дає можливість максимально впливати на розвиток патологічного процесу в бронхах.

Бронхолітики:

• адреноміметики (сальтутамол, фенотерол, формотерол, сальметерол);

• холінолітики (атропін, метацин, платифілін, бромід-атровент);

• метилксантини (еуфілін, теофілін, теопек).

Протизапальні препарати:

• інтал, тайленд, глюкокортикоїди (бекламетазон, флунізолід, метилпреднізолон, преднізо­лон, тріамцинолон).

Муколітики:

- амброксол (лазолван, мукосольван), бромгексин.

Антигістамінні:

- супрастин, тавегіл, фенкарол.

Схеми лікування при бронхіальній астмі складено відповідно до ступеня тяжкості з урахуванням функціональних особливостей. За основу покладено принцип: «крок угору, крок униз». Крок угору, якщо контролю над астмою не досягнуто застосуван­ням упродовж місяця призначеної терапії. Крок униз, якщо протягом 3 міс. стан хво­рого стабільний. Перегляд лікування здійснюють кожні 3 міс.

У разі повільного розвитку астматичного статусу надають невідкладну допомогу.

У І стадії:

• еуфілін 15 мл 2,4 % розчин на ізотонічному розчині натрію хлориду внутрішньовенно краплинно;

• глюкокортикостероїди: преднізолон по 60 мг кожні 3-4 год внутрішньовенно струминно або краплинно на ізотонічному розчині натрію хлориду або 5 % роз­чині глюкози до виведення із загрозливого стану;

• 5 % розчин глюкози внутрішньовенно краплинно, розчини Рінгера, реополіглюкіну;

• інгаляції киснево-повітряні суміші;

• 10 % розчин натрію йодиду, амброксол (лазолван) внутрішньом'язово для по­ліпшення відходження харкотиння;

• 150-200 мл 4 % розчину натрію гідрокарбонату внутрішньовенно повільно (для корекції ацидозу).

У II стадії:

• гормональні препарати внутрішньовенно; дозу збільшують у 1,5—2 рази;

• еуфілін внутрішньовенно повільно на ізотонічному розчині натрію хлориду (повторне введення);

• внутрішньовенно краплинно (для усунення ацидозу) 200 мл 4 % розчину натрію гідрокарбонату.

У III стадії:

• хворого переводять на штучну вентиляцію легенів в умовах реанімаційного відділення;

• уведення гормональних препаратів: преднізолон по 120-150 мг повторно або гідрокортизон по 250 мг;

• корекція показників кислотно-основного стану (КОС).

Після виведення хворого з астматичного статусу призначають планову глюкокортикоїдну терапію у поєднанні з іншими препаратами: преднізолон по 20—30 мг на добу або дексаметазон по 12—16 мг на добу.

Догляд за хворими

Хворого слід навчити елімінаційних заходів залежно від алергену. При підвищенні чутливості до алергенів домашнього пилу в житловому при­міщенні необхідно забезпечити добру вентиляцію з підтриманням рівня вологи близько 40 %. З кімнати хворого прибирають килими, телевізор і комп'ютер (останні концентрують пил навколо себе). Книжки і одяг необхідно тримати в закритих шафах. Стіни можуть бути пофарбовані, або перевагу надають шпа­лерам, що миються. Не слід використовувати драпіровані штори. Занавіски повинні бути бавовняними або синтетичними і прати їх слід 1 раз на 3 місяці.

Не слід зберігати речі під ліжком, не дозволяють використовувати по­душки і ковдри з пір'я і пуху. Подушки повинні бути із синтепону або інших синтетичних волокон. Покривала шиють із тканин без ворсу, що легко перуться. Матрац одягають в наматрацник на застібці-блискавці. По­душки варто міняти на нові щорічно. Білизну міняють двічі на тиждень. Вологе прибирання приміщення і чищення м'яких меблів проводять що­тижня, краще під час відсутності хворого. Якщо хворий змушений сам проводити прибирання, слід використовувати респіратор та порохотяг зі зволожувачем. Білизну перуть при температурі вище 55°, виморожування та інсоляція також сприяють знищенню кліщів. Для зменшення концент­рації кліщів використовують безпечні для пацієнта акарициди.

При алергії до пліснявих грибів найважливішою є гігієна приміщень, де наявні сприятливі умови для росту і розмноження плісняви. Необхідно ретельно прибирати ванне приміщення. Після користування ванною витира­ють всі вологі поверхні, при прибиранні використовують розчини, що запо­бігають поширенню плісняви. В приміщенні кухні використовують витяжку для видалення пари при приготуванні їжі.

Сушити одежу слід в добре провітрюваному приміщенні поза житлови­ми кімнатами.

Слід остерігатися відвідувати сирі приміщення, що погано провітрюють­ся (підвали, комори). Не слід займатись роботою в саду восени і навесні, бо злежале листя і трава є джерелом плісняви в повітрі. Не варто знаходитись поблизу зібраного або спалюваного листя, запліснявілого сіна чи соломи.

З їжі слід виключити харчові продукти, приготування яких грунтується на процесах бродіння (гострі сири з пліснявою, копчені м'ясо і риба, кваше­на капуста, кефір і кисломолочні продукти, квас, пиво, свіжа випічка із дріжджового тіста).

Вдома не варто розводити кімнатні квіти, бо земля у вазонах може бути місцем росту плісняви.

При наявності кондиціонера необхідно регулярно змінювати фільтри.

При епідермальній алергії не слід тримати вдома тварини. При висе­ленні тварини із кімнати необхідне багаторазове ретельне прибирання при­міщень для видалення слідів виділень, шерсті тварин. Не можна відвідувати цирк, звіринець, зоопарк і квартири, де є тварини. Не використовувати одежу з шерсті і хутра тварин.

При алергії до пилку рослин в період цвітіння рослин, що спричиня­ють алергічні реакції, рекомендують виїзд в іншу кліматичну зону. При неможливості зміни кліматичної зони необхідно скоротити час перебуван­ня поза приміщенням, обмежити або виключити виїзди за місто, де концен­трація пилку в повітрі значно вища. Необхідно герметизувати вікна або встановити герметичні склопакети; при відкриванні кватирки використову­вати вологу марлю. При поїздці в транспорті не сидіти біля відкритих вікон.

Виключити вживання харчових продуктів, що мають перехресні анти­генні властивості з причинними пилковими алергенами (при алергії на пи­лок дерев забороняють вживати кісточкові, горіхи, моркву, ківі). Забороне­но вживати для лікування фітопрепарати, використовувати косметичні та гігієнічні засоби з рослинними добавками. На вулиці потрібно носити щільно прилягаючі окуляри з боковими щитками; прийшовши додому одразу змінити одежу, прийняти душ, прополоскати ротову порожнину і носові ходи, про­мити очі. В квартирі не варто тримати квітучі вазони, букети.

Загальна неспецифічна гіпоалергенна дієта.

Із раціону виключити: цитрусові (апельсини, мандарини, лимони, грейп­фрути), горіхи (фундук, арахіс, мигдаль), рибу і рибні продукти (свіжа і солона риба, рибні відвари), куряче, індиче м'ясо і вироби із них, шоколад і шоколадні вироби, каву, копчені вироби, оцет, гірчицю, майонез, спеції, хрін, редьку, помідори, баклажани, гриби, яйця, молоко, полуниці, суниці, дині, ананаси, здобу, мед.

Категорично забороняють всі алкогольні напої.

Дозволяють вживати: м'ясо яловиче, супи круп'яні, овочеві (на вторин­ному яловичому бульйоні, вегетаріанські), олію кукурудзяну, соняшнико­ву, оливкову, масло вершкове, картоплю відварну, гречану, вівсяну, рисову каші. Рекомендують одноденні молочнокислі продукти (кефір, кисле моло­ко, сир). Дозволено вживати свіжі огірки, петрушку, кріп, печені яблука, кавун, чай, цукор, компоти із яблук, слив, смородини, сухофруктів.

Прогноз. Перебіг і прогноз бронхіальної астми залежать від віку хворого (коли виникла хвороба). У дітей і підлітків є сприятливі перспективи щодо розвитку стійкої ремісії впродовж 3—10 років. Гірший прогноз у пацієнтів при зниженому ОФВ, гіпереозинофілії. Несприятливий прогноз у хворих на астму, які курять. Зазвичай хворі на бронхіальну астму відмовляються від цієї звички на відміну від хворих на хронічний обструктивний бронхіт. Перебіг астми залежить також від ступеня вираженості гіперреактивності бронхів.

Є 6 критеріїв ризику смерті при бронхіальній астмі:

• тяжкий перебіг захворювання, яке почалося в дитинстві, часті рецидиви та госпіталізації;

• недавнє перебування у стаціонарі та астматичний статус в анамнезі;

• ціаноз, гіперкапнія і тахікардія, які не усуваються після завершення інтенсив­ної терапії, супутня тяжка інфекція дихальних органів;

• у минулому застосування штучної вентиляції легенів;

• супутній хронічний бронхіт;

• виражена мінливість обструкції бронхів, значне посилення її на світанку, недо­оцінювання тяжкого перебігу астми і зловживання адреноміметиками.

До смерті може призвести також розвиток гіперчутливості до ліків, застосування ацетилсаліцилової кислоти і НПЗП, приймання неселективних р-адреноміметиків.

Профілактика. Є первинна і вторинна профілактика бронхіальної астми. Мета первинної профілактики — запобігання захворюванню. Для цього застосовують ком­плекс індивідуальних і соціальних заходів, спрямованих на уникнення захворювання (пропаганда здорового способу життя, загартування), поліпшення житлових умов, раннє та ефективне лікування риніту, синуситу, поліпів слизової оболонки носа, бронхіту, боротьба з антропогенним і техногенним забрудненням довкілля. Важли­вим заходом вторинної профілактики астми є рання діагностика і своєчасна безпе­рервна базова терапія.

Диспансеризація. Спостерігає за хворими на бронхіальну астму дільничний те­рапевт під контролем пульмонолога й алерголога. Частота відвідувань лікувального закладу залежить від перебігу хвороби (при тяжкому перебігу гормонозалежної бронхіальної астми — 1 раз на 3 тиж.). У решті випадків хворий відвідує лікаря кожні З міс. Періодично (2 рази на рік) його оглядають оториноларинголог і стоматолог. У разі приймання глюкокортикоїдів 1 раз на рік проводять гастроскопію.

БРОНХОЕКТАТИЧНА ХВОРОБА.

Бронхоскопія

Оснащення :

1. бронхоскоп з волоконною оптикою ;

2. 0,1% р-н атропіну сульфату в ампулах;

3. 1% р-н димедролу в ампулах;

4. 2,4% р-н еуфіліну в ампулах;

5. 0,5% р-н седуксену в ампулах;

6. 5% р-н ефедрину;

7. 2% р-н дикаїну

8. 2-4% р-н лідокаїну;

9. 5% р-н тримекаїну;

10. 10% р-н новокаїну;

11. 10% р-н формаліну;

12. стерильні поролонові губки, мило, вода;

13. миючий р-н;

14. 70% етиловий спирт;

15. 0,5% спиртовий р-н хлоргексидину біглюконату;

16. марлеві серветки;

17. стіл, оснащений усім необхідним для проведення бронхоскопії;

18. аптечка з серцево-судинними, збуджуючими дихальний центр, десенсибілізуючими препаратами.

Використання діагностичної та лікувальної бронхоскопії. Бронхоскопія – метод візуального дослідження внутрішньої поверхні трахеї та бронхів за допомогою спеціального приладу – бронхоскопа.

Розрізняють діагностичну та лікувальну бронхоскопію.

Діагностична бронхоскопія використовується з метою уточнення або постановки діагнозу при доброякісних і злоякісних пухлинах трахеї та бронхів, гнійних захворювань бронхів і легень, бронхіальній астмі, легеневих кровотечах.

Лікувальна бронхоскопія використовується з метою видалення з трахеї та бронхів стороннього бронхіального секрету й місцевого використання препаратів при абсцесах легень, для лікування тяжких форм бронхіальної астми.

Протипоказання : кахексія, декомпенсовані вади серця, тяжка форма гіпертонічної хвороби, шок, аневризма грудної аорти, туберкульоз і перелом шийних хребців, гостре запалення глотки, гортані.

Послідовність дій під час виконання процедури

Підготовка хворого до бронхоскопії під місцевою анестезією :

1. Напередодні лікар проводить бесіду з хворим.

2. У разі вираженого неспокою хворого йому призначають напередодні наніч транквілізатори (еленіум, седуксен) у комбінації зі снотворним (люміналом).

3. Уранці хворий випорожнює кишечник, безпосередньо перед бронхоскопією – сечовий міхур.

4. За 30 хв. до початку дослідження п/ш вводять 0,5 мл 0,1 % р-ну атропіну сульфату.

Хворим на бронхіальну астму, хронічний обструктивний бронхіт за призначенням лікаря за 30-40 хв. до бронхоскопії в/м вводять 0,5 мл 0,1 % р-ну атропіну сульфату, 1мл р-ну седуксену, 1 мл 1% р-ну димедролу. За 15-20 хв в/в вводять 10 мл 2,4% р-ну еуфіліну і безпосередньо перед початком анестезії дають вдихнути аерозоль сальбутамолу з індивідуального дозатора.

1. Хворого слід перед бронхоскопією попередити, що в процесі дослідження не слід втягувати голову, вигинати груди вперед, тому що це заважає введенню бронхоскопа. Хворий сидить у кріслі навпроти лікаря, нахиливши тулуб дещо вперед. Руки опускає між ногами (при цьому розслаблюються м’язи шиї та плечового поясу, що сприяє введенню бронхоскопа).

Здійснення місцевої анестезії для бронхоскопії. Допомога лікареві :

1. Перед процедурою розкладіть на спеціальному стерильному столику інструменти, медикаменти, перев’язувальний стерильний матеріал.

2. Перевірте роботу освітлювачів, електровідсмоктувача.

3. Лікар змащує слизову оболонку нижнього носового ходу (при трансназальному доступі) або розпилює в порожнині носоглотки (при трансоральному доступі) 0,1% р-н нафтизину, або 0,5% р-н галазоліну, або 3% р-н ефедрину. При цьому розширюється носовий хід, що важливо для вільного проведення через нього тубуса бронхофіброскопа, а також зменшується всмоктування анестетика.

4. Для анестезії верхніх дихальних шляхів і голосових складок використовуйте 1% р-н дикаїну, 2-4 % р-н лідокаїну, 5% р-н тримекаїну.

5. Для анестезії слизової оболонки трахеї та бронхів використовують 10% р-н тримекаїну.

6. Для анестезії слизової оболонки трахеї та бронхів використовують 10% р-н новокаїну.

Протягом усього періоду анестезії медпрацівник невеликими дозами вводить р-н анестетика в катетер або біопсійний канал фіброскопа, вголос називаючи об’єм уведеного р-ну в мілілітрах, тому що максимальна доза анестетиків має бути не більшою ніж 10-15 мл.

Перед уведенням того чи іншого анестетика треба впевнитися, що у хворого відсутня індивідуальна підвищена чутливість до цих препартів, для чого слід уважно зібрати алергологічний анамнез, а також заздалегідь провести пробу на чутливість (ввести п/ш 1-2 мл анестетика, який передбачають застосувати).

Здійснення ендобронхіальної біопсії :

1. Перед уведенням кусачок у дихальні шляхи медпрацівник повинен перевірити їх робочий стан.

2. За командою лікаря фельдшер розкриває бранші інструмента, а потім м’яко закриває їх.

3. Видаляючи інструмент з каналу бронхоскопа, він слідкує за тим, щоб кінець інструмента не зачепив обличчя лікаря.

4. Потім тонкою голкою обережно виймає частинку взятої тканини із браншів і переносить її на предметне скельце.

5. Біопсійний матеріал вміщують у склянку з 10% розчином формаліну.

6. Після біопсії треба бути готовим до застосування кровозупинних засобів, для чого на столі мають бути готові ватні тупфери, гемостатична марля у вигляді стрічки, 5% р-н амінокапронової кислоти.

7. Хворого після бронхоскопії транспортують у відділення на кріслі-каталці.

8. Після бронхоскопії хворому призначають ліжковий режим.

9. Якщо пацієнтові здійснювали біопсію, то протягом доби йому треба вживати їжу лише в холодному вигляді.

Спірометрія та визначення життєвої ємкості легень (ЖЄЛ)

Спірометрія – це визначення життєвої ємкості легень (ЖЄЛ). Здійснюється за допомогою водного чи сухого спірометра.

Послідовність дій під час виконання процедури

1. Візьміть спірометр, надягніть на нього стерильний мундштук.

2. Попросіть пацієнта зробити максимальний глибокий вдих.

3. Скажіть хворому охопити мундштук спірометра губами і зробити максимальний видих (по тривалості) в спірометр.

4. За стрілкою спірометра оцініть результат.

5. Занесіть дані в температурний лист.

6. Проведіть знезаражування мундштука.

За допомогою спірометра можна визначити дихальний об’єм (ДО), резервний об’єм (РО) вдиху (РОВд) і видиху (РОВид), життєву ємкість легень (ЖЄЛ).

Показники легеневих об’ємів:

1. Дихальний об’єм – об’єм вдихуваного і видихуваного повітря під час спокійного дихання (в середньому становить 500 мл з коливаннями від 300 до 900 мл).

2. Резервний об’єм вдиху – (РОВд) – це 1500-2000 мл повітря, яке людина може вдихнути, якщо після звичайного вдиху робить максимальний вдих.

3. Резервний об’єм видиху – (РОВид) – це 1500-2000 мл повітря, яке людина може видихнути максимально після нормального видиху.

4. Життєва ємкість легень (ЖЄЛ) – дорівнює сумі резервних об’ємів вдиху і видиху плюс дихальний об’єм (в середньому 3 700 мл, коливання в межах 2000-5500 мл), вона складає те повітря, яке людина здатна видихнути при найглибшому видисі після максимального вдиху.