ІМЕННИК, Словозміна іменників, словозмінні паралелі іменників; іх стилістичні особливості.

Шановні десятикласники!

Відмінювання іменників — важлива і надзвичайно складна тема. Тут є багато правил, які необхідно вивчити, і багато інформації, яку треба обов’язково засвоїти, а також не тільки навчитися розпізнавати іменники, визначати належність іменників до певної групи за їхнім лексичним значенням і уживаністю в мові, а й правильно відмінювати іменники, відрізняти правильні форми іменників від помилкових.

Тезаріус до теми

Відмінювання іменників — це один із засобів зв’язку слів у реченні. Зміна закінчень іменника називається відмінюванням, або змінюванням за відмінками. В українській мові є сім відмінків. Кожен відмінок має свою назву та пару питань за якими змінюються іменники.

Називний — (хто? що?)
Родовий — (кого? чого?)
Давальний — (кому? чому?)
Знахідний — (кого? що?)
Орудний — (ким? чим?)
Місцевий — (на кому? на чому?)
Кличний — форма звертання — не відповідає на питання. 

Провідміняти слово — означає змінити його за питаннями кожного відмінка.

Відміна - це словозмінний клас іменників. У сучасній українській мові іменники поділяються на чотири відміни.

Групи іменників — класифікація іменників за родом, закінченням та закінченням основи, характерні для слов'янських мов. Група іменника впливає на формування його закінчень під час відмінювання. Групування іменників не є окремою граматичною класифікаційною категорією, а підкатегорією відміни (типів відмінювання).

За особливостями відмінювання іменники поділено на чотири групи, що називаються відмінами . У певном у відмінку іменники кожної з відмін мають однакові закінчення. Щоб визначити, до якої відміни належить іменник, його потрібно поставити в початковій формі, тобто в називному відмінку однини, і визначити в ньом у закінчення й основу.

До жодної відміни не належать:

• незмінювані іменники (табу, бюро, таксі, кутюр’є)

• іменники, щ о вживаються тільки у формі множини (гребінки, ножиці, санчата, консерви)

Розгляньте таблиці " ПОДІЛ ІМЕННИКІВ НА ВІДМІНИ", зверніть увагу на особливості поділу іменників української мови на відміни.

«Поділ іменників на відміни»

Зверніть увагу! Групи ( тверду, м'яку та мішану) мають лише іменники І та ІІ відміни.
СЛОВОЗМІННІ ПАРАЛЕЛІ ІМЕННИКІВ

Для переважної більшості слів будь-яка відмінкова форма відшукується автоматично. Розглянемо варіантні форми, які потребують свідомого вибору у певних ситуаціях спілкування.

У давальному відмінку іменників чоловічого роду ІІ відміни вживаються паралельні закінчення -ові, -еві (-єві) і -у, -ю: писати дядькові (дядьку), рекомендувати видавцеві (видавцю), порадити водієві (водію).

В окремих випадках єдино можливими є форми на -ові, -еві. Це стосується іменників, які в родовому відмінку мають закінчення -у, -ю. У словосполученні побажання (чиє? кому?) відділу другий іменник може означати і адресата, і суб’єкта дії (форми родового і давального відмінка цього слова збігаються), отже, тут потрібно використати форму із закінченням -ові.

Якщо в тексті поряд стоять кілька іменників чоловічого роду у формі давального відмінка однини, рекомендується вживати варіативні форми: Завтра начальникові головного управління Данилу Богдановичу Триндирівському виповнюється п’ятдесят (О. Мірошниченко).

В іменників чоловічого роду ІІ відміни, що означають істот, форма знахідного відмінка однини збігається з формою родового відмінка: розпитати секретаря, поважати друга. Іменники чоловічого роду — назви неістот — мають у знахідному відмінку однини форму, омонімічну формі називного відмінка: полагодити замок, дивитися телевізор.

Деякі назви неживих предметів виступають у знахідному відмінку у двох формах, спільних із формами називного і родового відмінків: заточив олівець / олівця, написати лист / листа. Форми з нульових закінченням є стилістично нейтральними, а отже вживаються без будь-яких обмежень. Сфера використання форм із закінченням -а (-я) — розмовне мовлення і мова художньої літератури.

Таке саме стилістичне розрізнення форм знахідного відмінка властиве тим найменуванням предметів, періодичних видань, організацій, які походять від назв істот. Літературними є форми, спільні з називним відмінком: купити «Запорожець», з’їсти наполеон. Конструкції купити «Москвича», читати «Юного натураліста» належать до стилістично знижених.

У місцевому відмінку іменники середнього роду з суфіксом -к-, що називають істот, мають варіантні закінчення -ові і -у: на ма- лятк-ові (у), на телятк-ові (-у).

Для іменників чоловічого роду — назв істот — у місцевому відмінку характерні закінчення -ові, -еві; як варіанти виступають закінчення -у (-ю), -і (-ї): на тесляр-еві (і), при товариш-еві (-і).

Іменники IV відміни із суфіксом -ен- виступають у двох формах у родовому і в орудному відмінку однини: імені й ім’я, іменем і ім’ям, тімені і тім’я, племені і плем’я. Усі паралельні форми належать до стилістично нейтральних.

У родовому відмінку множини іменників визначаються варіанти:

а) в іменників І відміни: бритв і бритов, воєн і війн, легень і легенів;

б) в іменників ІІ відміни: серць і сердець, плечей і пліч, десять раз і разів;

г) в іменників, що мають тільки форму множини: граблів і грабель, шароварів і шаровар.

У знахідному відмінку множини вживаються паралельні форми іменників — назв тварин: пасти овець і вівці, коней і коні, доглядати волів і воли.

Паралельні форми орудного відмінка утворюють:

а) іменники І відміни: сльозами і слізьми;

б) іменники, що мають тільки форму множини: ворота і ворітьми, грошима і грішми, дверима і дверми.

У художній літературі трапляються відмінкові форми іменників, які не відповідають сучасним нормам української мови. Стилістичне призначення неправильних форм — відтворення просторічних або діалектних особливостей мови героїв. У письменників-класиків такі форми не виконують стилістичної функції, якщо відповідають мовним нормам періоду написання твору (За Г. Волкотруб).

Зразки відмінювання іменників І відміни

Зразки відмінювання іменників ІІ відміни

Зразки відмінювання іменників ІІІ та IV відміни

Скориставшись таблицею поділу іменників на відміни, подані нижче іменники згрупуйте за відмінами й запишіть у чотири колонки.

Доля, хата, рік, душа, борщ, молоко, дихання, вчинок, золото, зілля, куля, маля, сіль, звістка, різнотрав'я, гордість, листя, тім 'я, кисіль, пташеня, пуща, щастя, курча, читання, місяць, купіль, калюжа, ягня, тополя, птиця, роздоріжжя, зерно, зерня.

Випишіть спочатку іменники, що не належать до ж одної з відмін. З ’ ясуйте відміни інших іменників.

1. Я ділю із вербою всю журбу до краплини, обнімаю тополю і горнусь до калини (І. Шевченко). 2. Виводить соло півень на тину (М. Сіренко). 3. Він горланить, розчепірює дзьоба ножицями (Григір Тютюнник). 4. Селяни всі потроху філософи, бо все життя ходять біля землі, хліба, меду, сонця (М. Стельмах). 5. У маляти заболить пальчик, а в матері — серце (Народна творчість). 6. Доброта виховується добротою, справедливість — справедливістю (Олесь Гончар)

Ознайомтесь із таблицею. Подані іменники розподіліть за групами й запишіть у три колонки.

Вода, Катерина, молодиця, задача, гуща, волосина, яблуня, алича, армія, стрічка, Марія, Марійка, Маруся, локшина, юшка, картопля, тигриця, Микола, лінія, суша, талія, спина, кишеня, листоноша, площа.

ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ ІІ ВІДМІНИ. РОДОВИЙ ВІДМІНОК ІМЕННИКІВ ІІ ВІДМІНИ. СТИЛІСТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ КЛИЧНОГО ВІДМІНКА ІМЕННИКІВ

Розгляньте таблицю. Зробіть висновок щодо закінчення іменників ІІ відміни в родовому відмінку.

Закінчення іменників ІІ відміни в родовому відмінку однини

Закінчення іменників ІІ відміни в родовому відмінку множини

ЗАПАМ ’ЯТАЙТЕ:

зміна закінчення в родовом у відмінку впливає на значення слова! Наприклад; • ділового папера, але аркуш паперу, • каменя (великого), але каменю (матеріалу); • листопада (місяця), але завершення листопаду (явища природи); • блока (механізму), але блоку (об ’єднання людей, країн); • детектива (агента), але детективу (твору).

Закінчення деяких іменників другої відміни залежить від наголосу: • моста — мосту, стола — столу.

Особливості кличного відмінку в українській мові

Українська мова належить до тих слов’янських мов, що зберегли кличний відмінок, тоді як інші (російська, білоруська тощо) втратили його. Тож у нашій мові тепер, як і колись, сім відмінків. Кличний відмінок у нас тривалий час перебував у становищі Попелюшки: його називали кличною формою, дозволяли при звертанні замість нього вживати іменники у формі відмінка називного.

Але всі борці за культуру рідної мови завжди обстоювали законні права цієї граматичної категорії, витіснення якої спричинило б зникнення ще однієї оригінальної, збереженої в віках риси. Адже в усіх народних піснях та інших фольклорних жанрах, у піснях літературного походження послідовно вживаний кличний відмінок: Ой не шуми луже, зелений байраче; Скажи мені правду, мій добрий козаче.

У творах українських письменників, у перекладах чужих авторів, відтворених пером найкращих українських майстрів, кличний відмінок посідає належне місце: «Весно, ох, довго ж на тебе чекати!» (І. Франко); «Маріє, не зрадь!..» (Леся Українка).

Ігнорування кличного відмінка є свідченням неповаги до рідної мови, ознакою невибагливості до свого й чужого мовлення.

У молитвах збережено кличний відмінок навіть у російській мові, яка взагалі його втратила: «Отче наш...»

Часом запитують, що робити з паралельними формами кличного відмінка князю — княже та Олегу — Олеже. Варіанти є або застарілими, або ще не цілком засвоєними мовою неологізмами, або ж діалектними утвореннями. Щодо згаданих слів можна сказати таке: форми княже, Олеже є архаїзмами і доречні у творах із життя минулих епох.

Не менш важливо правильно утворювати форми кличного відмінка.

Іменники 1-ї відміни в кличному відмінку закінчуються на -о: Олено, сестро, Микито, країно (тверда група); -е, -є: земле, доле, душе, надіє (м’яка й мішана група); -ю: матусю, Галю (в основному пестливі іменники м’якої групи).

Іменники 2-ї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е. На -у закінчуються іменники твердої групи, власні імена на г, ґ, х, к, деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): батьку, Олегу, читачу, а також іменники діду, сину, тату. Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Андрію, Василю, гаю.

На -е закінчуються іменники твердої групи (вітре, Дніпре, Петре), частина іменників м’якої групи на -ець (хлопче, женче, шевче), іменники мішаної групи (пісняре, газетяре, стороже).

Іменники 3-ї відміни в кличному відмінку закінчуються на -е: ноче, радосте, Аделе.

У звертаннях, що складаються з загальної назви та імені, обидва іменники вживаємо в кличному відмінку: панно Інно, друже Вікторе, тітко Ганно. У звертаннях, до складу яких уходять ім’я та по батькові, форму кличного відмінка мають обидва компоненти: Ігорю Андрійовичу, Галино Пилипівно, Наталю Іванівно.

Кличний відмінок є не лише формою відтворення власне звертань у діалогічному мовленні, а й неабияким засобом посилення виразності в риторичних звертаннях (За О. Пономаревим).

Поставте іменники у формі родового відмінка однини. Звіртеся з таблицею.

Вітер, Дід Мороз, цикорій, ромен, кілограм, чай, цукор, пісок, майдан, список, рояль, Харків, Китай, Дунай, Іран, Амур, тиждень, жовтень, гопак, коридор, степ, ліс, біль, яр, живопис, вальс, зал.

► 3 виділеними іменниками у формі родового відмінка однини складіть речення.

Поставте іменники у кличному відмінку.

Пані вчителька, широкий степ, голубка Настя, пан Олексій, друг Максим, Любов Сергіївна, дід Тарас, буйний вітер, пан професор, бабуся Марина, подруга Марія, синя пташка, товариш, пан президент, сестра, добродій Андрій, колега Кирило Петрович, донечка, панна Ольга, Ганна Володимирівна, Юрій Михайлович.

ГОТУЄМОСЯ ДО ЗНО! Виконайте контрольний тест з метою перевірки рівня засвоєння теми .