Історичний Диктант по темі США

№ 1 Стрімке економічне зростання. Наприкінці XIX — на початку XX ст.

економіка США переживала бурхливе піднесення. Завдяки постій-

ному припливу іммігрантів швидкими темпами збільшувалася кількість

населення. Так, за період із 1871 до 1913 р. вона зросла з 39,8 млн

до 96,5 млн осіб; 55% приросту становили іммігранти.

На початку XX ст. США вийшли на перше місце у світі за обсягом

промислової продукції, технічним оснащенням і продуктивністю праці.

Карикатура на компанію Дж. Рокфеллера «Стандард Ойл»

Загальна вартість промислової продукції США вдвічі перевищувала вар-

тість німецької та майже у 2,5 разу — англійської.

Провідну роль в американській промисловості відігравали добре

оснащені великі підприємства. Вони становили лише 2,2 % від загаль-

ної кількості підприємств, а виробляли половину промислової продукції.

Великі підприємства нерідко об’єднувались у трести, які монополізува-

ли виробництво основних товарів. На початку XX ст. найбільший вплив

мали нафтовий трест Джона Рокфеллера (виробляв 90 % нафтопродуктів)

і металургійний трест Джона Моргана (виплавляв 66 % сталі). На 1900 р.

у країні налічувалося 440 промислових і транспортних трестів, які вироб-

ляли 3/4 продукції США.

Першою великою корпорацією США стала «Стандард Ойл». Вона була створена

Дж. Рокфеллером у 1870 р. За десять років компанія вже контролювала виробни-

цтво очищеної нафти в країні. Дж. Рокфеллеру вдалося домовитися з власниками

залізниць про низькі тарифи для вантажів компанії, що дало додаткову перевагу

в боротьбі з конкурентами. У 1882 р. корпорація була перетворена на трест, що

об’єднував 14 компаній і контролював близько 30 нафтових фірм. Дж. Рокфеллер

холоднокровно розорював своїх конкурентів. Якщо ті намагалися чинити опір, він

наймав банди, які руйнували бурові вежі, нафтопроводи, обладнання, навіть убива-

ли тих, хто не бажав «домовлятися».

Поряд із трестами існувала значна кількість малих і середніх під-

приємств. Вільна конкуренція між ними й визначала розвиток економіки

США. У сільському господарстві країни переважали сімейні ферми. Його

технічне забезпечення перевищувало рівень європейських країн. За вироб-

ництвом зерна, м’яса, бавовни США посідали перше місце у світі та ста-

ли головним постачальником сільськогосподарської продукції до Європи.

№ 2Політичне життя та суспільні рухи в США. В останній чверті XIX ст.

у США остаточно утвердилися республіка президентського типу

та двопартійна система. Прихильники політики Півночі США склали

основу Республіканської партії, а Півдня — демократичної. До 80-х рр.

XIX ст. при владі майже беззмінно перебували республіканці. Потім

на десятиліття їх змінили демократи. До початку XX ст. різниця між

Республіканською та Демократичною партіями практично зникла, обидві

вони обстоювали тогочасний суспільний і державний устрій США.

Швидкий економічний розвиток спричинив появу «великих гро-

шей», що призвело до зростання корупції. Значна кількість державних

посад стали прибутковими для тих осіб, що їх обіймали. Державний апа-

рат працював неефективно. Права простих громадян постійно порушували-

ся, процвітало хабарництво. Таке становище виклика-

ло масштабний су спільний рух за реформи, спря мовані

на демократизацію.

Наприкінці XIX ст. серед американських фер-

мерів виник масовий рух проти залізничних, промис-

лових і торговельних монополій. Поступово набирала

ваги Популістська («народна») партія, яка виступала

проти монополій. Популісти вимагали націоналізувати

залізниці, телеграф і телефон, конфіскувати надлишки

землі, збільшити податки з багатіїв. На базі цієї партії

згодом сформувався рух прогресистів за демократиза-

цію виборчої системи, зниження податків, установлен-

ня урядового контролю над трестами. Деякі прогресис-

ти вимагали впровадження в США системи соціального

страхування на зразок європейської та прийняття за-

кону про 8-годинний робочий день.

Видатним лідером прогресистів був губернатор

штату Вісконсін Роберт Лафоллет, якого згодом обра-

ли сенатором. У своєму штаті він провів демократич-

ну податкову реформу, установив контроль над місь-

ким транспортом і залізницями.

Із кінця XІX ст. демократичні журналісти

й письменники у своїх публікаціях викривали числен-

ні факти хабарництва урядовців, фінансового шахрай-

ства, експлуатації праці жінок, дітей. Фактично пре-

са в країні перетворилася на «четверту владу», впливаючи на політичне

життя, створюючи відповідну суспільну думку з того чи іншого питання.

Активно діяла Антиімперіалістична ліга, що налічувала майже

1 млн членів. Вона організовувала багатолюдні мітинги протесту проти

колоніальної імперської політики.

Роберт Лафоллет

Колишні конфедерати, які згуртувалися навколо Демократичної

партії, зберегли свою владу на Півдні США. Їм вдалося прийняти низку

законів, які обмежували громадянські права афроамериканців. Так, на-

приклад, на виборців-негрів накладали спеціальний податок, позбавляли

виборчих прав неписьменних тощо. Поступово на Півдні США склалася

система расової дискримінації — обмеження громадянських прав за расо-

вою ознакою. Згодом вона була доповнена расовою сегрегацією — системою

окремого проживання та розвитку білого й чорного населення. Існували

школи, магазини, ресторани, кав’ярні, цілі квартали тільки для білих.

Таке становище не могло влаштовувати чорношкіре населення США, і во-

ни розпочали боротьбу за свої права. Особливої організованості вона на-

була з початку XX ст.

Члени жіночих організацій (суфражистки) домагалися надання жін-

кам права голосу й рівності прав із чоловіками.

Найбільш організованим був робітничий рух, але на відміну від єв-

ропейських країн, він мав переважно економічний характер (покращен-

ня умов та оплати праці). Робітники віддавали перевагу профспілковому

руху. Найбільшою була профспілкова організація Американська федера-

ція праці (АФП), очолювана Семюелом Гомперсом. Він вважав, що за-

вданням профспілок (тред-юніонів) є не політика, не виступи проти су-

спільства, а ділова співпраця з підприємцями в організації виробництва

та захист економічних інтересів членів профспілки.

1 травня 1886 р. робітники США розпочали загальний страйк, вимагаючи встанов-

лення 8-годинного робочого дня. 3 травня 1886 р. в Чикаго поліція відкрила во-

гонь по мітингуючих (шестеро робітників загинули). Наступного дня робітники зі-

бралися в Хеймаркет-сквер на мітинг протесту проти дій поліції. Під час

демонстрації невідомий кинув у поліцейських бомбу (один поліцейський загинув).

У відповідь поліція почала стріляти. Керівників страйку заарештували, звинуватив-

ши в організації терористичного акту. На суді це доведено не було, але присяжні

визнали робітників винними. Чотирьох керівників мітингу засудили до смертної ка-

ри. Відтоді американські робітники, а з 1889 р. і робітники інших країн на згадку

про цю трагедію стали відзначати 1 Травня як День солідарності трудящих.

Завдяки наполегливій боротьбі лише за перше десятиліття XX ст.

середня заробітна плата робітників збільшилася на 23%. Зріс прошарок

високооплачуваних категорій робітників, особливо в автомобільній і ме-

талургійній галузях промисловості. Середня заробітна плата робітників

США перевищувала оплату висококваліфікованих європейських робіт-

ників, що приваблювало нових іммігрантів із Європи, а згодом і з Азії

та Латинської Америки. Під тиском широких суспільних рухів лідери

республіканців і демократів усвідомили необхідність змін у країні.

Наприкінці XІX ст. у США бу-

ли започатковані реформи, які посту-

пово демократизували життя в країні.

Першим вагомим кроком стала бороть-

ба із засиллям монополій. У 1890 р.

Конгрес прийняв антитрестівський за-

кон, який запропонував сенатор Джон

Шерман. Закон Дж. Шермана передба-

чав кримінальне покарання підприєм-

ців за змову щодо встановлення єдиних

цін. Таким чином, свобода й демократія

в країні пов’язувалися зі збереженням

конкуренції в економіці США.

Вибух під час зіткнень на Хеймаркет­сквер

у Чикаго 3 травня 1886 р.

№ 3 «Справедливий курс» Т. Рузвельта.

Прихильником прогресистів оголо-

сив себе президент Теодор Рузвельт

(1858—1919). Прийшовши до влади 1901 р., він провів низ-

ку реформ, які започаткували його реформаторську діяль-

ність («прогресивна ера»).

Основна ідея Т. Рузвельта полягала в тому, що дер-

жава, усупереч доктрині лібералізму, має регулювати

розвиток економічних і трудових відносин, а саме: узя-

ти під контроль діяльність трестів та обмежити негатив-

ні її прояви — схильність до ліквідації конкурентів, вста-

новлення монопольного становища на ринку тощо. Він

вважав за необхідне регулювати відносини між працею

й капіталом, щоб усунути загрозу соціальних революцій.

У посланні Конгресу 1902 р. T. Рузвельт заявив про

готовність уряду бути проміжною ланкою між робітника-

ми й підприємцями, проводити «справедливий (чесний) курс»

у робітничому питанні.

Першим прогресистським заходом Т. Рузвельта був судовий процес

1901 р. проти залізничної компанії, яку контролював Дж. Морган (її бу-

ло звинувачено в монополії, що перешкоджала вільній торгівлі). Суд ви-

знав компанію винною та зобов’язав розділити її на дві частини. Після

цього відбулося ще 25 судових процесів проти монополій, які принесли

Т. Рузвельту славу «руйнівника трестів» і навіть «революціонера».

Продовжуючи політику розширення державного втручання в еко-

номіку, Т. Рузвельт у 1906 р. провів через Конгрес закон, який дозволяв

уряду контролювати залізничні тарифи. Одночасно було прийнято два по-

пулярні закони про державний контроль над виготовленням ліків, харчо-

вих продуктів, а також про контроль за умовами праці.

Відповідно до своїх обіцянок проводити «справедливий курс» що-

до робітників, уряд неодноразово втручався у страйки на користь мітин-

гуючих.

Іншим напрямком діяльності уряду Т. Рузвельта, що приніс йому популярність, бу-

ла охорона природи. На той час у США почали усвідомлювати, що природні скар-

би Америки не безмежні, а хижацьке вирубування лісів, забруднення землі й річок

відходами промисловості загрожують людині великим лихом. З ініціативи Т. Рузвельта

було прийнято закон, який збільшував розміри земельного фонду, що мав охоро-

нятися, майже в п’ять разів. Спеціальні урядові комісії мали стежити за чистотою

річок, проводити меліорацію землі, дбати про насадження нових лісів.

На виборах 1908 р. президентом США було обрано кандидата від

респуб ліканців Вільяма Тафта. Він продовжив реформи, спрямовані

на збільшення контролю держави над монополіями.

Зберігаючи недоторканним принцип приватної ініціативи, уряд

В. Тафта розширив державний контроль за тарифами на залізниці, що

перебували в приватному володінні.

№ 4«Нова демократія» В. Вільсона.

На виборах 1912 р. через розкол колишніх прихильників Республіканської партії переміг кандидат від

демократів Вудро Вільсон, який залишався при владі до 1920 р. Він провів

низку законів ліберального характеру («нова демократія»). Було встановле-

но високий прогресивний податок на прибутки та змінено

порядок виборів до сенату. Якщо раніше сенатори призна-

чалися законодавчими зборами штатів, то тепер їх почали

обирати народним голосуванням.

Важливим внутрішньополітичним заходом В. Вільсо-

на до початку Першої світової війни було фактичне впро-

вадження державної загальнонаціональної банківської

системи. Відповідно до закону про Федеральну резервну

систему, прийнятого в 1913 р., поряд із приватними бан-

ками створювалися й резервні, контрольовані урядом. Їм

передавалися головні банківські функції, у тому числі ви-

пуск паперових грошей. У 1914 р. було прийнято закон

про притягнення до суду осіб і власників підприємств, які

застосовували нечесні методи конкуренції.

Вудро Вільсон.

№ 5 Зовнішня політика США. У зовнішній політиці США проявлялися дві

тенденції: експансіонізм та ізоляціонізм. Зростання економічної могут-

ності породжувало прагнення зовнішньої експансії.

Прибічники експансіонізму заявляли, що настав час, коли США

мають втрутитися в боротьбу за панування на морі. Головним ідеологом

експансіоністів став морський офіцер, історик і публіцист Альфред Мехен.

Він стверджував, що морська могутність — це

головний чинник, який визначає долю кра-

їни в боротьбі за життя та право на існуван-

ня. На його думку, щоб забезпечити США пе-

ремогу в боротьбі з іншими націями, є тільки

один практичний вихід: створення сильного

військово-морського флоту, будівництво нових

баз, захоплення колоній, завоювання віддале-

них земель та утвердження панування на морі.

Із кінця XIX ст. правлячі кола США по-

чали активно втілювати в життя ідеї А. Мехе-

на. У 1898 р. США розв’язали війну проти Іс-

панії, яка придушувала антиколоніальне повстання на Кубі. Приводом

до війни став вибух на американському крейсері «Мен» у порту Гавани.

Флот США розгромив іспанські ескадри поблизу Куби та Філіппін. Іспа-

нія була змушена піти на укладення миру.

За мирним договором Куба оголошувалася незалежною. США отри-

мали острів Пуерто-Рико в Карибському морі, а в Тихому океані — Фі-

ліппіни, острів Гуам, згодом — Самоа та Гаваї.

Президент Т. Рузвельт продовжив експансіоністську політику, що

дістала назву «політики великого дрючка». Її практичним втіленням стали

дії щодо Куби й Колумбії.

У 1902 р. США поширили на Кубі поправку до Конституції, за

якою їй заборонялося укладати договори з іншими державами без згоди

США. Тим часом на острові дозволялося створювати американські бази

та вводити туди війська.

У 1903 р. США запропонували Колумбії проект будівництва каналу

через Панамський перешийок, але вона його відхилила. Тоді США підтрима-

ли панамських повстанців, які під жерлами гармат американського флоту

проголосили республіку Панама. У спеціально відведеній зоні під охороною

американських військ було побудовано канал завдовжки 81 км. «Політика

великого дрючка» викликала невдоволення в країнах Латинської Америки.

Президент США В. Тафт запропонував «дипломатію долара» — замас-

ковану політику здійснення економічної експансії. У подальшому «дип ло-

матія долара» тісно перепліталася з «політикою великого дрючка». Най-

більш активно відчули на собі їх прояв країни Латинської Америки.

Вибух на крейсері «Мен»

15 лютого 1898 р.

1. США в першій половині ХІХ ст. захопили в Мексики ... .

2. Міссурійського компромісу було досягнуто ... .

3. Рабство було поширене в ... .

А) південних штатах; Б) північних штатах.

4. Аболіціоністський рух організаційно було оформлено в ... році.

5. Збройна боротьба між фермерами і плантаторами в штаті ... була предтечею громадянської війни.

6. А. Лінкольн був лідером ... партії.

7. Два періоди громадянської війни в США — ... .

8. Рабство у США було скасовано в ... році.

9. Головнокомандувач армії Півночі, що згодом став президентом США, — це

10. Період в історії США з 1865 по 1877 рр. отримав назву ... .

11. Гомстед — це … .

12. Промислово розвинутим був (була):

А) Південь США; Б) Північ США.